Питома вага підприємств та організацій, що займалися новаторською діяльністю зменшилась до 7% проти 20% ще у 1993 році, тобто 93% підприємств та організацій залишились взагалі поза сферою інноваційної діяльності.Аналіз стану інноваційної діяльності на підприємствах України свідчить про складність практичної реалізації стратегії інноваційного розвитку. Інноваційна активність більшості промислових підприємств через скрутне економічне становище залишається низькою. Частка підприємств, які виконували роботи, що спрямовані на підвищення технологічного рівня виробництва та нових видів продукції, в 1996 році становила 19% проти 23% в 1995 і 26% в 1994 році. Тільки 2,3% обстежених підприємств (або кожне 4-е) здійснювали комплексну автоматизацію виробництва, 6,7% (або кожне 15-е) - впроваджували нові технологічні процеси, близько 3% (або кожне 36-е) - освоювали виробництво нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, 13,7% (або кожне 7-е) - товарів народного споживання. Майже вдвічі проти 1994 року зменшилась кількість підприємств, що впроваджують інновації, зокрема в деревообробній промисловості - на 30%. Найбільш поширеними джерелами фінансування інноваційної діяльності в 1996 році залишались власні кошти, а також використання кредитів та позик - 20%. У той же час фінансування робіт з створення нових видів продукції та технічного оновлення виробництва за рахунок державного бюджету залишається незначним. Лише 6% (у 1995 році - 9%) промислових підприємств використали такі кошти, а іноземні інвестиції - всього 0,4% (у 1995 році - 0,5%) досліджених підприємств. Спостерігається щорічне скорочення кількості розробок, що виконуються. У 1996 році науковими організаціями галузі закінчено й передано замовникам 6,7тис. розробок, спрямованих на створення та удосконалення техніки й технологій проти 9,6тис. у 1995 і 12,8тис. у 1994 роках. Зменшення кількості науково-технічних розробок призвело до подальшого згортання роботи з створення зразків нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації. Треба зазначити, що протягом 1997-1999 років ці негативні тенденції зберігаються і прогресують, що багато в чому зумовлено недосконалою законодавчою базою. /10,1/
Але перед тим як проводити аналіз нормативно-правового поля розвитку інноваційної діяльності в Україні, необхідно навести декілька прикладів вирішення проблем підтримки інноваційної діяльності в промислово-розвинених країнах протягом 60-х – 80-х років, коли функції держави в здійсненні інноваційної політики активно розроблялись та удосконалювались. /7,39/
Наприклад, в США основою нормативної бази цієї галузі є закон “Про національну політику в галузі науки та техніки, про організації та пріорітети” (1976 р.). Цим законом всановлено приблизна низка пріорітетних цілей, реалізація яких повинна сприяти прогресу науки та техніки шляхом втілення науково-технічних розробок в різних галузях народного господарства. В США є також закон Стівенсона-Уайдлера (1980 р.) про технічні інновації, в якому декларується курс щодо підняття економічного, екологічного і соціального благоустрою суспільства шляхом створення організацій, в тому числі комерційних, які діють виключно з метою поширення наукового та освітнього прогресу, цим законом також передбачається розвиток різноманітних центрів промислової технології та ставиться за мету створення стимулів задля використання технічних розробок на основі фінансової підтримки із федеральних фондів. /7,39/
Подібні закони є і в інших промислово розвинених країнах. Так, в Швейцарії діє федеральний закон про розвиток наукових досліджень. Його дія поширюється на всі науково-дослідні заклади, що використовують для своїх робіт кошти федерального казначейства.
У Франції у відповідності з чинним законодавством наукові дослідження та технологічний розвиток визнаються загальнонаціональними пріорітетними задачами. /7,40/
Разом з тим, щоб не заглиблюватись у нормативно-правову базу інших країн, потрібно сказати, що окремого або спеціального законодавства з оподаткування інноваційної діяльності закордоном не має. Значною мірою відповідні регулятори передбачені в пакетах законів про правову охорону промислової власності, законах про передачу технологій, про стимулювання малого бізнесу, а також про підтримку неурядових організацій, зокрема, інноваційних структур.
Поступово умови для переходу до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку створюються і в Україні. Основні положення стратегії інноваційного розвитку викладено в Концепції науково-технологічного і інноваційного розвитку України, яка була схвалена Кабінетом Міністрів України (далі КМУ) і Президентом України та затверджена постановою Верховної Ради України (далі ВРУ). В цій концепції, зокрема, розкриваються і законодавчо закріплюються основні принципи стимулювання малого та середнього підприємництва, в тому числі шляхом підтримки діяльності регіональних інноваційних структур./7,44/
Загалом правові основи розвитку інноваційної діяльності в Україні базуються на системі законодавчих і підзаконних актів, які так чи інакше стосуються інноваційної діяльності. Таким чином можна згадати Декларацію про державний сувернітет України, яка була прийнята в 1990 році. В ній передбачалось те, що весь економічний та науково-технічний потенціал, який було створено в Україні, є неподільною частиною власності держави. Потрібно згадати і про закон України “Про основи державної політики в галузі наукової та науково-технічної діяльності” від 13 грудня 1991 року. В кінці 1998 року цей закон було прийнято в новій редакції, яка отримала назву закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”. Цей закон визначає принципові положення, які стосуються форм та методів регулювання розвитку науки та техніки, впровадження наукомістких технологій в економіку держави та окреслює повноваження державних органів, що проводять інноваційну політику в державі.
Також треба взяти до уваги закон України “Про власність”, який, зокрема, передбачає права власності на твори науки, літератури, винаходи, програмні розробки тощо. Тобто задля результатів інтелектуальної праці закладаються правові аспекти, які і повинні стати гарантами успішної інноваційної діяльності в нашій країні.
Взагалі питання інтелектуальної власності конкретизуються в таких законах: /19,3/
- “Про охорону прав на промислові зразки”;
- “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”;
- “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;
- “Про авторське право та суміжні права”.
Створення інфраструктури підтримки інтелектуальної власності є головним завданням Державного патентного відомства. Об'єктивізація оцінки науково-технологічних та інноваційних проектів здійснюється Центром наукової та науково-технічної експертизи. Президентом України поставлено завдання - створити методику розробки та супроводження Державного індикативного плану науково-технологічного розвитку України. Ця робота активно виконується Міністерством науки та освіти, Національною Академією Наук України (далі НАН України), Центральними органами виконавчої влади та багатьма відомствами, інститутами, підприємствами.
Необхідно зазначити, що згідно закону України “Про підприємство” на державу покладається забезпечення пільгових умов для підприємств, які втілюють прогресивні технології та створюють додаткові робочі місця і блага для суспільства, а згідно закону України “Про підприємництво” держава бере на себе зобов’язання стимулювати інноваційну діяльність за допомогою цільових кредитів та інших видів допомоги.
В той же час закон України “Про інвестиційну діяльність” регламентує інноваційну діяльність як одну із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою втілення досягнень науково-технічного прогресу в соціальну сферу та виробництво. Окрім того велике значення для інноваційної діяльності має указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, який визначає організаційно-правові форми здійснення інвестиційної, в тому числі інноваційної, діяльності, порядок створення малих фондів і компаній, їх основні функції і обов’язки. /7,46/
Потрібно зазначити, що в цей час фінансовий аспект державної інноваційної політики підтримується Державним інноваційним фондом, який було створено постановою КМУ від 12 лютого 1992 року. Держіннофонд фінансово підтримує підприємства шляхом надання інвестиційного вкладу, позики або лізингу. Фінансування здійснюється на підставі бізнес-планів та висновків державної комплексної експертизи, що передбачає проведення фінансового аналізу проекту. Такий підхід дозволяє найбільш ефективно використовувати державні кошти.
За період з 1993 по 1997 рр. на розгляд Держіннофонду було подано 3800 інноваційних проектів, з яких профінансовано 1627. На травень 1997 р. Держіннофондом було профінансовано 187 інноваційних проектів на загальну суму 215 млн.грн. В результаті завершення інноваційних проектів, що були профінансовані Держіннофондом, було вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн. Створено та збережено 22,5 тис. робочих місць. Середній термін окупності профінансованих Держіннофондом проектів становив біля 2,5 року. На жаль, він залишається єдиним джерелом інвестицій в інноваційній діяльності і використовується здебільшо на промисловому рівні і в меншій мірі - на впровадження нових наукових технологій, нових розробок вчених. Крім того зараз виявлено низку зловживань при розподілі державних коштів на впровадження інноваційних розробок, зокрема, в кримському регіоні за період з 1998 р. і на початок 2000 року, що аж ніяк не сприяє розвитку інноваційної діяльності в державі.