Мабуть, все що відбулося тоді і після в економіці КНДР, не слідує роз’яснювати тільки зовнішніми причинами. Відбилися, мабуть, також деякі свої прорахунки і упущення. Так, наприклад, можна полагати, що при створенні планів, як це було у минулому і в СРСР, припускалося деяке привишення контрольних цифр заради “мобілізуючого” впливу на робітників народного господарства, стимулювання їх ініціативи. Великі завдання в справі модернізації і прискорення розвитку економіки потребують стільки ж великих матеріальних і фінансових ресурсів, яких у КНДР на все не вистачає. Багато сил та ресурсів уходе на оборонні цілі. Але, мабуть, припускаються у деяких випадках і неоправданні витрати, особливо при будуванні великих будинків та меморіальних комплексів, що так вражають закордонних відвідувачів, при проведенні багатомаштабних пропагандистських акцій і т.д.
В значній мірі впливає і не зовсім вірне, дуже догматичне сприйняття окремими категоріями виконувачів ідей і принципів чучхе. На це звернув увагу теперішній лідер КНДР Кім Чен Ір ще у серпні 1985 р. в промові перед апаратом ЦК ТПК: “Зараз наші керуючиі робітники думають, що освоєння нових досягнень науки та техніки зарубіжних країн протидіє, за їх ставленням, вимогам про чучхейський розвиток вітчизняної науки та техніки. І не випадково, що вони боязливо відносяться до притягнення досягнень передової науки і техніки. Треба нашим товаришам, повернувшимся з поїздки за кордон упам’янути про розвиток там науки і техніки, як деякі крикуни вже говорять: бачиш, вони забули дух чучхе, загрузли у низькопоклонстві і т.д.”.
Не буде, мабуть, помилковим представлення про те, що важливі і потрібні рішення не завжди своєчасно і повністю реалізуються, з трудом іноді преодолівають бюрократичні прегради. На ці думи наводять критичні зауваження Кім Чен Іра. Ще у 1979 р. на одному з зборів в ЦК ТПК він говорив: “Зараз деякі робітники, чепляючись за будь-які предлоги, відкладають на довго приведення в життя рішень і директив партії… Частина з них, захворівши хворобою вузьковідомства та приспособління, проявляє безвідповідальність в роботі по втіленню рішень і директив партії, а відповідальність за пораски в роботі старається перекласти на інших”. Більш різко він висловлювався на цю тему у 1986 році: “Бувають і такі випадки, коли не виконують принципа абсолютності і безпрекословності по відношенню до вказівок великого вождя і курса партії, а перед труднощами проявляють колебання і допускають приспособління, потрапивши в полон до поражіння.”
Судячи з трудів Кім Чен Іра останніх років, там уважно придивляються до того, що призвело до розколу СРСР та пораскам соціалізму. Із цього сумного досвіду звичайно робляться по всіх направленнях, перш за все в економіці, висновки для КНДР.
Проміж тим, не зважаючи увагу на всі труднощі, економічний і культурний прогрес КНДР не зупинився. Правління знайшло можливості у 1992 р. значно підвищити заробітну платню працівникам і службовцям, пенсії і стипендії учням, підвищити закупочні ціни на продукцію сільського господарства. Продовжувалось будівництво та реконструкція промислових підприємств, транспортних артерій, житла і культурно-побутових об’єктів. Предметом гордості являється відкрита в Пхеньяні к 50-річчю ТПК (1995р.) Вистава досягненьтрьох революцій (ідеологічної, технічної та культурної). Почалась робота по загальній комп’ютерізації. В Пхеньяні у 1990 р. заснован Корейський комп’ютерний центр, який займається розробкою автоматичних систем управління, підготовкою спеціальних програм, які мають популярність в країні та за кордоном.
Великий крок було зроблено в налагодженні співробітництва з зарубіжним капіталом. В 1991 р. правління прийняло рішення про поетапне створення (протягом 17 років) на крайньому Північі на Сході КНДР, в районі міст Наджін-Сонбон обширної Свободної торговельно-економічної зони (СТЕЗ). Умови її функціонування і можливі вигоди привлекли увагу фірм Японії, КНР, Гонконга, Південої Кореї та інших країн. У 1992 р., коли намітилось деяке зближення між КНДР і РК, з подачі південокорейської сторони обговорювалося питання про ще одну СТЕЗ – на заході, біля промислового центра і порта Нампхо. Однак далі обміна думками тоді не пішли, оскільки міжкорейськи контакти скоро були розірвані із-за вимисленої “ядерної проблеми”.
Майже непоміченим пройшло у нас прийняття у квітні 1992 р. нового варіанта “Соціалістичної Конституції КНДР”. В ній багато примітного: вперше внесли статтю про керуючу роль ТПК, уточнена характеристика держави (диктатура не пролетаріата, а народної демократії), зняті припоминання про марксизм-ленінізм та пролетарський інтернаціоналізм, проведена “чучхеізація” всіх основних положень Конституції. Розширені повномоччя ВНЗ, проте як у президента республіки вони декілька зужені. Вперше ввели розділ про Комітет оборони КНДР (його керівник зараз Кім Чен Ір), якому було передано все керівництво збройними силами та оборонним будівництвом. Нові тенденції в соціально-економічному курсі підкріплені статтями про те, що держава “забеспечує законні права та інтереси зарубіжних громадян” на його території і “вітає спільне і кооперативне підприємництво організацій, підприємств нашої країни та юридичних або приватних лиц зарубіжних країн”.
У липні 1994 р. помер Кім Ір Сен – засновник і перший президент КНДР, Генеральний секретар ЦК ТПК. Багато людей за кордоном, в тому числі і в Росії, надіялися, що існуючий в КНДР політичний режим зі смерттю його засновника рухне. Але їх очікування не затвердилися. Керівництво державою і партією плавно перейшло до сина і співратника покойного лідера – Кім Чен Іра, якого вже давно звикли сприймати як другого лідера республіки, загальнопризнаним преємником вождя. Коли пройшло традиційне для Кореї траурне трьохрічча, Кім Чен Ір у 1997-1998 рр. офіційно вступив на вищі пости в ТПК та державі.
Дуже тяжкий удар по КНДР нанесла стихія. Кліматичні умови ніколи не були благоприємними в Північній Кореї, але в останній час вони помітно стали гірше. У 1994 р. там відбулася засуха; у 1995 р. – наводнення, яке охопило ¾ всієї території і нанесло матеріальну втрату, що найменш у 15 млрд. доларів; у 1996 р. – знову наводнення (втрати на 1,7 млрд. доларів). Від стихії пострадали також багато населенних пунктів, підприємств, транспортних магістралей, ліній зв’язку і т.д.
В такій драматичній ситуації правління КНДР звернулося за допомогою до міжнародної організації. Це теж вперше в історії КНДР (хоча критичні ситуації траплялися і раніше) і теж відбиває тенденцію до розширення її контактів з зовнішнім світом. Міжнародні організації та багато країн відкликнулися на виклик про допомогу, допомагаючи частковому задовільненню продовольчих потреб республіки.
Стихійні бідства нанесли удар і по программі модернізації КНДР, але також не змогли повністю її зірвати. Продовжується створення Наджин-Сонбонскої СТЕЗ. К середині 1996 р. було підписано більше ніж 150 контрактів, передбачаючих капіталовкладення в 350 млн. доларів в цієї СТЕЗ.
Північна Корея, загнанна в кут своїм розвалюючимся режимом, який ще якось тримався на плаву, коли був живий Великий Інквізітор Кім Ір Сен, зробивший із влади невиданну симфонію, в якій не було контрапункта, а все – кожна мелодія і кожний звук – зливалися у гімн лічного управління, а зараз сотрясаєма голодом, неврожаєм, неводненням, падінням виробництва і вимиранням цілих ешелонів в керуючих колах, гостро потребує підтримки.
І як би не було странним таким яросним опонентам Пхеньяну, як США, Канада, Великобрітанія або Тайвань, тільки великодушна допомога продовольчими товарами, грошами і деяким полупризнанням може допомогти Північній Кореї позбавитися від ортодоксально-містичного марксизма-ленінізма, правлячого в цій країні. І хоча багатьом здається, що режим ось-ось паде під вагою блокад і санкцій, цього не станеться.
Албанія хоча й крихітна країна в маштабах Європи, тим не менш і вона розбита на північ та південь.
Після знаменитого бунту вкладчиків рухнувших фінансових пірамид, зробившого Албанію надовго однією з найчастіше упоминаємих у світових новинах країн, ця держава представляє дуже странну політичну та економічну конструкцію. Але це не новина. Албанія вражала європейців завжди, тим більш у ХХ столітті. Довоєнним архаїчний режим короля Ахмеда Зогу розраховувався з сусідніми державами територією взамін на політичну та воєнну підтримку. Після війни Енверу Ходже вдалося побудувати тут соціалізм, про який і мріяти не могли найортодоксальні комуністичні лідери радянського блоку, – строй абсурда, тотальної бітноти, повної герметичності, неправильного сприйняття зовнішнього світу, перетворившого Албанію в країну тисяч бомбоубіжищ, які зіпсували прекрасні горні та морські пейзажи… І все ж це по багатьом признакам був ще і клановий соціалізм, забезпечующий перевагу представників більш відсталого півдня країни. Тому це закономірно, що “перестройка” наслідника Ходжи Раміза Аліі призвела до появлення на політичній арені приватного в минулому лікаря диктатора з півночі Салі Бериши.
Салі Бериша народився в сім’ї лікарів в місті Тропоя. Отримав медичну освіту. Був приватним кордиологом диктатора Енвера Ходжи. До 1990 р. – член компартії. У грудні 1990 р. Бериша перетворив студентський бунт на всезагальний рух проти тодішнього албанского політичного режиму. Бериша оказався во главі опозиції. 9 квітня 1992 року парламент обирає цю людину першим некомуністичним президентом Албанії.