Проносні засоби. Протипоносні засоби.
Проносні засоби відносяться до числа засобів, які призначаються при самих різних захворюваннях. Основними споживачами цих ліків є люди похилого віку з обмеженою руховою активністю, зниженим тонусом м’язів в тому числі гладколіязових волокон ШКТ, послабленням нервової регуляції моторики. Хронічні запори у них носять постійний характер і виростають в життєву потребу.
Перехідні запори (часто вони все ж бувають хронічними) небезпечні для осіб з гіпертонічною хворобою, серцевою неостаточністю, розладами мозкового кровообігу, так як натужування викликає підйом венозного і артеріального тиску, тиску черепно-мозкової рідини і може привести до гіпертонічної кризи, інсульту інфаркту. Усунення запорів обов’язкове у дієві категорії людей. Також це необхідно і при патології прямої кишки (геморой, тріщини та ін.), коли дефекація супроводжується болем, а натужування веде де до прогресування хвороби і може викликати кровотечі.
Необхідність в застосуванні проносних засобів виникає після операції, після прийому деяких ліків (анальгетики, холіноблокатори, антидепресанти та ін.), при лікуванні гострих отруєнь і при підготовці хворого до рентгенологічного дослідження.
Проносні засоби – це засоби, які викликають розрідження вмісту кишок підвищують моторику кишечника і прискорюють дефекацію. Підвищення моторики (перистальтики) на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділянки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення кровонаповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю.
Залежно від механізму дії їх класифікують:
1.Сольові проносні (осматичні проносні). Вони діють на протязі всього кишечника. Механізм дії їх заключається в тому, що вони всмоктуються із кишечника і не допускають всмоктування інших речовин, створюється високий соматичний тиск, тому тут затримується рідина (для зрівноваження концентрації), вміст кишечника збільшується, що приводить до подразнення рецепторів кишечника і рефлекторного збільшення моторики. До цих засобів відносяться магнію сульфат, натрію сульфат, карловарська і моршинська солі, в основі яких є натрію сульфат, мінеральні води “Моршнська”, “Баталінська”, “Слов’янська”. В залежності від дози ефект наступає швидко і надійно (через 4-6 год.) Швидкість дії можна прискорити додатковим питтям 2-3 стаканів теплої води. Наступає ефект через 1-3 години.
Сольові проносні застосовують при необхідності швидкого спорожнення кишок одноразовим прийомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію препаратів.
Сольові проносні зараз використовуються рідко, в основному при 1) отруєннях (натрію сульфат 20-30 г з великою кількістю теплої води – 2-3 склянки). Магнію сульфат менш ефективний, так як іони магнію часткового всмоктуються і можуть викликати пригнічення ЦНС і серце вивих скорочень (особливо у дітей). 2) Також використовують сольові проносні з антигельмінтними засобами – вони прискорюють виведення гельмінтів (глистів) і вмісті кишок, у тому числі антигельмінтного препарату. 3) У випадках загрози крововиливу у мозок і набряку мозку. В цьому вид паку, натрію сульфат призначають по 20-30 г у концентрованих розчинах (на півсклянки води), що сприяє виведенню з організму максимальної кількості рідини.
Проти показання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, цистіт, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу.
Як осматичні послаблюючі (м’яка послаблююча дія) використовуються також формоска лактулоза, манті і сорбіт. Ці багатоатомні спирти під впливом бактеріальних ферментів товстого кишечника частково розщеплюються до органічних кислот, які активують перистальтику. Вони діють як несильні осматичні проносні, затримують всмоктування води і збільшують вміст кишечника, пом’якшують калові маси. Приймають –10-20 г на добу в 2-3 прийоми. Проносний ефект наступає через 1-3 дні від початку прийому, після чого доку зменшують в декілька раз.
Олії.
2.Олія рицини. Підвищує перистальтику переважно тонкої кишки. Одержують із насіння рицини – одне із найбільш старих проносних засобів. В дванадцятипалій кишці (початок тонкого кишечника) вона розщеплюється ліпазами підшлункової залози з утворенням гліцерину і ресцинолової кислоти, яка подразнює рецептори тонкого кишечника на всьому його протязі. Гліцерин пом’якшує калові маси. Проносна дія наступає через 2-6 годин після прийому. У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка розслаблюється. Внаслідок чого можливий тимчасовий запор.
Застосування. Призначають дорослим по 15-30 г, а дітям 5-15 г на прийом. Хворим на ентероколіт (запалення кишечника), при хронічному запору у зв’язку з гемороєм. Для підготовки хворих до рентегологічного дослідження органів черевної порожнини, щоб видалити з кишок вміст і гази. Сольові проносні в цьому випадку призначати недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рідина в кишках зашишаються.
Олія рицини викликає рефлекторне підвищення моторики матки, тому її можна застосовувати у випадках слабкої пологової діяльності. Для цього призначають 40-50 г.
Також цієї групи належать: олія вазелінова (виводиться в незмінному стані), оливкова, мигдальна, а також риб’ячий жир всі вони сприяють розм’якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку.
Застосування олії рицинової як проносного засобу (і ні. Олій) протипоказане при отруєнні жиророзчинними отрутами (бензолом, фосфором та ін.), а також після приймання препаратів чоловічої папороті у зв’язку із розчинністю цих речовин у олії прискорюється їх всмоктування і посилюється інтоксикація.
3.Засоби, які діють переважно в товстому кишечнику. ДО цієї групи відносяться засоби рослинного і синтетичного походження. Із рослин використовуються препарати, що містять ацетраглікозиди (ревень, сена, крушина), синтетичні – фенолфталеїн (пурген), ізафенін. Діючою речовиною є не актраглікозиди, а продукти гідролізу (похідні антрахінону – емодин та ін.). Антраглікози гідролізуються повільно і досягають діючої концентрації продуктів розпаду у товстому кишечнику, де і подразнюють рецептори. Тому вони діють в основному в товстому кишечнику. Проносний ефект наступає через 8-10 год. Тому це препарати приймають на ніч (ефект вранці), або ранком. Ці засоби використовують при гострих і хронічних запорах, метеоризмі. Засоби, які містять антраглікозиди, у великих дозах можуть викликати біль у животі. З обережністю їх необхідно призначати вагітним жінкам, хворим із захворюванням печінки, нирок. Використовують препарати з кореня ревень – містить: антраглікозиди, таноглікозиди (в’яжуча дія), смоли та ін. Виготовляють порошок, таблетки, сухий екстрат, сироп. І малих дозах проявляють в’яжучі дію (закріплюючий ефект): таноглікохиди не посилюють, а, навпаки, пригнічують моторику кишок. Зв’язуючись з білками, вони утворюють осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Таку дію мають препарат в дозі 0,05-0,2 г, а як проносні потрібно приймати 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню як легке проносне в основному використовують у педіатрії.
Із кори крушини використовують сухий екстракт в таблетках, екстракт крушини рідкий (20-40 кр. На прийом). Кора крушини входить до складу препарату раленіл, франгулен.
Листя сени: настій, таблетки з екстракту Сени сухого, імпортні препарати – сенде, пафіол, глаксена, регулакс та ін. Препарати антрасенін, сенадексин.
При тривалому прийомі препаратів організм звикає, можлива побічна дія, щоб уникнути цього краще приймати комбіновані препарати, які обов’язково включають екстракти із листків сени (в малих дозах), а також рослинні волокна, вазелінову олію та ін.: кафіол, регулакс, агіолакс, колі фіг та ні. Також можна використовувати періодично свічки з гліцерином, бісакодилом.
Подібні з антраглікозидними препаратами є синтетичні: фенолфталеїн, ізафенін, басікодил і комбінації на їх основі ізаман, гуталакс. Показит до застосування ті ж самі, можуть з ними чергуватись, щоб запобігти звикання і втрати проносної дії. Через побічну дію феналфтаміну (кумуляція, подразнення нирок, висипи на шкірі) зараз мало використовується. Ізафенін порівняно з фенолфталеїном має активнішу проносну дію, менш токсичніші і не подразнює нирок. Його можна призначати вагітним жінкам, дітям, хворим на захворювання нирок.
4.Проносні засоби, які збільшують об’єм вмісту кишечника. До них відносяться продукти харчування і лікарські препарати, як багаті рослинними важко перетравленими волокнами. Хронічні запори часто зумовлюються зміною в харчуванні людей, переходом до більш концентрованих продуктів. Кількість продуктів багатих рослинною клітковиною все зменшується. Проносні цієї групи використовують з метою замістити нестачу і практично не мають побічних ефектів навіть при тривалому застосуванні.
Тут мається на увазі різке збільшення в раціоні багатими волокнами целюлози продуктів щоденного харчування: сухофруктів (яблук, чорносливу. Інжиру, кураги та ін.), моркви, буряка та ні. Рослинні волокна (в очищеному вигляді), а також синтетичні карбоксиметил целюлоза, полікарбофіл, калогень та ін. Входять в комбіновані препарати вищезгадані: нафтол, решулакс, колііг, агіолакс. При прийомі препаратів, які містять харчові чи синтетичні волокна проносний ефект наступає через 24 години і досягає максимуму через 2-3 доби. Волокна сильно набухають, збільшують об’єм калових мас, розрихлюють їх, внаслідок збільшення об’єму подразнюються механорецептори кишок і підсилюється перистальтика.