7Центральна Рада і мережа її друкованих видань
Лютнева революція 1917р. в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінційних осередках… З кожним днем шириться її мережа, поширюється її об´єм і завдання. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918р. 212 пресових органів.
17.03.1917 у Києві утворилась Центральна Рада. Створила пресове бюро, у якому друкувала публічні декрети, офіційні повідомлення, відозви. Його метою було:”Сприяти розвитку укр. преси та поширювати відомості про неї”, Прес-бюро працювало у Києві і регіонах. Цей період називають “Медовим роком укр. преси”. Другим офіційним виданням був “вісник центрального ген. Секретаріату України”.
8 Свобода преси і цензури в часи Гетьманщини
29.04.18-переворот, до влади приходить Скоропадський.На наступний день-цензура, подвійна (українська+окупаційна(німецько/угорська)) Закриває “Боротьбу”,”Народну волю”=>преса проти гетьмана.Особливо обурив арешт міністрів та зірвання засіданння Ради. Створюється бюро преси на чолі з Донцовим та Дорошенком, яке розробляє перелік питань, які не можна порушувати у пресі (критикувати дій гетьмана, законодавчі акти, родину гетьмана тощо), санкції-штрафи, арешти. На прохання з’їзду журналістів послабити пресу, вони її посилюють. 4 жовтня-наказ про попередню цензуру друкованих видань/часописів, вводиться ще й військова цензура. Цензори переважно місцеві=>великий штат. Цензура сильна – Київ, Могилів, слабка – Харків, Херсон. Видання Скоропадського-“Україна”(з ілюстрованим додатком), “Вісник”(для міністрів). Але, незважаючи на всї заборони, журналісти продовжували боротися з цензурою=>у листопаді цензуру знято. Багато статей було у вересні про питаня української мови, висувалися вимоги про надання їй статусу державної.
9Преса українських соц.партій доби Директорії
Першим укр. Органом у цей час стає щоденна газета під назвою “Нова Рада”, стає офіційним виданням партії соціалістів-федералістів(на чолі якої був Єфремов). Починає вона виходити з 25.ІІІ.1917р., за редакцією А.Ніковського. Видавало її Тов-во підмоги літературі, науці і мистецтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М.Грушевський, Є.Чикаленко, С.Єфремов, І.Шрам…По смерті Семиренка, добродія Укр. Преси, згідно з його заповітом Товариство дістало на українські цілі 3000.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання “Нової ради”, спадкоємниці попередньої “Ради”. Був добре налагоджений інформаційний відділ та оглядипреси, а також відділ дописів. Газета мала велику популярність. Партія Єфремова проголосила курс на федералізацію України, але у складі Росії. У червні 1917р. тон статей змінюється. Проголошуються ідеї незалежної України.30.ІІІ за редакцією Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назво. “Робітнича газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робутництва та політичне освідомлення його. Тематика: соціальні проблеми робітників, профспілкоий кооперативний дух, проблеми мови. “Робітнича газета” закликає до плюралізму думок. Винниченко за самовизначення України в межах Рос. Держави. Газета мала виразне національне обличчя. Обстоювала право укр. мови на розвиток. Порушувала питання про національну еліту, громадське виховання і національне сумління. Популярним жанром газети був фейлетон. Жовтневу революцію сприйняла насторожено статтею “Сподіване сталося”. Не вірила у позитивність перевороту. Дописувачами були Грінченко, Грушевський.З 1 травня 1917 укр. партія соціалістів-революціонерів (УПСР) почала видавати свій офіційний орган під назвою “Боротьба”. Головний редактор – М.Шарга. Автори: Шаповал,М.Салтан, Н.Григоріїв, А.Терниченко… Ессери промовляли від імені хліборобів. Переважно селянська тематика. Порушувалися проблеми політичних свобод. Не вірила більшовикам. Укр. преса зорієнтувалась у приходу більшовизму. “Боротьба” теж звертається до Юрія Коцюбинського. Шаповал пише “Ні, ми не віримо Рос. Владі.” У 1918 стався розкол УПСР.За якийсь час “Боротьба” стала органом лівої течії партії, що оформилася в самостійну політичну партію, прибравши собі назву за органом “Боротьбісти”(підтримувала Леніна).
10 Друковані і рукописні видання січових стрільців
Часописи, писані від руки або відбиті на гектографі. Найвищий наклад складав 100 примірників,виходила з дозволу стрілецької команди на кошти з власного продажу. “Вісник Пресової Кватири УСС” з травня 1916 до червня (2 числа). Зміст – повідомлення, л-рні твори, статті на теми мови, л-ри, громадського життя і національних змагань.Крім нього виходили гумористично-сатиричні часописи “Бомба”,”Самохотник”,”Самопал”(див.пит.5).”УСС”7чисел, останнє у Відні 1917р.
11 Укр.преса періоду НЕП
НЕП – нова економічна політика, почаласяу 1921р. Основний зміст-дозвіл приватної торгівлі/підприємства. На цей час припадає початок українізації, це час робсількорівської та робітничо-заводської преси. “Господарсько-Кооперативний Часопис”. З 1 травня 21р., видавець “Сільський господар”, виходив до грудня 21р. Але у 22р. у серпні було ухвалено продовжувати”ГКЧ” як вже двотижневик і таким залишиться. За 2 роки став ілюстрованим журналом, поруч з кооперативної пропаганди та інструктування управ кооперативів звертав увагу на нац.-к-рне усвідомлення. З 25-“Сільський господар” при однойменному товаристві. Велику роль грають робсількори та фабрично-заводська преса (см. питання 13,14)
12 Курс на диференціацію та коренізацію укр. преси 20-х рр.
З 1923р. кількість преси українською мовою збільшується. Ця доба визначається національною політикою совєтської влади, відомою під назвою "українізації". 1925р. російська компартія змінює назву РКП(б) на “всесоюзну Комуністичну партію більшовиків” ВКП(б). Двадцяті роки принесли і позитивне у розвиток української національної ідеї та культури.Українці на великій етнічній території відчули на певний час волю, коли у вогні революції 1917р. був знищений соціальний та національний визиск самодержавства і великої імперської нації.Почався бурхливий процес культурно-національного відродження. Це сприяло утвердженню українців як самобутньої державницької спільноти. Особливо посилився цей процес у роки політики “коренізації” (1923-1927рр.).Справа в тому, що в усіх партійних структурах в Україні переважала партійна еліта –російська за походженням.Але більшовики усвідомлювали:, щоб закріпитися-укоренитися в національних республіках потрібно розмовляти з місцевим населенням його мовою, створити слухняні власні партійні кадри=>рішення ХІІ з”їзду РКП(б) 1923р. про політику коренізації в національних республіках. А це сприяло, попри сподівання партійних вождів, стрімкому злету національних культур, у тому числі й в Україні, де цю політику коренізації очолив новоприсланий з Москви перший секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович, який навіть сам узявся вивчати українську мову.Відбувається розвиток щоденної газети “Вісти” в напрямі скупчення визначніших українських літературних, наукових і журналістських сил. Це ж становище затримується у “Вістях” якийсь час і по смерті В.Блакитного 1925року, наступником якого в редакцію приходить Є.Касьяненко. На сторінках додатку до “Вістей” під назвою “Культура і побут” з”являються відомі памфлети М.Хвильового, де підносить він історичне гасло “Геть від Москви”. Тут же праці М.Шрага, П.Христюка, М.Чечеля з економіки, історії, техніки тощо. Врешті сторінка гумору і сатири Остапа Вишні (П.Губенка), що спричиняю особливу популярність часопису серед ширших кіл громадянства.До цього ж часу належить народження і розвиток таких літературних, наукових, мистецьких органів як “ВАПЛІТЕ” (Вільна Академія Пролетарських Літераторів) під проводом Хвильового, а пізніш, як спадкоємець “ВАПЛІТЕ”, -знаменитий “Літературний Ярмарок” і потім “Пролітфронт”, “Червоний Шлях” за редакцією Гринька (1923), “Життя і революція” за редакцією О.Дорошенка, що показував надзвичайно високий рівень матеріалів та неупередженіст оцінки, навіть у літературній дискусії, “Радянська Література” та інші органи, що принесли в українську літературу чимало добірного зерна, порушили чимало проблем літературного, національного та соціального світоглядового характеру. Це ж саме вібулося і на сторінках літературно-критичного органу під назвою “Критика”. Не меншого значення здобуває освітньо-педагогічний орган під назвою “Радянська Освіта”. Народжується високоцінний за своїм завданням і змістом бібліологічний орган під назвою “Бібліологічні Вісти”, перших двоє чисел якого виходять у кількох примірниках, друкованих на машинці, після чого розгортається він у солідний друкований орган. Врешті, відновлюється, з поворотом з еміграції проф.М.Грушевського, науковий орган українознавства “Україна”, як оган історичної секції Всеукраїнської Академії Наук.Видання футуристів “Авангард” 1928-1929рр., що фактично являли собою три бюлетені, за редакцією Поліщука. Згодом М.Семенков організовує літературний орган “Нова генерація” (1927-1931рр.).Літературна організація “Плуг” випускає у 1925-1927рр. журнал “Плужанин”, згодом –“Плуг” (1928-1932рр.) за редакцією Сергія Пилипенка. Літературна група “Гарт” мала свій журнал “Гарт”, який у 1927році став органом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників). 1926року виходить журнал “Молодняк”, що складався з колишніх членів “Гарту” і “Плуга” за редакцією О.Корнійчука. Наслідки політики коренізації були досить відчутними.1927р. 70% урядових установ вели свої справи українською мовою, 80% загальноосвітніх закладів проводили навчання українською мовою, 87% газет видавалося українською мовою, українська інтелігенція створила низку громадських організацій, зокрема й письменницьких, які відігравали величезну роль у суспільному житті республіки. Відбувався процес відродження української нації, що, безумовно, вело до постановки питання про її суверенітет. Це злякало більшовиків.З 1930-1932рр– закінчення “українізації”, кінець розвитку українознавства, наступ на українську науку, починаючи з 1932року, -геноцид, голодомор 1932-1933рр., починається наступ на пресу, яка закабалюється радянським керівництвом, повернення до російської мови, цілком оформлюється партійно-радянська преса з 1930р., з її посутніми рисами, починається фізичне винищення журналістів, публіцистів, згодом посилюється практика “донос через газету”.