Більше 22% від скинутих в Україні забруднюючих речовин надходить у р.Дніпро, майже 19% - у р.Сів.Донець, більше 4% - безпосередньо у Чорне море.
Щорічно в Україні збільшується кількість водокористувачів, що забруднюють водні об’єкти. Так, проти 1990 року їх кількість зросла на 365, проти 1993 року - на 7 об’єктів. Основна причина збільшення цифpових показників - неправильне віднесення стічних вод до категорії “недостаньо-очищені” та “без очистки“.
У ряді областей України відмічалось погіршення якості питної води по бактеріальних і санітарно-хімічних показниках та невідповідність деpжавному стандаpту “Вода питна”. Це пов’язано з погіршенням стану джерел водопостачання, незадовільним санітарно-технічним станом водопровідно-каналізаційних мереж,частими аваріями на них, порушеннями режиму експлутації, невиконанням заходів щодо дезинфекції мереж питної води.
У 1994 pоці не відповідало гігієнічним нормам і правилам 5,9% водопроводів централізованого водопостачання, що на 2 % більше ніж у 1993 році; 10,3% комунальних водопроводів (з них 54,7% через відсутність зон санітарної охорони), що на 1,8% більше ніж у 1993 році; 6,4 % відомчих водопроводів (в т.ч. 70,7% через відсутність зон санітарної охорони, 16,3% не мають знезаражуючої установки і 21,2% - через відсутність необхідного комплексу очисних споруд), що на 1,4% менше ніж у 1993 році.
У 1994 році не відповідало нормам деpжавного стандаpту “Вода питна” по санітарно-хімічних показниках в системах централізованого водопостачання 13,9% досліджуваних проб води, по бактеpіологічних показниках - 9,2%, на комунальних водопроводах відповідно 11,6 та 7,3%, відомчих - 13,8 та 9,0%, сільських водопроводах - 18,2 та 13,8%. У порівнянні з 1993 р. загальна кількість проб води з відхиленням від стандарту у 1994 р. по санітарно-хімічних та бактеріологічних показниках зросла. Причому найбільший пpоцент відхилень в системах централізованого водопостачання :
по санітарно-хімічних показниках відмічається в областях:
Чернігівській (28,6%), Луганській (28%),
Запорізькій (20,8%), Київській (20,7%),
Дніпропетровській (19,3%), Сумській (18,2%),
Миколаївській (17,7%), Одеській (16,6%),
в Автономній Республіці Крим (17,4%) та м.Севастополі (24,4%);
по бактеpіологічних показниках:
в Хмельницькій (15,3%), Миколаївській (15,1%),
Тернопільській (13,5%), Одеській ( 13,4%),
Вінницькій (12,8%), Закарпатській (12,5%),
Чернівецькій (11,4%), Київській (11,2%),
Луганській (10,3%) та Черкаській (10,2%) областях.
Особливо туpбує стан водопостачання сільського населення у зв’язку з розповсюдженим хімічним та бактеріальним забрудненням місцевих джерел. Зараз в Україні тільки 3,7 млн.чоловік (або 24%) з 15,7 млн.чоловік сільського населення забезпечено гарантованим господарсько-питним водопостачанням.
Контрольні спостеpеження води поверхневих водоймищ України 1-ї та 2-ї категорії свідчать про забруднення їх неочищеними чи недоочищеними стічними водами. У водоймах 1-ї категорії із досліджених проб не відповідало нормам по санітарно-хімічних показниках 27,1%, по мікробіологічних показниках - 24,1%, у т.ч. у 4,2% з них було виявлено збудники інфекційних захворювань. По водоймах 2-ї категорії ці показники становили відповідно - 23,4 та 1,8%.
Найбільш висока ступінь фекального забруднення водоймищ у 1994 р. реєструвалась по водоймах 1-ї категорії в областях:
Чернівецькій (69,3%), Луганській (63,3%),
Полтавській (47,4%), Івано-Франківській (45,4%),
Чернігівській (37,6%), Волинській (36,7%),
Вінницькій (25,5%), Миколаївській (24,2%).
У водоймищах 2-ї категорії - в м.Севастополі (85%), Чернівецькій (62,9%), Донецькій (39,7%), Миколаївській (37,6%), Луганській (35,5%), Рівненській (34,3%), Хмельницькій (30,4%).
Відмічається зараженість поверхневих водоймищ України збудниками паразитарних захворювань: 2,9% проб з водоймищ 1 категорії та 3,6% проб з водоймищ 2 категорії містили гельмінти, небезпечні для людей.
Hезадовільне забезпечення питною водою населення України є однією з пpичин загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. У 1994 р. з водою пов’язували спалахи холери, дизентерії, черевного тифу та вірусного гепатиту А. Всього на холеру захворіло 845 чоловік, виявлено 640 носіїв її збудника. За погодних умов 1994 р. особливу тривогу викликала вода як фактор передачі холери. З поверхневих водойм були виділені збудники холери, зокрема в:
Автономній Республіці Крим,
Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Донецькій областях.
На фоні вкрай незадовільного забезпечення населення доброякісною питною водою спалахи її можуть виникнути і в 1995 році, і насамперед, у південних регіонах держави.
В 1994 р. зареєстрований масовий спалах дизентерії Флекснера серед населення шахти “Міусінська”, в будинку-інтернаті для престарілих і інвалідів у м.Антрациті Луганської області, серед хворих обласної психіатричної лікарні (с.Гейківка Криворізького району Дніпропетровської області) серед війського контингенту та населення в Одеській області. Це пов’язують з вживанням недоброякісної питної води, забрудненою стічними водами.
Третій рік реєструється захворювання на черевний тиф в м.Луганську. Всього, згідно з оперативними даними, захворіло 1527 чоловік, з них померло 9. Вживання недоброякісної питної води, забрудненої стічними водами, викликало спалах захворювань черевним тифом у м.Сваляві.
Місто Свалява Закарпатської області є хронічним вогнищем черевного тифу та інших кишкових інфекцій. Лише в 1993 році там було зареєстровано більше 100 випадків хворих на черевний тиф, а в січні-лютому 1995 р. - більше 50 випадків черевного тифу та інших кишкових інфекцій, що в 2-3 рази перевищує середній обласний показник.
У 1994 р. особливо несприятливою виявилась ситуація по захворюваності вірусним гепатитом. Так, в Дніпропетровській області (мм.Кривий Ріг та Жовті Води), за 6 місяців вірусним гепатитом А захворіло близько 2 тис. чоловік, що становило майже 50% від всієї захворюваності по області, тоді як населення вказаних міст не перевищує 25% від загальнообласного.
Епідеміологічний аналіз дозволив встановити, що високий рівень захворюваності пов’язаний переважно з водним шляхом передачі. Це підтверджується вибухоподібним підйомом захворюваності в незвичний для гепатиту А сезон року, залученням в епідемічний процес, в основному, міського населення, яке користувалось загальною водопроводною мережею тощо. Водний фактор спpияв розвитку епідемії, яка потім підтримувалася за рахунок включення побутового фактору передачі за наявності значної кількості безжовтушних прихованих форм.
В Україні кожна восьма з досліджених проб питної води не відповідала вимогам державного стандарту за бактеріологічними показниками і така вода становить реальну загрозу виникнення інфекційних захворювань. Крім недостатньої кількості питної води та її незадовільної якості, існує ще такий небезпечний фактор, як бактеріальне забруднення відкритих водоймищ, які використовуються населенням для купання, pибальства, зрошування городів тощо.
Це стосується передусім Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької та Донецької областей.
Таким чином, внаслідок значного антропогенного забруднення водоймищ джерела водопостачання 1 категорії, які відповідають гігієнічним вимогам як джерела питного водопостачання, практично відсутні в Україні і більшість з них перейшла до 2-3-ї категорій - забруднених і непридатних для питного використання.
Ситуація з водопостачанням населення України з року в рік погіршується. У країні відсутня єдина система управління водопостачанням населення, водопровідні споруди підпорядковані різним міністерствам та відомствам, існуючі технологічні схеми обробки не спроможні довести якість води інтенсивно забруднених джерел централізованого водопостачання до вимог стандарту.
Загальна потужність очисних споруд в Україні станом на 1.01. 1995 p. складала 8775 млн.куб.м, в т.ч. потужність очисних споруд, після яких стічні води скидаються у поверхневі водні об’єкти - 8289 млн. куб.м.
По відношенню до 1993 року потужність очисних споруд зросла на 641 млн.куб.м, або на 7,9%. На стільки ж зросла потужність по відношенню до 1990 року ( 644 млн.куб.м або 7,9%).
На очисні споруди подається 5895 млн.куб.м стічних вод, з яких 1053 млн.куб.м очищається недостатньо. Біологічну очистку проходить 1782 млн.куб.м стічних вод, фізико-хімічну — 23 млн.куб.м, механічну — 207 млн.куб.м. Дані про потужність очисних споруд наведені в таблиці 2.3.9.
Підземні води широко використовуються у народному господарстві України, причому потреба в них зростає в зв’язку з тим, що можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже здебільшого вичерпані. В умовах якісного і кількісного виснаження поверхневих вод підземні води є важливим резервом для забезпечення перспектив економічного і соціального розвитку України.
В цілому в Україні прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 61690 тис.куб.м на добу, проте розподілені вони по площі дуже нерівномірно.
Основна частина прогнозних ресурсів (до 51%) зосереджена в північній і північно-західній частинах України, в межах Дніпровського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, де існують сприятливі умови формування підземних вод. Найбільшу питому вагу в загальній сумі прогнозних ресурсів займає Чернігівська область - 8327 тис.куб.м/добу (15%).
У межах цих областей значення модуля прогнозних ресурсів підземних вод (кількість прогнозних ресурсів в тис.куб.м/добу на 1 кв.км площі адміністративних районів) повсюдно перевищує 100 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.
Південні області України мають обмежені ресурси підземних вод, тому що розташовані на територіях з несприятливими умовами накопичення підземних вод. Ці області характеризуються низькими значеннями модулів прогнозних ресурсів, переважно менше 50 тис.куб.м/добу на 1 кв.км, а в окремих районах - менше 5 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.