Реферат на тему:
Закономірності розвитку сільського господарства. Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість, складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, підприємства сільськогосподарського машинобудування, сільськогосподарської хімії, сільськогосподарської науки, агробанки тощо. В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою, в постсоціалістичних країнах такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів (АПК). У багатьох країнах, що розвиваються, також розпочалися аналогічні процеси, але агропромислова інтеграція знаходиться тут на початкових рівнях розвитку. Коли ж йдеться про світове господарство, то систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані з ним галузі, називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.
Основу агровиробничої сфери світового господарства становить сільське господарство - один з найдавніших видів людської господарської діяльності. В ньому й нині зайнято більш як 50 % економічно активного населення світу. Проте, якщо в країнах, що розвиваються, в сільському господарстві працює понад 2/3 зайнятого населення, а в окремих з них - 3/4, то в економічно розвинутих країнах - менш як 1/10, у США тільки 2,8 % економічно активного населення. У всій же агровиробничій сфері зайнята більша кількість працівників. Наприклад, у США на одного зайнятого в сільському господарстві припадає понад 5 зайнятих в інших галузях АПК, в Європі відповідно 2-2,5 чоловіка. Отже, навіть в економічно розвинутих країнах в АПК зайнято 1/5, а то і понад 1/4 економічно активного населення. У сільському господарстві 99 % продукції виробляє землеробство і тваринництво. Інші галузі - аквакультура (розведення риби, молюсків тощо), використання комах (шовківництво та бджільництво) — відіграють незначну роль.
Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від кількох чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі - високомеханізова-не тваринництво), природних умов (пасовищне тваринництво в посушливих степових та напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм - вбивати корів). У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату - рослинництво.
Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Тому дуже важливим для країн і регіонів є кількість сільськогосподарських угідь, зокрема орних земель. Всі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 1/3 суходолу (без Антарктиди), або 4,5 млрд гектарів. Трохи більше як 1/10 суходолу, тобто близько 1,5 млрд гектарів, становлять орні землі та землі під багаторічними насадженнями, 1/5 частина суходолу знаходиться під луками і пасовищами.
Найбільші площі земель, що використовуються в землеробстві, - в Азії (майже 1/3 світових площ), значні вони і в Північній Америці та Північній Євразії (по 1/6 світових площ). Найбільш розораною є Західна й Центральна Європа, де в середньому під землеробством використовується понад 1/3 землі, а в окремих країнах навіть 1/2 і більше, наприклад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії тощо. Інтенсивно розорані також історичні райони землеробства в Азії, особливо в Східному Китаї, на Індо-Гангській низовині та в дельтах великих річок. Серед країн світу найбільші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Україна, Казахстан), США, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія.
Основним соціально-економічним чинником сільськогосподарського виробництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми земельної власності, характеру землекористування.
В економічно розвинутих країнах більша частина земельного фонду і основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені в фермерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.
У країнах, що розвиваються, картина більш строката. Пересічно понад 1/2 площ є общинними землеволодіннями або обробляються дрібними сімейними господарствами. Виробництво тут напівнатуральне або дрібнотоварне. Другий за площею (але основний за виробництвом) сектор землекористування - великі землеволодіння. В Латинській Америці — це великі латифундії (фазенди), в країнах Азії та Африки - землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи, племінні вожді тощо). Але феодальні відносини поступово замінюються капіталістичними, і все більшого значення набуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії), місцями фермерське господарство.
У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і агровиробництво постсоціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, комуни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгортається фермерське господарство, особливо в країнах Центральної Європи.
Земельні ресурси найбільших землеробських країн світу, 1994 р.
Країна | Площа, млн га | % до площі | |||
всі землі | орні землі | орні землі | багаторічні насадження | луки та пасовища | |
США | 937,3 | 185,7 | 19,8 | 0,2 | 25,5 |
ІНДІЯ | 328,8 | 166,3 | 50,6 | 1,1 | 3,6 |
Росія | 1707,0 | 130,0 | 7,6 | 0,2 | 5,1 |
Китай | 959,7 | 93,3 | 9,7 | 0,3 | 41,7 |
Бразилія | 851,2 | 51,8 | 6,1 | 1,1 | 21,8 |
Австралія | 771,3 | 46,7 | 6,1 | 0,0 | 53,9 |
Канада | 997,6 | 45,8 | 4,6 | 0,0 | 2,8 |
Казахстан | 271,7 | 35,7 | 13,1 | 0,8 | 57,7 |
Україна | 60,3 | 33,0 | 54,6 | 2,0 | 12,4 |
Нігерія | 92,4 | 29,8 | 32,3 | 2,7 | 43,3 |
Аргентина | 276,7 | 25,0 | 9,0 | 0,8 | 51,4 |
Мексика | 195,8 | 23,1 | 11,8 | 0,8 | 38,0 |
Франція | 55,1 | 18,2 | 33,1 | 2,2 | 20,0 |
Іншими соціально-економічними чинниками, що визначають розвиток сільського господарства та агровиробничої сфери в цілому, є рівень його технічної оснащеності, рівень хімізації, рівень впровадження досягнень сільськогосподарської науки.
Основні риси географії землеробства. В наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності - результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площі і географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.
У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці, рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.); технічних (олійних, цукристих, волокнистих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.), овочевих, баштанних і садових культур, а також різноманітних субтропічних і тропічних фруктів та рослин, що дають тонізуючі продукти (чай, кава, какао, кола тощо). Найважливішою галуззю землеробства є зернове господарство. Під зерновими у світі знаходиться більша частина площ орних земель. Вони - основне джерело рослинних білків у харчуванні. Світове виробництво зерна в 90-ті роки - в середньому близько 2 млрд тонн на рік: понад 1/4 виробництва припадає на пшеницю, 1/4 - на рис, 1/4 - на кукурудзу і трохи менше 1/4 - на всі інші зернові (ячмінь, жито, просо, чумиза, гаолян, сорго та ін.). Перші 12 найбільших у світі виробників зерна дають 70 % продукції.
Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан тощо) (мал. 24).
Кукурудзи у світі щорічно збирають близько 500 млн тонн. Найбільшим її виробником е США (2/5 світового збору). Багато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн тонн: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 - Індія, інші важливі продуценти зосереджені в Південно-Східній та Східній Азії (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія та ін.).