2.Деревообробний підкомплекс
Деревообробний підкомплекс займає провідне місце в лісовиробничому комплексі. Він представлений рядом галузей, підприємства яких розташовані у всіх областях України, причому як у районах заготівлі лісу, так і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.
Деревообробний підкомплекс включає в себе лісопильну, фанерну, меблеву промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини.
Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарни, Ковель, Камінь-Каширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва пиломатеріалів становив на Україні 165,4 кбм на кожну
13
тисячу чоловік. Це значно менше ніж в інших країнах (Польша – 184,1; США – 425,8; Швеція – 1356,7; Фінляндія – 1558,7; Канада – 2310,4).
Підприємства фанерної промисловості зосереджені в основному в Західному регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва.
По виробництву фанери України теж значно відстає від ряду інших країн. Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м кв на кожну тисячу чоловік, то в Польші – 4,5; Канаді – 83,9; США – 85,6; Швеції – 116,6; Фінляндії –121,4.
Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.
Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно – наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 кбм деревно-стружкових плит на кожну тисячу жителів (у Польші – 34,2, США – 37,3, Швеції – 108,1, Канаді – 110,6, Фінляндії – 141,7). Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль, Свалява, Тересва, Брошнів, Київ та інші.
Виробництво будівельних матеріалів з дерева особливо інтенсивно розвивалося в останні 25-30 років і пов’язано зі стрімким ростом житлового будівництва. Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та інших.
3.Целюльозно-паперовий підкомплекс
Целюльозно-паперовий підкомплекс вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати).
Целюльозно-паперовий підкомплекс включає в себе целюльозну промисловість, паперову промисловість і виробництво картону.
Целюльозно-паперова промисловість. Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України підприємства целюльозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах – Карпатському і Подільському.
Головним компонентом для одержання целюльози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У
14
спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюльозу. За новими технологіями целюльозу можна виготовити з оцету і соломи. Целюльозу використовують для виробництва паперу та картону.
Найбільшими піддприємствами галузі є целюльозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат в місті Обухові Київської облисті. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.
Великі підприємства целюльозно паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюльозний завод), Ізмаїлі (целюльозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).
Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводдиться купувату в інших країнах, головним чином в Росії. Вихід із цього становища - будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі.
Велику роль у збільшенні кількості целюльози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 кбм деревини. Крім того, це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25 – 44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.
4.Лісохімічний підкомплекс
Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроенергетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.
Лісохімічний підкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пневий сосновий осмал, дубову кору.
Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво поташу, який використовувався як мінеральне добриво.
У другій половині ХІХст. – на початку ХХст. виникла заводська лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в Закарпатській області (Свалявський, Перечинський, Великобичківський лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було каніфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року – камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні.
Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани
15
без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза та ін.).
Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці.
У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростень (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші.
Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із резервами деревної сировини, причому в першу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.
ІІІ.Охорона, роль та функції лісів України
На сьогоднішній день не втратила актуальності проблема захисту лісових ресурсів. При обмежених площах ліс відіграє винятково важливу роль: він очищує повітря, збільшує його вологість, акумулює опади і зберігає вологу, захищає круті схили від розмивання тощо.
Природозахисна роль лісу загальновідома. З метою збереження мисливських угідь та поголів’я диких тварин великі землевласники Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. дбали про охорону лісів. Про охорону бобрів та птахів говориться в “Руській правді”. В Х-ХІІІ ст. у Володимир-Волинському князівстві різко обмежувалося полювання на мисливських звірів, особливо в районі нинішньої Біловезької Пущі. Лісоохороні заходи на території сучасної України почали реалізовуватися в ХV-ХVІ ст. ширше – у ХVІІІ ст. (в Західній Європі цей процес почався значно раніше – в ХІІ-ХV ст.). У період ліквідації кріпатства (1861 рік) понад 80% території Степової зони було цілиною. З ХІХ ст. стали реалізовуватися заходи щодо збереження цінних реліктових представників рослинного та тваринного світу, посилилася роль лісу в протиерозійних заходах – як противодної, так і проти вітрової ерозії. Поблизу Миргорода в 1809-1857 роках були створені перші полезахисні лісосмуги.
Та певної системності природоохоронна робота набрала тільки в останні десятиліття, коли почали реалізовувати ряд заходів спрямованих на поліпшення і відтворення лісових ресурсів. У степових і лісостепових районах України було посаджено на великих площах полезахисні лісосмуги.