35 Полемічна публіцистика М.Хвильового
Народився М.Фітільов 13 грудня 1893 року в селі Тростянець на Харківщині. Спочатку навчався в початковій школі, а згодом в Богодухівській гімназії. Брав участь у 1-ій Світовій війні. Саме в окопах встановлюються його демократичні, частково більшовицькі симпатії. З 1921 року Хвильовий з'являється в столичному Харкові, де дебютує як поет (збірки "Молодість" "Досвітні симфонії"). Проте за обдаруванням він був прозаїком, і тому "Сині етюди" 1927р. схвально зустріли критики.Для Фітільова характерні тематична злободенність, мистецька самобутність. Починає як неоромантик, проте пізніше з'являються викривально-сатиричні мотиви, тверезий аналіз реальної дійсності, осінній сум та безнадія. Він був надто прозірливий, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Найбільшою являється проблема розбіжності мрії з дійсністю. Революція, якій присвятили себе покоління, нічого не змінила. Однак М. Хвильовий (колишній переконаний пролеткультівець, згодом – основоположник української революційної прози) відомий не тільки як літературний діяч, але й як зачинатель літературної дискусії 1925-28рр. Загально-прийнято її відлік вести від статті Г.Яковенка "Про критиків і критику в українській літературі" ("Культура і побут" 20 квітня 1925р.) та відповіді на неї Хвильового. Однак ця дискусія не розгорнулась би так швидко й яскраво без потужного імпульсу, яким став диспут "Шляхи розвитку української літератури" (25 травня 1925р.) у приміщенні бібліотеки ВУАН, а також ціла низка інших, організованих М.Зеровим, літературно-наукових заходів. Літо 1926 року стало часом розпалу літературної дискусії (виходить 1-ша частина "Вальдшнепе"). Проблеми національного буття, національно-культурного відродження, осмислення уроків революції. Українські інтелігенти опиняються на роздоріжжі. Надія – на майбутні покоління. Уславлення безумства хоробрих, відкидання Шевченка, орієнтація на сильну особистість (вплив поглядів Д.Донцова, Ф.Ніцше). Саме Хвильовий в своїх памфлетах виразив позицію творчої інтелігенції. Стаття "Про сатану в бочці" або графоманів, спекулянтів та інших просвітян (1928р.) – вагомий аргумент в літературній дискусії 1926-28рр. Згодом виходить ціла низка памфлетів "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія"(остання була заборонена), в яких були чітко виражені позиції автора. Хвильовий, як і інші "олімпійці", виступає проти засилля масовізму, профанації мистецтва, зведення його до ролі ідеологічного обслуговування політики. Суперечливе трактування проблем традиції і новаторства в літературі, засилля низькопробних творів, розходження революційних гасел з реальним втіленням їх в життя породжує серед пролетарських критиків і літераторів ситуацію конфронтації і розколу. Літературна дискусія сконцентрувала в собі енергію політичних збурень на терені мистецтва і життя, загострила громадське сумління, порушивши питання: бути чи не бути українській літературі і культурі як повноцінному суверенному явищу в контексті духовного розвитку. В своїй збірці "Камо грядеши", яка складається з трьох листів (перші два – "Про сатану в бочці, або графоманів, спекулянтів та інших просвітян" і "Про Коперніка з Фраценбурга, або абетка азіатського ренесансу в мистецтві" – "це наша відповідь одному із просвітян, що узагальнено ми його називаємо "енко", а третій – "Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини, вільна конкуренція ВУАН і т.д." – відповідь товаришу Пилипенку, керівнику "Плуг") Хвильовий висловив три основні тези, навколо яких і точилась уся дискусія: 1)кінець малоросійському епігоні змові і провінціалізації, українське мистецтво прилучається до світового, зокрема до західноєвропейського; 2)кінець російській гегемонії на Україні, Росія мусить відійти в свої етнографічні межі, Україна – самостійна; 3)українське мистецтво має власну велику місію, воно започаткує новий великий культурний круг "азіатський ренесанс". Хвильовий поставив українську інтелігенцію перед вибором: "Європа чи "Просвіта і тут же робить свій вибір – Європа. Останнім із тих висновків, які зробив М.Хвильовий в ході літературної дискусії, був: "молоді треба вчитись, вчитись і вчитись, вона мусить бути етично чистоплотною". З розвитком дискусії культурні проблеми вже не бралися опонентами до уваги, вона все більше набирала політичного характеру. Наступала пора гірких поразок та розчарувань, які не обминули і М.Фітільова. Він змушений писати покаяльні листи, наклепи, клястися у вірності комунізму. Постріл 13 травня 1933 року – крапка в українському пореволюційному відродженні.
36 Фейлетони Остапа Вишні
Павло Михайлович Губенко. Найкращий гуморист ХХ ст. трагічної долі.13 листопада1889-1956. Родина середнього достатку.Закінчив Зінківську школу, у 1907 вивчився у Києві на фельдшера. 1917р – іст.-філологічний фак. Київського університету. Був на війні, з 1920 р. працює у “Вісті ВУЦВК” на посаді перекладача, починається його кар’єра письменника. Величезну славу принесли фейлетони, яких на сьогодні знайдено близько 500.Псевдонім з’явився під усмішкою “Чудака, їй боже” 22 липня 21 р. у газеті “Селянська правда”. О.В. насміхається над чиновниками, передражнює їх, виступає за впровадження укр. мови в суч. життя, всі герої реальні. Вершина таланту – “Вишневі усмішки” Смерть Хвильового сприняв дуже болісно. 33 – арешт через гільзу, яку привіз з війни=>10 років заслання на Колиму з правом переписки без конфіскації майна. ІІ період творчості починається усмішкою “Зенітка”. Помер 28 вересня 56 року.
37 Улас Самчук
Один з І викрив голодомор у романі “Марія”. Народився Улас Олексійович Самчук20 лютого 1905 в с.Жермань (тепер Рівненська обл.) у відносно заможній селянській родині. По закінченні народної школи в с.Телявці, навчається в приватній гімназії у Кремянці. Тут починає писати (перше оповідання - “На старих стежках”, яке публікується у варшавському часописі “Наша бесіда”), у розмаїтих молодіжних гуртках та творах знайомиться з працями видатних українських вчених. Допомагав видавати "Хвилю" - рукописний часопис, який у 1923 році видавала молодь. Окрім того, друкується на сторінках "Літературно-наукового вісника", журналів "Самостійна думка" (Чернівці) та "Розбудова нації" (Берлін). Особливої уваги заслуговують оповідання "Віднайдений рай", "По-справедливому", "Образа", "Собака у вікні". Автору вдається проникнути у внутрішній світ героїв, лаконічними засобами відтворити соціальне тло, розкрити гармонію людини і природи. Спостерігається нахил до стриманого, але сковуючого сюжет ліризму.У 1927 р. його призивають до польського війська, але він дезертирує до Німеччини. З того часу живе в еміграції. Протягом 1929-1931 рр. навчається в Бреславському університеті та в Українському вільному університеті (Прага). В цей час починається його праця над трилогією “Волинь” (“Куди тече річка”, “Війна і революція”, “Батько і син” (1928-1938 рр.), що стане найвидатнішим творчим здобутком письменника. В основу покладена доля українського селянина, а точніше його здатності закласти своєю працею і духом фундамент рідної держави, що сплив би згодом, як підгрунтя політичної самосвідомості земляків. А йшов до українців роман ”Волинь” цілих піввіку…У 1932 р Улас Самчук пише "Кулак", політично загострений роман, знову ж таки спрямований на захист життєтворних спроможностей українського селянина, який вирощує хліб і годувє не тільки Росію, а й частину Європи.Через рік, зібравши в єдину квітесенцію попередні роздуми про українське селянство та його “стосунки” з радянською владою, закінчує повість-хроніку “Марія”. Це – твір про страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед тьми-тьмущої якого був і чи не найбільший – Голодомор. У 1941-1945 рр починається дуже важливий етап у житті У.Самчука – він повертається в Україну разом з групою українських революціонерів (О.Ольжич, О.Теліги, І.Рогач та ін.). Тут редагує газету “Волинь”, що виходила у Рівному. Користуючись цим, багато їздив, уперше відвідав Київ і Полтавщину, цілеспрямовано готуючись до написання “ОСТу”. Те, що він побачив в Україні, відданій на поталу німецьким фашистам, вразило його. У Києві (цитовані далі слова адресовані О.Ольжичу, але їх можна віднести і до самого автора) він “зустрів інший маєстат революції у всій її автентичній красі і силі. Революцію брутальну, безоглядну, брудну, темну..., довкруги плазунство, заздрість, зрада. Сурогати чеснот, що їх годі ототожнювати з исттою, одважністю, непозитністю.Про першу частину “ОСТу” - “Морозів хутор” – у щоденникових записах (“Плянета Ді-П: Нотатки і листи. Вінніпенг, 1979р.) мовиться: “Про революцію… Про родину Морозів, їх, над Дніпром, хутір. До України з півночі зближаються большевики, їх тут не хочуть, їх бояться, але нема сили їх зупинити. Україна до цього не готова… Моїм завданням – шукати в цьому глузд. І причину. Чому? Для кого? Пощо?” Трилогією “ОСТ” (“Морозів хутір”, 1948; “Темнота”, 1957р.; “Втеча від себе”, 1933-82”) здійснив найприскіпливішу ревізію чи не всіх політичних течій розкиданого по Європі українства.А за публікацію статті “Так було – так буде!”, його заарештовують. У 1943 р. він знову у Львові, пізніше – в Німеччині. Капітуляція фашистського уряду приводить Самчука в табори Ді-Пі (від англ. displaced person – переміщена особа), де він одразу ж включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції “велику літературу”У кінці 1945 року його обирають головою правління “Мистецького українського руху”. Він працює над романом про визвольну боротьбу у Закарпатті “Сонце з заходу”, книгою публіцистики “Невільники фрази”, п’єсою “Любов і ненависть”, яка була розпочата іще в Рівному і по закінченні (17 жовтня 1947р) одержала назву “Шумлять жорна”.У 1948 році нарешті закінчує першу частину трилогії “ОСТ” – “Морозів хутір” (потім написані “Темнота” (1957), “Втеча від себе” (1982)). Цього ж року переїздить до Торонто (Канада). У “Втечі від себе” пише: “Мені дозволено родитися, призначено певну кількість років прожити, і це завдання я намірена сповнити. Маючи власну шию і на ній власну голову. Але ось, ні з сього, ні з того, приходять індивіди, які починають тебе визволяти. Клясова свідомість… Яка, до чорта, свідомість! Хто їх щось таке просить? Визволення працюючих… Звідки вони знають, що таке працюючий? На лобу серп-молот, а під тим порожнява, не потрапить розрізнити зерна пшениці від зерна жита… Майстри атмосфери, в якій соромно жити навіть скотині”.9 липня 1987 помер в госпіталі У.Самчук. Похований на цвинтарі церкви св. Володимира українського населення поселення Київ в одному з районів Торонто.