Вигнання німецько-фашистських окупантів з українських земель почалося з Ворошиловградської (нині Луганської) області, невдовзі у 1943 р. в цьому місті почався випуск центральної української партійно-радянської газети “Советская Украина”, згодом її редакція перебралася до Харкова, а вже звідти повернулася до Києва восени 1943 року.
З Луганщини почалося відновлення й низових ланок партійно-радянської преси. Вже в перші тижні після відновлення райкомів партії почали виходити “Під прапором Леніна” (Мілове), “Ленінський заклик” (Рубіжне), “Ленінська перемога” (Містки).
Згодом, із просуванням лінії фронту на захід, почали виходити одна за одною обласні газети в тому ж партійно-радянському варіанті вони проіснували до кінця горбачовської перебудови, тобто до початку 1990-х: “Соціалістичний Донбас” (Сталіно), “Соціалістична Харківщина”, “Зоря” (Дніпропетровськ). Перші номери відновлених газет з’являлися на другий-третій день після визволення обласних центрів від німецько-фашистських окупантів. Видані в дві полоси, на напівпрозорому чи, навпаки, дуже цупкому папері, вони, тим не менше, знаменували початок мирного життя. Так, “Днепровская правда” (Дніпропетровськ) в перших жовтневих номерах 1943 р. друкувала розпорядження міськвиконкому, вісті з фронтів, міжнародну інформацію. Цікавість викликає розпорядження про заборону населенню випасати худобу в скверах в центрі міста.
“Ворошиловградская правда” повідомляє про стан шахт області та перші дії по відновленню вуглевидобутку.
Натомість у великих містах окупаційні влади почали випускати колабораціоністські газети, як, наприклад, “Нове життя” у Харкові - втім, ці видання не мали широкого розповсюдження серед населення. За змістом вони являли собою суміш офіційних повідомлень військових комендатур, управ бургомістрів, та передруки з геббельсівських видань у Німеччині.