Фізіологічною основою спонукання до таких дій є осередок оптимального, домінантного збудження, який виникає в корі півкуль головного мозку під впливом переважно безумовних подразнень, що надходять в кору з внутрішнього середовища організму.
Таким чином, першою необхідною передумовою виникнення спонукання до діяльності є наявність переживання потреби, яке відбиває об'єктивний стан нужди людини в чомусь. Первинною ж причиною виникнення спонукання є зміни в умовах існування людини, які і викликають дану потребу.
На початку виникнення спонукання до дії ми усвідомлюємо не досить виразно широке предметне коло нашого прагнення. Але надалі, в міру того як об'єкт прагнення більш усвідомлюється і конкретизується, це прагнення набуває конкретно-предметного характеру.
Конкретно-предметні спонукання формуються в процесі нагромадження людиною досвіду задоволення її потреб з допомогою певних предметів дійсності. Внаслідок цього переживання даних потреб стає спонуканням до дій, спрямованих саме на ці предмети. Завдяки цьому надалі спонукання до дії може бути викликане лише сприйманням зовнішніх ознак даних предметів (наприклад, їх виглядом, запахом тощо). Більше того, спонукання може викликатися одним лише уявленням про потрібний предмет.
Таким чином, другою необхідною передумовою виникнення конкретно-предметного спонукання до діяльності с наявність у людини досвіду задоволення органічних потреб за допомогою відповідних предметів.
Спонукання до дій, спрямованих на задоволення вторинних, культурних, духовних потреб, виникає також при наявності зазначених двох умов. Життя людини в суспільстві породжує у неї потреби у відповідному культурному оточенні, спілкуванні з іншими людьми, в набуванні різноманітних знань і т. д. Можливість або неможливість задоволення цих потреб характеризує умови існування людини як особистості, як члена колективу.
Неможливість задоволення кожної такої потреби також виражає об'єктивний стан нужди людини у відповідних явищах дійсності. Цей стан відображується в мозку людини в формі переживання нею потреби, яке і викликає спонукання до дій, спрямованих на задоволення даної потреби. Тяжке переживання людиною, наприклад, стану самотності пов'язано з усвідомленням нею різних змін в її житті, неможливості спілкування з близькими людьми. Це переживання викликає відповідні думки і сильне спонукання, прагнення до дій, спрямованих на шукання способів зустрінутись з певними, людьми.
Конкретно-предметний характер такого роду прагнень залежить також від наявності у людини певного досвіду задоволення своїх духовних потреб з допомогою тих засобів, які є в суспільстві. Предметна спрямованість вторинних, зокрема духовних потреб, формується у людини з раннього віку в процесі її виховання та її особистої практики, їй з'ясовують значення, наприклад, знань мови, арифметики і т. д. Разом з тим, на основі свого досвіду вона переконується в життєвому значенні для неї цих знань. Людина починає усвідомлювати потребу в знаннях, притому в знаннях з певної галузі науки, техніки і т. п.
Отже, об'єктивні умови життя визначають мотиви діяльності людини, відбиваючись у корі великих півкуль її головного мозку.
Мотиви діяльності людини багаті і різноманітні. Специфічною особливістю мотивації діяльності людини є те, що в ній керівна роль належить спонуканням, породженим суспільними умовами її життя. Навіть біологічні потреби людини в певній мірі підпорядковуються суспільним мотивам ЇЇ діяльності.