Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В. І. Вернадського, — це ноосфера, що має планетарний характер.
Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні та духовні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомний апарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі спеціально організованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт.
Вплив суспільного середовища змінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень, здатності сприймати об'єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності. Життєві зв'язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім'я, батьки, родичі, які доглядають її. Пізніше поруч з дітьми з'являються інші лю-. ди — вихователі та вчителі освітніх установ, товариші,
щкільні й позашкільні групи. Дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні, так і опосередковані контакти — через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються також рівнем власної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.
3. Загальна характеристика принципів навчання
Принцип(від латинського principium – основа, першооснова) – керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, яка витікає із встановлених наукою закономірностей.
Принципи навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвитку особистості. Принципи визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Основне в принципах – це вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів. Результативне навчання є наслідком творчої реалізації вчителем вимог, які органічно витікають із самої сутності дидактичних принципів.
Загальна кількість принципів в дидактичній теорії чітко не визначена. Розвиток науки пов’язаний з постійним проникненням у більш складні зв’язки і відношення між активними компонентами процесу навчання, тому є різні підходи до класифікації і послідовності принципів навчання.
Учителі, керівники шкіл, окрім загальних уявлень про сутність принципів навчання і шляхи їх реалізації, не озброєні в достатній ступені системою вимог, які закономірно витікають з кожного принципу, не розуміють його системотвірної ролі. Тільки цим можна пояснити те, що принципи навчання не завжди актуалізуються вчителями під час підготовки уроку, не часто стають об’єктом вивчення і контролю. Аналіз результатів практики свідчить, що вчителі-початківці не вміють вичленити залежність між метою, типом уроку і функціональним проявом конкретних методів навчання (урок засвоєння нових знань передбачає реалізацію насамперед принципів науковості, доступності, систематичності і послідовності; уроки формування вмінь застосовувати знання на практиці передбачають аналіз принципів міцності, активності, свідомості, зв’язку навчання з життям тощо).
Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар, одні принципи чітко проявляють свою дію, інші – є загальним дидактичним фоном, а деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації.
Запропонована послідовність дидактичних принципів відповідає логіці діяльності вчителя: від постановки цілей і завдань навчання до здійснення контролю за його результатами.
Принцип цілеспрямованості навчання. Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу.
Як зазначено в програмних документах основними освітніми завданнями є: оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; розвиток розумових здібностей і пам’яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та ін. культури.
Плануючи урок, зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити усвідомлення учнями всього комплексу завдань кожного уроку. Ці завдання повинні відображати основні ланки процесу засвоєння знань: від сприймання навчальної інформації до використання знань на практиці.
Принцип цілеспрямованості навчання вимагає:
- - чітко уявляти мету і результати навчання;
- - “переводити” цілі навчання у внутрішні мотиви та пізнавальний інтерес учнів;
- - забезпечувати усвідомлене виконання навчальних дій;
- - проектувати проміжні і кінцеві результати навчання;
- - конкретизувати основну мету навчання в завданнях;
- - показувати учням перспективи успішного навчання.
Принцип науковості. Передбачає розкриття причиново-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.
Принцип науковості реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.
Вимоги, що випливають із принципу науковості:
- - знайомити з історією винаходів;
- - об’єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;
- - знайомити з новими досягненнями;
- - показувати перспективи розвитку науки;;
- - озброювати учнів методами науки;
- - вносити корекцію в знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;
- - розкривати роль теорії для практики;
- - розкривати внутрішні зв’язки і відношення, причиново-наслідкові зв’язки в процесах і явищах.
Принцип систематичності. Передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об’ємі і забезпечує економію часу.
Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і лабораторних робіт).
Принцип послідовності. Передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.
Вимоги, що випливають із принципу систематичності і послідовності:
– – встановлювати міжпредметні зв’язки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета;
– – використовувати логічні операції аналізу та синтезу;
– – забезпечувати послідовність етапів засвоєння знань;
– – здійснювати планомірний порядок навчання;
– – поступово диференціювати та конкретизувати загальні положення;
– – розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти, встановлюючи порядок і методику їх опрацювання;
– – визначати змістові центри кожної теми, виділяти головні поняття, ідеї, встановлювати зв’язки між ними, структурувати матеріал уроку;
– – розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки між теоріями, законами і фактами, використовувати міжпредметні зв’язки;
–визначати місце нового матеріалу в структурі теми чи розділу.
Принцип доступності. Передбачає підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів. Але цей принцип не означає, що зміст навчального матеріалу повинен бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів, спонукати їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде „вести за собою розвиток“.
Вимоги, що випливають із принципу доступності в навчанні:
– – вибирати головне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);
– – забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;
– – використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань – теорій, ідей, законів;
– – надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;
– – об’єм знань і темп навчання встановлювати з урахуванням реальних можливостей учнів.
Принцип свідомості. Принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання.
Принцип активності. Вимагає діяльного ставлення учнів до об’єктів, які вивчаються.
Вимоги, що випливають із принципу свідомості і активності учнів у навчанні:
– – доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації;