Українські вчені (стр. 2 из 3)

Макаров Олександр Максимович

12.09.1906 – 9.10.1999. Народився в станиці Цимлянскої (Ростовської області). Закінчив Ростовський механічний інститут інженерів шляхів сполучення за фахом «теплоенергетика» (1933). Професор кафедри «Технологія виробництва» Дніпропетровського державного університету. Начальник виробництва, головний інженер – заступник директора заводу № 586 (м. Дніпропетровськ, 1966-1978). Генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод» (колишн. п/с 186) (1978-1986). Вніс значний вклад у становлення і розвиток виробництва ракетно-космічної техніки, поставивши виробництво складніших міжконтинентальних балістичних ракет на потік. Працював у ракетно-космічній галузі із самого її становлення. Керував створенням і освоєнням ракетного виробництва всіх типів ракет розробки ОКБ №586 (згодом ДКБ «Південне» ім. М. Янгеля). Протягом багатьох літ кероване їм ВО ПМЗ було основним виготовлювачем і постачальником МБР для РВСН. Багато в чому завдяки його зусиллям ПМЗ перетворився в могутній виробничий комплекс, що забезпечує виготовлення основних систем і агрегатів ракет, усебічні їхні іспити з найвищим ступенем надійності і відповідності заданим тактико-технічним характеристикам. За цей час створене: виробництво корпусів ракет, виробництво рідинних маршових і кермових ракетних двигунів, виробництво приладів і систем автоматики, металургійне виробництво, виробництво іспитів РРД (вогневі стендові іспити), виробництво космічних апаратів, автоматичних орбітальних станцій, виробництво твердопаливних ракет, у тому числі рухливого базування. Під його керівництвом і при його особистій участі проведено понад 100 НДР, результатом яких з'явилося рішення основних проблемних питань технології і конструкції ракетно-космічних комплексів, космічних об'єктів різного призначення, розвиток і нарощування потужностей, у тому числі тракторного виробництва, ТНП, величезне по масштабах будівництво виробничих корпусів і реконструкція існуючих цехів і ділянок. Багато сил і часу приділяв підготовці інженерних кадрів для машинобудівних галузей. Почесний громадянин Дніпропетровська. Заслужений машинобудівник УРСР (1981). Ленінська премія (1966). Державна премія СРСР (1981). Премія ім. Академіка М. Янгеля (1980). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1961, 1976). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна (1959, 1961, 1966, 1969, 1976).

Уткін Володимир Федорович

17.10.1923 – 15.02.2000. Народився в селі Пустобор (Рязанської області). Закінчив факультет реактивного озброєння ЛВМІ (БГТУ) (1952). Д.Т.Н. (1967), Академік РАН (1984) і АН України (1976). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики, президент Російської академії космонавтики ім. К. Ціолковського. У 1941 р. Був покликаний у РККА, після навчання військової спеціальності – на фронтах (1942-1945). Після закінчення інституту працював у КБ «Південне» інженером і на адміністративних посадах (1952-1971), головний, генеральний конструктор КБ «Південне» (1971-1990). З 1990 р. – директор ЦНИИ машинобудування. Великий вчений і конструктор в області ракетно-космічної техніки. Під його керівництвом створені 4 стратегічних ракетних комплекси, що забезпечують паритет вітчизняних ракетно-ядерних сил на світовому рівні, створені трохи ракет-носіїв. Останні розробки – високоефективна, екологічно чиста ракета-носій «Зеніт», здатна виводити на орбіту 12 т корисного вантажу, твердопаливна ракета СС-24 різних варіантів базування, що не має аналогів високоефективна ракета СС-18. В області космічної техніки були введені в дію понад трьохсот космічних апаратів різного призначення сімейства «Космос». До числа найбільш великих науково-технічних досягнень відносяться створення орбітальних головних частин, що розділяються, ракет, розробка унікального мінометного виду старту важкої ракети із шахти, рішення комплексу проблем, що забезпечують безупинне бойове чергування рідинних ракет у заправленому стані протягом багатьох літ та ін. Активний учасник робіт в області міжнародного співробітництва в дослідженні й освоєнні космічного простору, у т.ч. по програмі «Інтеркосмос». У співдружності з французькими фахівцями здійснений проект «Аркад» за допомогою супутника «Орел». Під його керівництвом проводилися роботи з використання науково-технічних розробок оборонного призначення в інтересах науки і народного господарства: на базі МБР СС-9 створений космічний носій «Циклон-3», на базі космічного апарата «Целина-Д» створений КА «Океан-01», що використовувався при виводу караванів судів з льодового полону в Північному Льодовитому океані («Космос-1500»). Він був на чолі розробки Російської програми розвитку ракетно-космічної техніки. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1976). Лауреат Ленінської (1964) і Державної (1980) премій. Автор понад 200 наукових праць.

Сергєєв Володимир Григорович

Сергєєв Володимир Григорович розпочав трудову діяльність у 1932 році слюсарем швейної фабрики у м. Москві, з 1934 до 1940 року вчився в Московському інституті інженерів зв'язку. Пройшов бойовий шлях на фронтах Великої Вітчизняної Війни помічником начальника зв’язку, командиром окремої роти зв’язку, командиром окремого лінійного батальйону. З березня 1947р. демобілізований з лав Радянської Армії.
Його бойові заслуги були відзначені орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни I-го ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II-го ступеня та вісьмома медалями.
Після демобілізації з 1947 року працював на керівних посадах у науково-дослідному Інституті.
В 1960 році був призначений начальником і головним конструктором Конструкторського бюро Електроприладобудування, з 1978 до 1986 року генеральний директор і головний конструктор НВО "Електроприлад", тепер ВАТ "Хартрон".
Під його керівництвом та за його безпосередньою участю були створені із застосуванням нових досягнень науки і техніки чотири покоління високоефективних систем управління бойових ракет-носіїв, космічних апаратів та ракетно-космічного комплексу "Буран", за що був двічі удостоєний звання Героя соціалістичної праці. Вперше у вітчизняній практиці системи управління створювались на базі бортової обчислювальної техніки, що дозволило вирішувати завдання з
високим ступенем точності та надійності. За технічним рівнем створені системи управління відповідають кращим закордонним зразкам, а за деякими
характеристиками перевершують їх.
При особистій участі Сергєєва В.Г. стало можливим використання бойових ракет, які відслужили свій термін чергування. Для цієї мети були розроблені системи управління ракет-носіїв та штучних супутників Землі.
Сергєєв В.Г. був нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденом Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом "За заслуги" III-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького III-го ступеня, дванадцятьма медалями, Лауреат Ленінської та Державних премій СРСР і УРСР.
Сергєєв В. Г. знаходиться на заслуженому відпочинку, а створені їм системи управління знаходять застосування у теперішній час в міжнародних проектах ракет-носіїв "Дніпро", "Рокот", "Стрела" по виведенню на орбіту комерційних навантажень і в реалізації національної космічної програми України.
Сергєєв В. Г. зробив особистий видатний внесок у створення наукомістких технологій та високоефективних систем управління ракетно-космічними комплексами, що є національним надбанням і гордістю України.

Глушко Валентин Петрович

20.08.1908 – 10.01.1989. Народився в м. Одеса. Улітку 1925 року приїхав у Ленінград для вступу до університету, його рукопис «Необхідність міжпланетних повідомлень» викликала великий інтерес у Н.А. Морозова і Я.І. Перельмана. Закінчив Ленінградський університет (1929). Академік АН СРСР (1958). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1976). Вчений в галузі фізико-технічних проблем енергетики, основоположник радянського ракетного двигунобудування. З 1921 р. Почав цікавитися питаннями космонавтики. Листувався з К.Е. Ціолковським (1923). У шістнадцять років опублікував перші науково-популярні і наукові праці з космонавтиці. Працював у Газодинамичній лабораторії (1929-1933). Сформував підрозділ із розробки електричних реактивних двигунів, рідинних реактивних двигунів і ракет на рідкому паливі, начальник відділення в ГДЛ ИСРД «Ленінград, з 1929 р.). Начальник відділення по розробці ЕРД РРД і ракет на рідкому паливі в РНДІ (1934-1938). З березня 1938 року був ув’язнений, працював на авіазаводі № 82, з 1940 року на казанському авіазаводі № 16 у КБ спецвідділу НКВД. Там же було створено ОКБ-СД і ОКБ-РД, де Глушко з 1941 року працював головним конструктором і створив допоміжні літакові РРД РД-1 (для літаків Пе-2, Ла-7, Як-3, Су-6), РД-1ХЗ (для літаків Пе-2р, Як-3, Ла-7р, Ла-200р, Су-6, Су-7), РД-2, РД-3. У липні 1944 року звільнений з ув’язнення, після чого працював у групі радянських фахівців з ракетної техніки в Німеччині. З липня 1946 року працював головним конструктором ОКБ-456 МАП (з 1966 р. – КБ «Енергомаш»). До 1974 р. – головний конструктор, потім генеральний конструктор. Під його керівництвом розроблені могутні РРД на низькокиплячих і висококиплячих паливах, використовувані на перших і більшості других ступіней усіх радянських РН і бойових ракет. У 1930 р. запропонував як компоненти палива РРД азотну кислоту, розчини чотириокису азоту в азотній кислоті, тетранітрометан, перекис водню, хлорну кислоту, берилій (з воднем і киснем), порох з берилієм, розробив профільоване сопло і теплоізоляцію камери згорання двоокисом цирконію. У 1931 р. запропонував хімічне запалювання і самозаймисте паливо, карданний підвіс РРД для керування польотом ракети. З 1931 по 1933 р. розробив поршневий, турбонасосний і відцентровий агрегати для подачі палива в РРД і багато чого іншого. Конструктор першого у світі електротермічного ракетного двигуна, перших вітчизняних РРД. Під його керівництвом створені РРД БРДД РД-100 (Р-1), РД-101 (Р-2), Р-3 (РД-110), РД-103 (Р-5), РД-103М (Р-5М), МБР Р-7 (РД-107, РД-108), Р-9 (РД (РД-111 – 8Д716), Р-16 (РД-218, РД-219), Р-36 (Р-251, РД-252), УР-500 (РД-253), БРСД Р-12 (РД-211, РД-214), Р-14 (РД-216), МКР «Буря» і «Буран» (РД-212, РД-213), МБР Р-8, РН «Восток», «Союз», «Космос» (РД-119, РД-216М), «Космос-3» (РД-219, 11Д49), «Молнія». Н-1 (8Д710), фторних РРД 8Д21, 11Д13, 11Д16 (з 1954 року), РД-253 для РН «Протон», РД-301. Двічі Герой Соціалістичної праці (1956, 1961). Ленінська премія (1957). Державні премії (1967, 1984). Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора й інших нагород. Золота медаль ім. Ціолковського АН СРСР (1958). Диплом ім. Поля Тиссанд’є (ФАІ). Його ім'я носить НВО «Енергомаш».