Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.
Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різного характеру. Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння, фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин ці чинники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.
Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.
Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.
Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним (“повинна була") і суб'єктивним ("могла їх передбачити" - мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків).
Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільної небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. У деяких західноєвропейських юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм "середньої людини". Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити "середня розсудлива людина", або, якщо це відноситься до сфери спеціальних знань, "середній спеціаліст", який володіє звичною для даної професії кваліфікацією ("середній лікар", "середній інженер" тощо). Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.
Проте встановлення одного лише об'єктивного критерію ще не перетворює відповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього вимагається обов'язкове встановлення ще й суб'єктивного критерію. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуальними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.
Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєднані сполучником "і", то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.
Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.
Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).
4. Складна (подвійна) форма вини
Відповідно до ст.ст. 23, 24, 25 КК кожний конкретний злочин може бути вчинений або умисно, або з необережності.
Проте, аналіз деяких статей Особливої частини КК вказує на те, що є склади злочинів із складною об'єктивною стороною. Суб'єктивна сторона у них відповідно також ускладнена, в ній поєднуються різні форми вини.
Трактування суб'єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.
Деякі вчені (Піонтковський А.А., Трайнін А.Н.) визнають існування складної подвійної, змішаної форми вини, інші (Волков Б.С., Кригер Г.) заперечують проти цього.
При вирішенні цього питання необхідно мати на увазі, що у чинному кримінальному законодавстві є такі склади, в яких об'єктивна сторона злочину поєднує декілька видів шкідливих наслідків. Відповідно суб'єктивна сторона цих злочинів є також складною. Нерідко характер і форми психічного ставлення особи до самого суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) не співпадає з формою й характером психічного ставлення особи до шкідливих наслідків її діяння.
У подібних випадках прийнято говорити про наявність складної (подвійної) або змішаної форми вини.
Видається цілком правомірним при аналізі злочинів із складною об'єктивною стороною встановлювати психічне ставлення особи як до суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), так і до шкідливих наслідків.
Таким чином, складна (подвійна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного й того ж злочину[11].
Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння й наслідків, прийнято називати злочином із складною (подвійною) формою вини.
Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві групи злочинів із складною (подвійною) формою вини:
1) злочини, які пов'язані з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами - ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна) форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків;
2) умисні злочини, об'єктивна сторона яких характеризується двома різними наслідками, один з яких є конструктивною ознакою основного складу злочину, інший кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне ставлення особи до першого наслідку характеризується умислом, а до другого - необережністю (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна - ст. 194 КК). До цієї групи відносяться також злочини, передбачені статтею, в якій основний склад є умисним злочином із формальним складом, а кваліфікований - із, матеріальним складом. При цьому ознакою, що обтяжує відповідальність, є суспільно небезпечні наслідки, до яких винна особа ставиться з необережністю, (наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої - ч. 2 ст. 134 КК).
На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.
Суб'єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.
До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан.
Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.