Центральне місце в добовому богослужінні займає літургія (по-гречески - "загальнасправа"), під час якої відбувається евхаристія - таїнство причащання. Перший єдиний літургічний канон (порядок богослужіння) був складений у IV сторіччі святим Василем Великим. Зараз літургія Василя Великогослужиться лише декілька разів у році, а найбільше вживаним у православному богослужінні став літургічний канон Іоанн Златовуста.
Проповідь у православному богослужінні центрального значення не має, оскільки саме богослужіння буяє проповідницькими елементами. Богослужіння в православних церквах відбувається звичайно на національних мовах (слов'янських, грецькому, сірійському, грузинському, англійському).
Переклад на церковно-слов'янську мову літургічних текстів і богослужбових книг був виконаний у 60-х роках IX сторіччя святий Кирилом і Мефодієм - творцями слов'янської абетки (кирилиці). Отримавши початкове поширення в Болгарії, тексти слов'янського богослужіння після прийняття християнства потрапили на Русь. Спроби перекладу православного богослужіння на сучасну російську мову починалися неодноразово, але були малоуспішними. У православному богослужінні використовується хоровий спів без музичного супроводу, у якому раніше брали участь усі що моляться (даний звичай зберігся в старообрядників).
Православні свята
Головним святом усіх християн вважається Великдень – Свято Світлого Христова Воскресіння, установлений на честь воскресіння Христа на третій день після розп'яття. Відповідно до Євангелію від Іоанн Ісус був розіп’ятий напередодні іудейського Великодня, що прийшовся в той рік на суботу, а в перший день після Великодня його труна була порожня.
Великдень відчиняє собою 12 найбільше важливих православних свят, іменованих двунадесятими. Вони діляться на «минущі» (обчислювальні по даті Великодня) і «непреходящі» (що випадають на строго визначену дату). До першого ставляться свято ПіднесенняГосподня і День Святої Трійці.
ПіднесенняГосподнє святкується в четвер шостого тижня після Великодня. Встановлений у пам'ять піднесення Христа на небо після його явища апостолам, що відбулося на 40-й день після Воскресіння Христова.
День Святої Трійці (П'ятидесятниця) встановлений у пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів. Це відбулося в м. Єрусалимі під час іудейського свята П'ятидесятниці (50-й день після Великодня). Вважається вдень підстави церкви Христова. Святкується в неділю через сім тижнів після Великодня.
До числа «непреходящих» ставляться основні свята церковного року, що, по старозавітній традиції, починаються восени.
Різдво Богородиці. Святкується 21 вересня. Дата народження Марії в сім'ї благочестивих праведників Іоакима і Ганни, відзначається церквою як «початок порятунку».
Спорудження Хреста Господня. Святкується 27 вересня. Походження свята пов'язано з відновленням християнських святинь Єрусалима по розпорядженню римського імператора Костянтина I Великого. Відповідно до розповіді ряду церковних істориків (Євсевія, Іоанн Златовуста, Руфіна) м. Єрусалим відвідала мати імператора – імператриця Етена. Вона зробила розкопки на горі Голгофі, де був знайдений хрест, на якому відбулося розп'яття Христа. Свято символізує спокуту Ісусом гріхів світу шляхом хресних страждань.
Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Святкується 4 грудня. Встановлений у пам'ять приношення, по іудейському звичаю, маленької Марії в Єрусалимський Храм для присвяти її Богу. Такий звичай існував лише стосовно хлопчиків. Присвята дівчинки явилося подією винятковою – свідченням вищого обрання Діви Марії.
Різдво Христово.Святкується 7 січня. Точна дата народження Христа не встановлена. У Священному писанні згадується 30-й рік правління римського імператора Октавіана Августа; одночасно говориться про народження Христа «у дні царя Ірода». Деякі церковні історики відносять народження Ісуса на декілька років раніш точки відліку європейського літочислення «від Різдва Христова», до 7 – 6 р. до нашої ери, оскільки іудейський цар Ірод I Великий помер у 4 р. до нашої ери.
У якості святкової дати спочатку було обране свято Богоявления, що відзначається з II сторіччя християнами Єгипту як чекання Божественного Рятівника. Проте з IV сторіччя свято Різдва Христова був віднесений на день зимового сонцестояння, що широко відзначався народами Середземномор'я, тоді як Богоявлення ототожнене з Водохрещенням Господнім.
Водохрещення Господнє. Святкується 19 січня. Походження свята пов'язано з проповіддю пророка Іоанн Хрестителя, що возвістили швидке пришестя Рятівника і закликав людей до покаяння. Над розкаюваний Іоанн чинив обряд обмивання в ріці Йордан, що символізує початок праведного життя. У слов'янських перекладах Нового завіту грецьке слово «баптизму» (обмивання) було передано як «водохрещення» (у зв'язку з наступним освяченням Христом обряду обмивання своєю хресною жертвою).
Відповідно до розповіді Священного писання даний обряд Іоанн учинив, і над з’явившимся до нього Ісусом. У момент водохрещення Ісуса голос Бога з небессповістив про нього як про Сина Божого, а Святий Дух зійшов на Христа у виді голублячи. Свято Водохрещення Господнього іменують також Богоявленням.
СтрітенняГосподнє. Святкується 15 лютого, на 40-й день після Різдва Христова. Введений Єрусалимською церквою з IV сторіччя в пам'ять про приношення немовляти Ісуса в Єерусалимський Храм для присвяти його Богу. Під час присвяти відбулася зустріч («стрітення») Ісуса зі старцем Симеоном, що жив при храмі, якому було предвіщено, що він при житті побачить Рятівника.
Благовіщение. Святкується 7 квітня. Встановлений у пам'ять про явище Діві Марії архангела Гавриїла, що сповістив про майбутнє народження Сина Божого. Затверджений у IXсторіччі численням 9 місяців тому від Різдва Христова.
ПеретворюванняГосподнє. Святкується 19 серпня. Встановлений у пам'ять про перебування Христа на горі Фавор, коли під час молитви колишні з ним апостоли Петро, Іоанн і Іаков побачили Ісуса перетвореним Божественним Світлом, в оточенні пророків Мойсея і Іллі. Свято відзначалося в Палестині як початок збору перших плодів. У зв'язку з цим у східному християнстві затвердився звичай освячення перших плодів (яблук, винограду) у свято ПеретворюванняГосподнього, після чого вирішувалося вживати їх у їжу.
Успіння Пресвятої Богородиці. Відзначається 28 серпня в пам'ять про смерть Богоматері, що після Воскресіння Христова жила в будинку апостола Іоанн Богослова. Її смерть наступила біля 48 р. нашої ери в м. Єфесе, де Іоанн Богослов жив після посилання. Деякі церковні історики місцем її смерті називають Гефсиманію. У обох пунктах є храми, присвяченіУспінню Богоматері.
Крім двунадесятих свят шануванням у православ'ї користуються Великі свята, пов'язані з важливими подіями церковної історії: Обрізання Господнє (у пам'ять про вчинення над немовлям Ісусом древньойудейського обряду обрізання) – святкується 14 січня; Різдво Іоанн Предтечі (Хрестителя) – святкується 7 липня; День Першоверховних апостолів Петра і Павла (встановлений у пам'ять їхньої мученицької смерті під час антихристанських гонінь при римському імператорі Нероні в 64 р.) – відзначається 12 липня; Усікновення глави Іоанн Предтечі – відзначається 11 вересня; Покров Пресвятої Богородиці (установлений на основі легендарного бачення візантійським подвижником ОлексіємБожим – святкується 14 жовтня.
Інші, менше значні свята присвячені окремим святим (даті їхньої смерті або прославляння церквою), знаменним подіям в історії православ'я, а також особо шанованим іконам. У першу неділю після Дня Святої Трійці відзначається День Усіх Святих –загальне свято усіх святих, шанованих у православ'ї.
Крім свят велику роль у православ'ї грають пости – періоди стримування від тваринної пиши, почуттєвих задоволень і розваг – із метою досягнення молитовного зосередження. Головні серед них – чотири багатоденних пости: ВеликийПіст (сім тижнів перед Великоднем – духовне готування до свята Воскресіння Христова);
Петрів Піст (від свята Усіх Святих до Дня Першоверховних апостолів Петра і Павла); УспіфнскийПіст (два тижні перед Успінням Богородиці); Різдвяний піст (від Дня апостола Пилипа 27 листопада до Різдва Христова).
Прийнято також одноденні пости: середа і п'ятниця протягом усього року, крім святкових «суцільних» тижнів (у середу Ісус був відданий у руки ворогів, у п'ятницю – розіп’ятий); переддень Водохреща Господня («водохресний святвечір»); День Усікновення голови Іоана Предтечі; День Спорудження Хреста Господнього.
Висновок
Хотілось би зауважити, що вивченням основ православ'я займалися найбільші історики і теологи, філософи всіх часів. Але ніхто з них так і не спромігся систематизувати процес вивчення даної теологічної системи. А поділ вивчення способу життя людини, його побутової культури і з іншоїсторони православного християнства дуже посприяло б принципу об'єктивності думки про дану теологічну систему. Я говорю про те, що не правильно вважати Православ'я християнством. У культурологічному аспекті я розділяю Православ'я і ПравославнеХристиянство лише тому, що культура також ділиться на дві сторони: релігійна і побутова. От саме побутова сторона, поглинувши поганські забобони і культи на основі церковного календаря і стала Православ'ям, а те, що називають Православним Християнствомє складною теологічною системою і її могли сповідати тільки ті, хто мали до богослужіння безпосереднє відношення, та й то не усе з них.
І говорити сьогодні про відродження тієї духовності, що ніби була, не можна, тому що духовність у розумінні святості не існувала, і в розумінні гуманності також була відсутня. Про більшу гуманізацію в загальному розумінні ми можемо говорити тільки як про час зрілості Радянської держави. Так, не дивлячись на репресії, диктатуру, розвиток гуманістичного початку в людині в 50-60х роках ХХ сторіччя було на високому рівні в порівнянні з рівнем ХІХ сторіччя, коли, як думають сучасні дослідники культури і була та сама духовність людини. І те, що подає Православ'я зараз є скоріше істинно народною культурою, а не релігією. Народною культурою, що поглину4ла всі досягнення слов'ян за 12 сторіч.
Список використаної літератури
1. Оверкій Що таке православ’я? – М., 1996.
2. Алов А.А. Світові релігії. – М.: Пріоритет, 1998. – 234 с.
3. Бессонов М.Н. Православ’я в наші дні. – М.: Політична література, 1990.
4. Лихачов Д.С. Земля рідна. – М.: Просвітництво, 1983. – 180 с.