Білет 12.
11. Вплив монголо-татарського іга на динаміку суспільного розвитку руських земель.
У літературі часто перебільшували значення цієї навали Бату для української колонізації. Справарекомендувалася так, що татарська навала звернула Київську землю і взагалі середнє Подніпров'я в зроблену пустелю, знищивши величезну масу населення і розігнавши, примусивши до виселення інше, так що ці землі надовго запустели і пізніше нановоколонизировались, що Київ цілком запустів і т.д. У дійсності до такої скрути не дійшло; хоча спустошення було дуже значно і підірвало ще більш економічний побут Подніпров'я і взагалі України, але до дійсного запустіння воно, безсумнівно, не довело. Подібні погроми і навіть більш важкі, що тривають, повторювані переживало українське населення і раніш; тутешні міста піддавалися кількаразовим розгромам, але ні до якого запустіння це не призводило, і як тільки гроза проходила, старі жителі і нові колоністи були зі своїх захистків і тих більш захищених природою місцевостей, на котрі ці погроми не поширювалися. І наступне сусідство Татарської орди не було будь-чим більш страшним або важким, чим сусідство орди Печенежской або Половецької. У якості декілька організованої держави, що считали вос-точноу край якийсьобласть своїми підвладними землями. Татарська
орда мала причини бути порівняно сдержанною стосовно них - наскільки, зрозуміло, вистачало на це дисципліни усередині самої орди.
Важніше був вплив нового чинника на політичні і суспільні відносини України. Київ ще більш падає після погрому 1240 р.; Переяслав і Чернігів, сусідні центри - також. Життя тут відсувається на північ, у ліси Північної України. Це особливо помітно в Северской землі. Економічний спад і розкладання державного ладу, про яке промова нижче, спадкняжої влади і придворного життя викликають зниження культури і духовного життя в середньому Подніпров'я, що служили осередком культурного життя за старих часів. Перенесення митрополичьей резиденції з Києва у великоросійські землі, у сусідство нового державного центру (1299 р.) служить симптомом цього спаду. Подробиця про те, як Данило галицький вибирав найбільше видатні речі з київських церков для своїх нових резиденцій,- інша дрібна, але характерна риса. Культурне життя, відливала на північ і на захід.
Користуючи загальною панікою, зробленої татарами в 1240 р., населення й особливо міські общини починають розбивати рамки князівсько-дружинного укладу. Вони віддають перевагу залежати безпосередньо від татар, чим від князів, давати данину татарам («репетувати пшеницю і просо татарам», як іронічно говорить про неї ворожий цьому прямуванню галицький літописець), чим нести тяготи княжої адміністрації, сплачувати данини князю, брати участь у стомливих війнах князів між собою і терпіти вічні руйнування під час княжихусобиц5'. Ні погрози, ні руйнування від князів, переляканих цим грізним для них прямуванням, не могли вплинути на населення і повернути його до старихвідношень. Земля разлагалась на окремі общини, що управлялися своїми дрібними князями або радою старців, поверталася до старогостана суспільної роздробленості, що передувала утворенню централізованої Київської держави.
Скільки-небудь визначені вказівки щодо цього цікавого прямування ми маємо тільки для київських земель, прикордонних із Волинню: отут воно цікавило сучасного автора га-лицкой літопису - єдиної, яку ми маємо для цього часу з українських земель; і в зв'язку з борьбою Данило з цим прямуванням він повідомив про нього деякі зведення. Літописець згадує про «людей татарських» або «людях, що сидять за татарами» на великому просторі в басейні Случі, Тетерева і верхнього плину Південного Бугу, але ці дані їм мимохідь указівки, звичайно, не обіймають усього району згаданого прямування. По всіхрозуміннях воно охопило також усю південну частину Київської землі, мабуть, з округами самого Києва, Переяславскую, може бути - південну частину Чернігівської землі. Цим пояснюється, чому в Києві і Переяславі після татарської навали 1240 р. ми вже не бачимо і не знаємо нікого з князів династії ВолодимираВеликого - їх тут і не було цілком ймовірно, принаймні досить довгий час.
У Чернігівській землі князівсько-дружинний лад уцелел особливо в північних, поліських його частинах, але тут він дуже измельчал. Внаслідок великої багатолюдності династії земля роздрібнилася на величезну множину дрібних князівств, із яких майже нікому з князів не вдавалося утворити більш значних і тривких володінь, значної держави; може бути, і татарська політика впливала в цьому ж напрямку, не дозволяючи кому-небудь із князів посилитися й утворити більш значне володіння *. Державне життя в традиції князівсько-дружинного укладу в другій половині XIII в. у повній силі збереглися майже винятково в Західної Україні, у державі Галицко-Волынском.
44. Україна в роки першої світової війни.
1.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборствуючих сторін; Російської імперії та Авст-ро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.
2. Неоднозначне зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.
3. Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
4. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.
5. По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком зсудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.6. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Перемишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтомбуло призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.
7. На окупованих територіях Західної України було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались українські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вислали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал».
Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдавалася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії:
десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Те-~ лергоф, Терезієштадт, Гмюнді.
8. Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських втрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.
9. Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.
Білет 13.
21. Походження українського козацтва. Його типовість та унікальність.
На півдні Київського воєводства з другої половини XVI ст. різко прискорюється процес формування нової суспільної верстви – козацтва. Його витоки дослідники пов’язують з минулим Київської держави і лицарством княжих часів. Щоправда, мова йде не про сформоване соціальне явище, а лише про його джерела, так зване «побутове козацтво». Зокрема, М. Грушевський в історії козаччини вбачав найменше два ступені розвитку цього явища: перший — зародковий, «побутовий», що виявився в антимонгольських змаганнях проти хижих степів, другий — створення козацтва як справді організованої суспільної верстви XV—XVI ст.