Основи правознавства (стр. 1 из 7)

Робота на тему:

«Основи правознавства»

2003

План

Вступ

1. Поняття права та його ознаки.

Висновок

Вступ

Право - цеодинзнайважливішихінститутівлюдськоїцивілізації. Виникнення права обумовлене процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин, тобто їхнім розвитком від первісної, общинно-родової організації людей до сучасної, державно-правовий.

На будь-якій стадії історичного розвитку людський колектив для того, щоб зберегти себе як стійку, організовану форму взаємин, припускає визначені, загальновідомі і загальнообов'язкові для всіх його членів правила і норми поводження - нормативний порядок. Без наявності відповідного порядку неможливе існування якої - небудь спільності людей.

Дотримання такого порядку, у т.ч. шляхом офіційного примуса є ознакою і призначенням усякої суспільної влади. Саме визначена нормативна організація всього соціуму й упорядкування застосування сили відрізняє офіційну соціальну владу від панування фізичної сили і безпосереднього насильства. Однак наявність офіційної влади ще не означає наявність права. Право (оформлене у виді державної влади) виникає тоді, коли в суспільстві з'являються вільні і невільні люди. Влада в первісному суспільстві - це влада роду в цілому, а не окремих його членів. Вільні і невільні індивіди з'являються в процесі розкладання роду.

На зміну інститутам і нормам родової влади приходять право і держава, як загальна і необхідна форма захисту волі індивідів - суб'єктів права і держави і регулятора їхніх взаємин. Право і державу виникають і розвиваються як дві взаємозалежні частини єдиного по своїй суті способу існування вільних людей. Під державою розуміється така форма офіційної соціальної влади, що забезпечує життя суспільства відповідно до норм права, тобто можна сказати, у суспільстві без волі немає права і немає держави. Звичайно, наявність невільних людей (об'єктів права і держави) не є їхньою обов'язковою ознакою. Історичний прогрес права як форми волі привів до ліквідації інституту рабства, хоча фактична нерівність не зникла. Однак природа і сутність права, його основні принципи і призначення залишилися незмінними на всьому протязі його існування.

1.Поняття права та його ознаки.

Право належить до числа не тільки найбільш важливих, але і найбільш складних суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що право не вичерпується однією якою-небудь чи ознакою значенням. Право, писав один з них, вживається в декількох змістах: по-перше, право означає те, що "завжди є справедливим і доброї", - це природне право; по-друге право означає те, що "корисно всім і многим у якій-небудь державі", - це цивільне (цивільне) право.

В міру розвитку суспільства і держави в людей, природно, мінялося і представлення про право, однак споконвічні основи, хоча й у "модернизирован-ном" виді, але збереглися. Багато інститутів римського права (такі, як право власності, успадкована, купівлі-продажу й інші) постійно використовувалися і використовуються при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів в інших країнах. Наприклад, знаменитий Кодекс чи Наполеона цивільний Кодекс Франції 1804 року був підготовлений на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права. Зокрема , у ньому під сильним впливом принципів і різних інститутів римського права особливо виділялося право власності, закріплювалися шляхи і способи придбання власності. Подібний вплив римського права на правові системи інших країн, називане в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері і змісті цих систем, а також на визначенні поняття самого права.

Повною мірою зберегли свою значимість і актуальність положення, сформульовані давньоримськими і давньогрецькими юристами щодо нерозривного зв'язку права і справедливості, права і добра. Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав давньогрецький мислитель Аристотель, повинне служити "критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпиан, потрібно насамперед пам'ятати, що "воно одержало свою назву від justіtіa - правда, справедливість", що право є "мистецтво добра, рівності і справедливості".

Не утратили свого значення для сучасної юридичної теорії і практики положення, що стосуються природного права, що знайшли своє відображення в конституційному законодавстві багатьох сучасних держав. Наприклад, у Конституції прямо вказується на те, що "основні права і волі людини невідчужувані і належать кожному від народження". Тим самим підкреслюється, що вони не даруются і не встановлюються "понад" яким би те ні було державним чи іншим органом, а виникають і існують у силу природних, ні від кого не залежних, причин.

Великий вплив на формування представлення про сутність і зміст права, а також на його визначення, роблять і інші фактори, серед яких варто виділити такі, котрі зв'язані зі службовою роллю і соціальним призначенням права в житті суспільства і держави.

Загальновизнаним є той факт, що в соціальному плані право ніколи не буває абстрактним. Воно завжди виражає і закріплює волю й інтереси панівних класів, що коштують у влади соціальних шарів, груп, прошарків. Немає права "узагалі", воно завжди конкретно і реально. У першу чергу це виявляється в тім, що право на всіх стадіях його розвитку закріплює майнова, соціальна й інша нерівність людей: нерівність рабовласника і раба, поміщика і кріпака, роботодавця і работополучателя.

Явно виражена чи завуальована нерівність людей просліджується в багатьох правових актах, виданих на різних етапах розвитку людського суспільства. Широко відоме в марксистській і немарксистській літературі положення - витримка з "Маніфесту Комуністичної партії" про те, що право буржуазії "є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу", безсумнівно має під собою реальну основу.

Ленін, безумовно був прав, коли відстоював тезу про те, що державна воля, що содержащаяся в будь-якому нормативно-правовому акте, є воля пануючого класу. "Воля, якщо вона державна, - писав він -, повинна бути виражена як закон, установлений владою".

Але розділяючи даний, багаторазово підтверджений самим життям, теза, випливає в той же час звернути увагу на визначену уразливість даного положення справа в тім, що, зводячи всю державну волю, що виражається в праві, тільки до класового змісту, ми тим самим упускаємо з виду по-перше, всі інші, існуючі в суспільстві, крім класових, численні соціальні спільності (групи, шари, трудові колективи), їхню волю й інтереси. По-друге, не враховуємо того, що у влади у визначені періоди можуть стояти не класи, а визначені групи ("клани" і т.п. ) людей зі своїми поглядами, цінностями й інтересами, відбиваними в праві. І, по-третє, упускається з виду той факт, що в будь-якім суспільстві поряд із захистом інтересів класів, що коштують у влади, чи шарів, право мимовільне, чи природно вимушено відбиває також інтереси всього суспільства. Це природно, тому що право споконвічне породжується і розвивається не як результат діяльності лише окремого класу, чи нації групи людей, а воно є породженням усього суспільства і результатом природного його розвитку. Право є найбільша цінність і елемент культури всього людства. переконатися в це дозволяють такі, наприклад, величезна загальнолюдська значимість акти нашого часу, як Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН; і інші їм подібні акти.

Положення, що відбивають інтереси усього чи, принаймні, більшій частині суспільства, міститися не тільки в міжнародно-правових актах, але й в актах, прийнятих на рівні окремих держав - у Конституціях, звичайних законах, деяких підзаконних актах. Фактично конституція кожної сучасної держави містить у собі вимоги і положення, що торкаються інтереси всього суспільства. Так, Конституція проголошує рівність усіх "перед законом і судом", право кожного на життя, на "волю й особисту недоторканність, право "на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень", право на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на утворення.

Однак при всім цьому залишаються відкритими питання типу: як співвідносяться в даному випадку загальнолюдські і загальнонаціональні інтереси з класовими інтересами? Не "розчиняються" чи останні в перших? І, нарешті, чи дійсно інтереси всього суспільства, також, як і інтереси окремих індивідів, різних груп і асоціацій, що не збігаються з інтересами пануючого класу, не тільки формально проголошуються, але і практично здійснюються?

Зрозуміло, воля й інтереси панівних класів, що коштують у влади, представляються у виді загальних лише в ідеологічних цілях, теоретично. Практично ж усі, як правило, обстоїть навпаки: воля й інтереси правлячих кіл реалізуються в реальному житті не тільки безпосередньо, але й опосредственно, прикриваючи загальною волею й інтересами.

Суперечливий підхід до дозволу проблеми співвідношення в понятті і змісті права "загальнолюдського", з одного боку, і "класового", з інший, чітко проглядається у вітчизняній літературі. Якщо порівнювати між собою визначення поняття права і підходи до його вивчення, характерні для радянського періоду з визначеннями поняття права і підходами до його пізнання в пострадянський період, то неважко помітити, що найважливішою особливістю тих і інших чи є категоричне чи визнання настільки ж рішуче заперечення класового характеру права.