Смекни!
smekni.com

Основи теорії права (стр. 7 из 9)

У межах офіційного казуального тлумачення слід розрізняти:

а) тлумачення правозастосовувача, відображене у правозастосовному акті, що підпадає під його юридичну силу та є обов'язковим для учасників тих конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова тощо);

б) тлумачення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Вони фіксуються в матеріалах такого процесу, мають визначене юридичне значення, оскільки правопорушник зобов'язаний його сприйняти і в разі незгоди навести мотиви відхилення тлумачення вищому за ієрархією органу, який перевіряє законність і правомірність правозастосовного акта з конкретної юридичної справи. Перебуваючи в межах компетенції цього органу, воно вважається обов'язковим для всіх учасників справи.

Неофіційне тлумачення— це роз'яснення норм права, що дається не уповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення— це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, що міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несистематизованим.

Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права. Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, зведення до системи, наприклад через організацію дискусій, конференцій тощо. Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад адвокатами). Професійне тлумачення здійснюється також членами самокерованих недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком. Буденне тлумачення дається особами, які виражають цим правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Таке тлумачення має велике значення в практиці дотримання громадянських прав, під час штопання ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними їхніх суб'єктивних прав. За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.

Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

Обмежувальне (звужене) тлумачення —це зміст норми права вужчий за її буквальне значення.

Поширене (розширене) тлумачення —це зміст норми права ширший за його буквальне значення.

Розрізняють також способи тлумачення, а саме:

а) мовне (граматичне) з'ясування змісту правової норми через досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства;

б) логічне з'ясування змісту правової норми завдяки безпосередньому використанню законів і правил формальної логіки;

в) систематичне з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права;

г) історико-політичне з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов;

ґ) телеологічне (цільове) — аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети;

д) спеціальне юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння її конструкції з поли ції юридичної науки, техніки і практики.

9. Правові відносини. Загальна характеристика

Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) правові відносини, які постійно виникають, змінюються чи припиняються. Правовідносини — це врегульовані нормами права а/спільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин:

а) вони виникають на основі норм права або укладення угоди;

б) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктні права та юридичні обов'язки;

в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей;

г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Правовідносини можна аналізувати за такими підставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові тощо); за дією в часі (тривалі й нетривалі); за методом правового регулювання (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти (прийняття, зміна чи припинення нормативно-правового акта, укладення угоди).

Суб'єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єктів правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо); громадянське суспільство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність- це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. її поділяють на угодо- і деліктоздатність.

Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність— це здатність суб'єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення.

Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальних суб'єктів.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте маЙНО, можуть ВІД спого імені набувати майнових та особистих немаи.....чіх прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському суді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктам и виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права включає такі можливості, як діяльність за своїм бажанням; вимагання певних дій від обов'язкової сторони: користування соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом; звернення до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні обов'язки - це закріплена нормами права міра необхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності здійснювати певні дії; утримуватися від дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридичними наслідками — правотворчі, правозмінні, правоскасувальні; залежно від форми їх прояву — позитивні й негативні; за характером дії — одноразової чи неперервної дії (приміром, одноразової дії — договір дарування; неперервної дії — перебування у шлюбі). Деякі правотворці вирізняють тривкі юридичні факти, зокрема процесуальні; за волевиявленням виокремлюють юридичні дії, себто такі життєві обставини, що характеризують вольову поведінку суб'єктів, зовнішнє вираження їхніх волі та свідомості. Вирізняють також юридичні події, тобто життєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин.

Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою породження юридичних наслідків (скажімо, постанова слідчого про припинення кримінальної справи, визнання людини безвісно відсутньою чи померлою тощо). А ще виокремлюють правомірні юридичні вчинки— такі дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків.