Реферат з соціології
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РЕАЛІЇ КІНЦЯ XX СТОЛІТТЯ
Суспільно-політичний розвиток XX століття. Світ стоїть на порозі нового тисячоліття. З надією і тривогою за долі цивілізації ми дивимося в майбутнє. Цей погляд ми звіряємо з підсумками розвитку людства в XX столітті. Історичний досвід людства, особливо останніх поколінь, настійно вимагає від усіх жителів Землі розв'язання найгостріших проблем, зумовлених суперечливим розвитком відносин між країнами світового співтовариства, незбалансованістю їхніх інтересів, що породжує між ними антагонізм, збройні конфлікти, війни.
Світ, в якому ми живемо, докорінно відрізняється від того, яким він був не тільки на початку нинішнього століття, але й усередині XX віку. Впродовж останніх років ми є свідками стрімких і бурхливих змін у світі, які істотно трансформують його обличчя.
До початку XX століття міжнародний порядок представляли шістдесят сім великих держав з їхніми колоніальними територіями, сферами впливу і політичними союзами. Перша світова війна завдала сильного удару по цьому порядку, але не обумовила його. Версальська система несла в собі привиди другої світової війни. Створена за ініціативою держав-переможниць у 1919 році на Паризькій мирній конференції, Ліга Націй була практично недієздатною. Після жовтня 1917 року світ було розділено на СРСР і капіталістичний світ, який був представлений у свою чергу метрополіями Заходу і колоніями (напівколоніями, залежними територіями) Сходу та Півдня. Такими були політична картина світу, типологія держав, заснована на їхньому соціально-економічному устрої і політичній орієнтації в першій половині XX століття.
Поява після другої світової війни Організації Об'єднаних Націй (1945 р.) хоч і була кроком уперед, також не привела до встановлення нового світового порядку внаслідок розколу світу на ворожі військово-політичні блоки. Після краху колоніальної системи виникла нова типологія країн: країни розвинуті і країни, що розвиваються. До останніх було віднесено близько 120 країн, котрі стали незалежними (сюди включено було й латиноамериканські держави, що здобули свободу ще в XIX столітті). На цю типологію накладалася класифікація за класовою ознакою: серед розвинутих країн вирізнялися капіталістичні (їх нараховувалося понад 20 — США, ФРН, Японія, Франція та ін.) та соціалістичні (15 країн — СРСР, НДР, КНР, Куба та ін.), а серед країн, що розвиваються,— країни капіталістичної орієнтації (їх була переважна більшість) і країни соціалістичної орієнтації (Алжир, Ангола, Ефіопія, Мозамбік, Сирія, Танзанія та ін.). Таким чином, як бачимо, світовий порядок, що склався в повоєнний період, як і раніше, тримався на «рівновазі сил». Але рівновага тепер була атомною.
Особливості розвитку сучасного світу. Докорінні зміни, що відбулися у світі в останнє десятиріччя, значно видозмінили політичну картину світу. В цьому контексті можна говорити про дві важливі особливості сучасного світу. Перша — це припинення «холодної війни» та входження до нового етапу цивілізаційного розвитку; друга пов'язана з розпадом соціалістичної системи і створенням нових геополітичних та соціальних реалій. Зупинімось детальніше на характеристиці цих особливостей.
«Холодна війна», як відомо, почалася після другої світової війни, і в основі її лежала концепція поділу світу на дві протилежні суспільні системи та неминучості їхнього протиборства, оскільки відносини між ними є антагоністичними. Відкритим проголошенням «холодної війни» заведено вважати відому промову У. Черчілля 5 березня 1946 року у Фултоні (США), в якій він закликав створити англо-американський союз для боротьби зі «східним комунізмом». За короткий час по тому було створено ряд воєнно-політичних блоків, зокрема НАТО (1949), CEATO (1954-1977), СЕНТО (1955-1979), Варшавський договір (1955-1991). Ситуація особливо ускладнювалася ще й у зв'язку з тим, що науково-технічна революція привела до створення нового виду зброї, здатної знищити все живе на Землі. Йдеться перш за все про атомну і термоядерну зброю, ракетну техніку, хімічну і бактеріологічну зброю. Протягом кількох десятиліть за умов «холодної війни» тривало жорстке протиборство двох суспільних систем, двох наддержав, які уособлювали ці системи — СІЛА й СРСР. Важкою ношею для людства стала викликана протиборством двох систем гонка озброєнь. Лише в середині 80-х років на озброєння пішло 6 відсотків світового валового продукту. Як результат — у світі накопичено страхітливих засобів масового знищення стільки, що їх вистачить, аби кілька разів знищити усе живе на нашій планеті. Це привело на початку 80-х років до стану психологічної війни між двома суспільно-політичними системами, і передусім між СІЛА й СРСР.
З іншого боку, вже з 70-х років почався процес розрядки. Початок йому було покладено Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1 липня 1968 року, який набрав чинності в 1970 році. З того часу й понині його учасниками стало понад 150 держав. За цей період було підписано ряд важливих для зміцнення безпеки у світі договорів і угод між США й СРСР. Це, зокрема, договори СНО-1 (1972) і СНО-2 (1978), угоди між СРСР і США про відвернення ядерної війни (1973). Наприкінці 70-х років розпочатий процес був перерваний конфронтацією між двома супердержавами. Лише після квітня 1985 року, коли керівництво Радянського Союзу по-новому й реалістично осмислило міжнародну ситуацію, виникла можливість почати відхід од конфронтації та протиборства й стати на шлях співробітництва з країнами Заходу для припинення гонки озброєнь і розв'язання глобальних проблем. Початок поліпшенню ситуації поклала зустріч М. Горбачева і Р. Рейгана в листопаді 1985 року у Женеві, де було визнано, що в атомній війні не може бути переможця, а також висловлено наміри докласти всіх зусиль, аби уникнути гонки озброєнь у космосі, припинити її на Землі, обмежити й скоротити ядерні озброєння та зміцнити стратегічну стабільність. У наступні роки були зроблені нові важливі практичні кроки, що вели до відведення загрози атомної катастрофи. В 1987 році СРСР і СІЛА підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, через чотири роки — Договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь. У листопаді 1990 року під час загальноєвропейської зустрічі у верхах у Парижі було підписано Угоду про звичайні збройні сили в Європі, яка передбачала глибоке та значне за масштабами скорочення збройних сил і озброєнь на європейському континенті. Досягнуто також важливих результатів у врегулюванні регіональних збройних конфліктів — між Іраном та Іраком, на півдні Африки, в Камбоджі, у Центральній Америці. Спільними зусиллями було зірвано іракську агресію проти Кувейту. Були ухвалені політичні рішення щодо виведення значних контингентів американських військ із Західної Європи, радянських військ із колишніх соціалістичних країн Східної Європи.
Наслідком усіх цих подій стало припинення «холодної» та «психологічної» воєн. Для всіх країн та народів відкрилися нові можливості розв'язання численних глобальних проблем, що стоять перед людською цивілізацією.
Другою особливістю сучасної міжнародної ситуації став драматичний та швидкоплинний розпад соціалістичної системи. Широкий демократичний рух у країнах Східної Європи, який розпочався восени 1989 року і в основі якого лежав протест проти нав'язаної їм сталінізмом тоталітарної командно-адміністративної моделі «казарменного соціалізму», протягом кількох місяців змів існуючі режими. Це призвело до ліквідації Ради Економічної Взаємодопомоги та Організації Варшавського Договору. Лише кілька держав залишилися на позиціях побудови соціалістичного суспільства (Китай, Куба, Північна Корея, В'єтнам). Але особливо серйозні міжнародні геополітичні і воєнні наслідки стоять за розпадом Радянського Союзу — однієї з двох наддержав, що володіють величезним ракетно-ядерним потенціалом. На його місці утворилося 15 незалежних держав, 11 з яких об'єднались у грудні 1991 року в Співдружність Незалежних Держав. Це, по суті, конфедерація нових незалежних держав. Таким чином, розпад СРСР привів до зникнення двополюсного світу. На зміну старому світовому порядку прийшли нові політичні реалії. Сьогодні зберігається соціально-класова неоднорідність (гетерогенність) світу і в той же час посилюється тенденція до нівелювання економічного і політичного розвитку країн світового співтовариства на основі створення в них соціального ринкового господарства. У світі утверджується багатополюсність, поліцентризм, регіональна і субрегіональна інтеграція. Стрімкими економічними темпами розвивається Японія, яка вже сьогодні інколи характеризується як фінансова супердержава. Відбуваються інтеграційні процеси в Європі, яка в недалекому майбутньому може стати новою супердержавою. На європейському континенті розклад сил суттєво змінився з об'єднанням у 1990 році Німецької держави: в центрі Європи з'явився 80-міль-йонний гігант з потужним економічним і науково-технічним потенціалом. Нові економічно сильні держави заявили про себе в Південне-Східній Азії — Південна Корея, Тайвань, Сингапур, Таїланд. Набирає сили Китай, не можна скидати з рахунку і сильний економічний та воєнний потенціал Росії. Можливо, невдовзі змусять заговорити про себе й інші держави або регіональні об'єднання держав.
Таким чином, стан сучасної міжнародної ситуації свідчить, що світ переживає перехідний етап від повоєнного міжнародного порядку до нового світового впорядкування, коли місце конфронтації, політики сили й жорсткого протиборства держав з різним суспільним устроєм заступає їхнє партнерство та співробітництво. Вперше виникла можливість утвердити мирний період в історії людства.
Сучасні країни світу. В зв'язку з економічним і соціальним становищем у суспільстві розрізняють традиційні (доіндустріальні), індустріальні і постіндустріальні країни. Як ми вже зазначали, для сучасного світу характерний неоднаковий рівень економічного, політичного, соціального й культурного розвитку. Так, західноєвропейські країни пройшли через етап модернізації (індустріалізація, науково-технічна революція) в порівняно сприятливих умовах, хоч і не без внутрішніх потрясінь. Для більшості інших країн, які втягуються в процес модернізації під впливом зовнішніх чинників, цей шлях, як правило, болісніший і важчий. Більшість країн світу ще далекі від завершення цього процесу, в багатьох із них (країни Азії та Африки) він зачепив лише незначну частину населення. Розрив між найбільш розвинутими і «недорозвинутими» країнами поглиблюється, оскільки в умовах технологічної революції перші «втікають» уперед швидше, аніж встигають модернізуватися другі.