Виконавчі - це апарат біржі, який готує і проводить уже біржовий торг. Вони дуже різні, проте обов'язкові такі підрозділи, як інформаційний відділ, відділ лістингу, реєстраційне бюро, бюро по програмному забезпеченню, відділ з організації торгів.
Спеціалізовані діляться на комерційні організації, такі, як розрахункова палата, депозитарій і комісії, найважливішими у тому числі є: арбітражна, котування, з прийому до членства біржі, за правилами біржовий торгівлі, і біржовий етиці.
За класифікацією FTSE фінансові ринки за рівнем розвитку діляться на чотири групи. Україна не дотягує навіть до вимог найнижчого рівня - frontier market, відстаючи від Ботсвани, Берега Слонової Кості, В'єтнаму, Маврикію та Нігерії. На думку учасників ринку, без оперативної розробки і затвердження комплексної стратегії розвитку український фондовий ринок ризикує втратити самостійність.
Місяць тому ДК "ТЕКТ" винесла на обговорення громадськості свій варіант стратегії розвитку фондового ринку. Існує також перелік невідкладних заходів із розвитку ринку цінних паперів, узгодженням якого в 2008 р. активно займалися як представники уповноважених держорганів, так і професійні учасники ринку. Був розроблений навіть проект постанови Кабміну, котрий затверджував вищезазначений план дій.
Однак особливого успіху досягти до цих пір не вдалося. Робоча група із розробки стратегії розвитку фондового ринку на 2010-2015 рр., куди увійшли представники регулятора, учасники ринку і члени СРО, поки збиралася лише один раз.
"На сьогоднішній день в ринку відсутнє однакове розуміння стратегії розвитку. Дії органів влади відносно ринку не є системними, а відбуваються за принципом "гасіння пожеж". Без однозначного розуміння загальних цілей неможливо зрозуміти, чи відповідають такі дії потребам ринку", - вважає голова наглядової ради ДК "ТЕКТ" Вадим Гриб.
На його думку, цілями стратегії розвитку ринку є виведення інфраструктури і регулювання на рівень emerging market і збільшення обсягів біржових торгів мінімум в 100 разів в порівнянні з поточним рівнем, аби при цьому не менше 70% обсягу торгів українськими акціями залишалися усередині країни.
Водночас, на думку Вадима Гриба, за відсутності комплексної програми заходів з розвитку регулювання та інфраструктури ринку, держава ризикує втратити активну роль у формуванні ринку українських ЦП, боротьба за який перенесеться в найбільші європейські фінансові центри. "У міру відновлення світової економіки істотна частка ліквідності організованого ринку з українських ЦП може бути перетягнута іноземними біржами - в першу чергу, до Москви, Варшави і Лондона", - вважає він.
За словами голови правління Міжрегіонального фондового союзу (МФС) Миколи Швецова, існує два ключові питання, що безпосередньо стосуються української депозитарної системи: це створення єдиного центрального депозитарію і модернізація клірингової системи. "У необхідності центрального депозитарію в Україні вже ніхто не сумнівається, - говорить він. - А ось в питаннях розвитку ефективної і надійної системи розрахунків ще багато незрозумілого і спірного. Тут важливо, аби ми уникнули винаходження велосипеда і керувалися як напрацьованими директивами Європейського союзу, так і рекомендаціями дослідних закордонних професіоналів фондового ринку. Безумовно, без участі ДКЦПФР ця робота навряд чи буде успішною, тому хотілося б, аби комісія піднялася над поточними проблемами, поглянула в майбутнє і взяла в обговоренні найактивнішу участь". За його словами, позитивний приклад такого підходу стратегія розвитку фондового ринку на 2000-2005 рр., яку розробила ДКЦПФР.
Тим не менше, як зазначив віце-президент компанії "КІНТО" Анатолій Федоренко, дію майбутньої стратегії варто було б обмежити п'ятирічним терміном з розбиттям на два етапи, наприклад, 2010-2011 рр. і 2010-2015 рр., оскільки більш довгострокові горизонти виглядають дуже невизначеними і погано прогнозованими, виходячи зі стану, в якому знаходиться ринок і вся фінансова система країни, а також з хронічно нестабільної політичної ситуації.
Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ за забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.
Уперше за роки незалежності України фізичні особи та резиденти здобули право переказувати через українські повноважні банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.
Крім цього, громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продажу, спадщину та належне нерезиденту майно в Україні, прибутки від іноземних інвестицій в Україну, кошти отримані в оплату праці, премії, пенсії, гонорари, нараховані проценти, іноземну валюту. Ввезену в Україну згідно з чинним законодавством.
Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.
Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні та на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунку для утримання представництва, можуть:
отримувати проценти на залишки коштів на цих рахунках;
купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її наступного переказування на рахунок юридичної особи - нерезидента.
Формування валютної системи в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.
Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні.
Негативні явища у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні:
організаційна слабкість банківської системи;
низький рівень державних валютних резервів;
криза неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;
відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;
недосконала система контролю за проведенням валютних операцій та порядком переміщення валюти через кордон України;
широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої "ерзац"-грошової одиниці - купона;
постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи [7].
У 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 р." від 5 лютого 1992 р. та створення у жовтні 1992 р. валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.
Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні було створено юридичну основу для подальшого розвитку валютного ринку.
Зокрема, 8 липня 1993 р. була створена Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), головною метою діяльності якої було упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо курсоутворення.
Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблем, пов'язаних з використанням "тимчасової" валюти - карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.
Внаслідок цього урядова політика з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії:
1) введення режиму так званих "спецекспортерів";
2) впровадження фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше - 12610 крб. за 1 дол. США).
3) різке зменшення обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;
4) впровадження так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іноземних валют через "тендерний комітет";
5) зменшення з 90 до 3О днів терміну повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0,3 % до 1 % пені за кожний день прострочення при порушенні цих термінів. [18]
В результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.