Абсолютний поріг тактильної чутливості характеризується мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, який викликає ледь помітне відчуття дотику.
Пороги відчуттів різних частин тіла:
— кінчики пальців руки — 3 г/мм2;
— зворотня сторона пальця — 5 г/мм2;
— живіт — 26 г/мм2,
— п'ятка — 250 г/мм2.
Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.
Температурна чутливість притаманна організмам, котрі мають постійну температуру тіла, яка забезпечується терморегуляцією.
Температура шкіри нижча, ніж температура тіла загалом, і на окремих ділянках складає, °С:
— чоло — 34—35 °С;
— обличчя — 20—25 °С:
— живіт — 34 °С;
— ноги — 25—27 °С
Середня температура ділянок шкіри, які не вкриті одягом, — 30-32 °С.
В шкірі людини є два види рецепторів, один з яких реагує на холод, а другий — на тепло. Латентний період температурного відчуття складає приблизно 250 мс. Просторовий поріг температурної чутливості при контактному впливі складає 1 мм2, при променистому — 700 мм2.
Абсолютний поріг температурної чутливості, який визначається за мінімальною зміною температури ділянок шкіри відносно власної температури даної ділянки тіла для теплових рецепторів — 0,2 °С, для холодових — 0,4 °С.
Больова чутливість. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав больового впливу та сили цього впливу.
Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує «а наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним.
За місцем виникнення розрізняють два види симптоматичного болю:
— вісцеральний біль виникає при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів. Цей біль характеризується широкою ірадіацією, коли при ураженні внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла;
— соматичний біль виникає при патологічних процесах в шкірі, кістках, м'язах. Цей вид болю точно локалізований.
Виявлено протиріччя між тактильними та больовими рецепторами. З'ясовано, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, котрі найбільше містять тактильних рецепторів, і навпаки. Виявлене протиріччя зумовлене різними функціями рецепторів. Больові відчуття викликають оборотні рефлекси, зокрема, рефлекс віддалення від подразника.
Тактильна чутливість пов'язана з орієнтувальними рефлексами, і це викликає рефлекс зближення з подразником.
Біль є сигналом небезпеки, він спонукає організм до боротьби за самозбереження.
Поріг больової чутливості шкіри живота — 20 г/мм2, кінчиків пальців — 300 г/мм2. Латентний період — близько 370 мс.
РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР
Рухові реакції, пов'язані з м'язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі.
Всі рухові реакції за характером м'язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, котрі забезпечують тонус м'язових волокон — тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.
Сила скорочення м'язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті — 450-650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н.
Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,01-8 000 см/с. Найчастіше використовуються швидкості 5-800 см/с. Швидкість рухів руками залежить від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе.
СПІЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ АНАЛІЗАТОРІВ
Аналізатори мають ряд властивостей:
— висока чутливість до адекватних подразників. Мірою кількісної оцінки чутливості є порогова інтенсивність подразника,, дія якого викликає відчуття;
— диференціальна (розрізняльна) чутливість. Аналізатори мають здатність виявляти відмінності за інтенсивністю подразника. Існує диференціальний поріг (найменша величина, на котру необхідно змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття).
Фізіолог Е. Вебер та фізик Г. Фехнер (Німеччина, середина минулого століття) встановили, що інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника, тобто існує кількісний взаємозв'язок між інтенсивністю відчуття та інтенсивністю подразника;
— аналізатори пристосовують рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника (адаптація). Завдяки адаптації при високих інтенсивностях подразників чутливість знижується, а при низьких підвищується;
— здатність аналізаторів тренуватися, що знаходить прояв і у підвищенні чутливості та в прискоренні адаптації;
— здатність певний час зберігати відчуття після припинення і дії подразника.