Ізподілом юридичних складів на матеріальні, формальні та формально-матеріальні пов'язана ще одна важлива кримінально-правова характеристика окремих різновидів злочинів. Йдеться про момент закінчення злочину. Цей момент у межах кожного із зазначених видів є різним: у матеріальному складі — це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному — час вчинення діяння, у формально-матеріальному можливі обидва варіанти.
Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх описання в кримінальному законі. Єдина особливість цієї класифікації полягає в тому, що вона має враховувати рівень законодавчої техніки, притаманної чинному кримінальному законодавству України, в тому числі і ряд її суттєвих недоліків. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли: а) в одній і тій самій статті Особливої частини КК передбачені "специфічні" частини юридичних складів злочинів різних видів, наприклад, привласнення чи розтрата державного або колективного майна і розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем (частини 1, 2 ст. 191); б) у одних випадках окремими пунктами позначені кваліфікуючі ознаки одного й того самого кваліфікованого складу злочину, в іншому — "специфічні" частини різних (кваліфікованих та особливо кваліфікованих) складів злочинів; в) у деяких юридичних складах не зазначена форма вини, і вона не може бути з'ясована шляхом однозначного тлумачення інших елементів та ознак (ст..156). Такі й подібні випадки значно ускладнюють віднесення окремих юридичних складів злочинів до того чи іншого виду в межах їх класифікації за способом описання в кримінальному законі.
У цілому ж за такою класифікацією юридичні склади злочинів поділяються на прості та складні.
Простий склад злочину — це юридичний склад, "специфічна" частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї самої форми вини. Інші елементи простого складу злочину в його специфічній конструкції можуть бути представлені по-різному, в тому числі, очевидно, й альтернативне. Простими складами будуть, наприклад, юридичні склади ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), крадіжки (ст. 185), вбивства через необережність (ст. 119).
Складний склад злочину — це юридичний склад, "специфічна" частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Прикладами складних складів є юридичні склади вимагання (ст. 189), умисного знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 194), виготовлення, придбання, зберігання або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307). У теорії кримінального права виділяють: склади складних злочинів, склади з двома формами вини, склади з альтернативними діяннями, наслідками чи способами.
Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на прості й складні полягає в тому, що він дає зрозуміти, наскільки різними за ступенем складності можуть бути відображення юридичних складів у кримінальному законі. А це, в свою чергу, сприяє правильному встановленню в законі їх специфічної конструкції та конкретного змісту. Крім того, зазначений поділ сприяє теоретичному осмисленню найбільш типових "схем" створення юридичних складів злочинів, що надає можливості для вдосконалення кримінального законодавства.
ІІ. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації.
Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного злочину (злочинів).
1. До поняття злочину в КК вперше включено ознаки винності і суб’єкта злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину містить вказівку на п’ять обов’язкових ознак злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння повинне бути суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.
Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не будь-який злочин , а конкретно скоєний: це – конкретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.
Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак ( суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.
Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
2. Кваліфікація злочину – це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.
Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.
Перший етап кваліфікації – це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.
Після встановлення в діянні винної особи загального складу з’ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів.
Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.
Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як пред’явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці.
Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред’явив звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.
Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК.
Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що теми висвітлені в цій курсовій роботі мають не абияке значення в усіх видах юридичної практики, а проблема правильної кваліфікації — є однією з основних, оскільки правильна кваліфікація скоєного злочину є найголовнішим фактором для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для чіткого дотримання законів у боротьбі із злочинністю.
Наприклад, суміжні склади злочинів мають багато спільних елементів і відрізняються один від одного іноді лише деякими ознаками, що створює небезпеку допущення помилок у кваліфікації злочину. Нажаль, такі помилки досить часто трапляються у слідчій і судовій практиці. Тому виявлення причин помилок, визначення шляхів виправлення останніх і особливо запобігання їм — це дуже важливі фактори підвищення ефективності правосуддя.
1. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 1999.
2. Бажанов М.І, Сташис В.В, Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. — Харків.: 1997.
3. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
4. Право України. — 1998. — № 7, 9.
5. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 – 1995. – К.