Закон передбачає наступні способи забезпечення виконання зобов’язань:
1) зобов’язально-правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія;
2) речово-правові способи, що об’єднують заставу і утримання.
У цивільному законодавстві є відповідальність за порушення зобов’язань. Вона поділяється на договірну та позадоговірну. Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:
- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
- причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Закон регламентує способи припинення зобов’язань: виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи.
Проект ЦК України передбачає такі нові підстави припинення зобов’язань за згодою сторін, як відступна та прощення боргу.
Тема 4. Окремі види зобов’язань.
Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань закон називає договір (ст.151 ЦК України).
Поняття договору розкривається через поняття угоди, бо договір є одним з видів угод.
Договори – це дво - або багатосторонні угоди.
Договору властиві такі ознаки:
1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох;
2) договір – це та спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо).
Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, оплатні та безоплатні. Але договорам можна покласти нові критерії.
За ознакою розподілу прав та обов’язків між сторонами у зобов’язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори.
Залежно від послідовності досягнення цілей, договори можна поділити на попередні та основні.
Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин. Можна виділити такі групи договорів:
1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, позика, міна, дарування, контрактація тощо);
2) договір про передачу майна у тимчасове користування (оренда, побутовий прокат, лізинг тощо);
3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво тощо);
4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори тощо);
5) договори про надання послуг ( дарування, перевезення, схов, кредит, комісія тощо);
6) договори про спільну діяльність (установчий договір тощо).
Зміст договору – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець 9одна сторона) зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України).
Це оплатній, двосторонній і консенсуальний договір. Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦК України (статті 224-240), законами України “Про захист споживачів”, “Про цінні папери і фондову біржу” тощо.
Розрізняються кілька видів договору купівлі-продажу, зокрема:
а) договори купівлі-продажу в торгівлі; договори, які укладають на біржах та аукціонах;
б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;
в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валюти, автомашин, квартир, жилих будинків;
г) договори купівлі-продажу об’єктів приватизації та ін.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.
Договір міни (бартеру) спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним.
За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому0 майно у власність (ст.243 ЦК України). Цей договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, та він належить до реальних угод.
Дарувальник повинен бути власником відчужуваного майна. Договір дарування є завжди безоплатним, одностороннім. Він укладається у формі усної або письмово.
Позика займає самостійне місце в системі цивільно-правових інститутів. Відносини позики полягають у наданні в борг грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Для позики характерно існування особливого виду довіри, якою користується особа, що прийняла на себе обов’язок майбутнього платежу, з боку особи, яка має право на цей платіж, тобто договору , яку позикодавець надає боржникові.
За своїми правовими ознаками договір позики є односторонньою, реальною, оплатною або безоплатною угодою.
Договір позики, що укладається на суму понад 50 крб., має бути вчинений у письмовій формі.
Тема 5. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Однією з підстав виникнення зобов’язань, згідно за ст.440ЦК України, є заподіяння шкоди іншій особі. Цей вид забов’язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, протиправне, винне заподіяння шкоди особою, тобто особою, яка зобов’язана відшкодувати шкоду особистості громадянина або його майну, чи майну організації.
Учасники цивільних правовідносин називаються кредитором і боржником. Громадянин виступає як боржник за умови, що він здатний відповідати за свої дії. Це, за чинним цивільним законодавством України, настає з 15 років не лише для громадян України, а й на іноземців та осіб без громадянства. Організація відповідає за умови, що вона користується правами юридичної особи.
Об’єктом зобов’язань є відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Відповідно до ст.453 ЦК України, воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ та ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров’я та заподіяння смерті відшкодування заробітку, а також інших витрат.
Стаття 450 ЦК України регулює зобов’язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Тема 6. Спадкове право.
Спадкове право – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов’язків.
Відповідно до ст.525 ЦК України, часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть. Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду.
Місцем відкриття спадщини визначається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини. В свою чергу, місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає.
За місцем відкриття спадщини необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Чинним ЦК України передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.
Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.
Заповіт – це одностороння угода. Заповіт може бути укладений у всіх випадках лише особисто, заповідачем, при цьому заповідач обов’язково має бути дієздатною особою.
Заповіт має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту.
У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Це регламентує ст.542 ЦК України.
Заповіт складається у двох примірниках, обов’язково зазначається місце та час його укладення. Він має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно закону посвідчувати цей документ.
Громадянин не може надати прав комусь за дорученням підписати заповіт. Він має право запросити нотаріуса додому.
Якщо заповідач не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт у присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.
Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.
Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках.
Розпорядження відносно вкладу може бути зроблено у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника.
Підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку.
Кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній чи кількома особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або організаціям.
Спадкодавець може поділити майно в будь-яких частках.