На Марсі раз у раз виникають пилові бурі із швидкістю вітру 60-80 м/с і навіть в окремих місцях до 150 м/с.
Величина радіусу планети 3400 кілометрів. Під марсіанською корою товщиною приблизно 100 кілометрів розташована мантія, що підрозділяється на верхню і нижню. Верхня представлена в основному олівіном та пероксином, а нижня — шпінеллю і гранітом. Ядро планети радіусом 1500 кілометрів оточене рідкою оболонкою ( 200 км ), представлену сполуками заліза із сіркою і киснем. Внутрішнє ядро, на думку вчених, складається із магнетиту, що перебуває в ущільненому стані.
Напруженість магнітного поля Марса в 500 разів нижча відповідної величини Землі й зворотна за полярністю. Густина поверхні марсіанського грунту, як і земного, оцінюється в 1,5-2 г/см3.
Астероїди.
Сьогодні нараховується близько ЗО 000 астероїдів, орбіти яких розташовуються між Марсом і Юпітером. Розміри одних вимірюються сотнями кілометрів, інших - піщинками. За складом більшість метеоритів, які потрапляють на Землю із поясу астероідів, кам'яні (93 %), залізистих 6 % і залізисте - кам'яних 1,5 %. Шматки та глиби льоду також досягають поверхні Землі. У рукописах стародавніх народів сходу читаємо про падіння на Землю глиб льоду, що дорівнювали кожна розмірів слона. 8 травня 1970 року шматки льоду космічного походження були підібрані у м. Яготині Київської області. В їх складі чітко зафіксовано присутність сірководню, аміаку й метану. Такі гази є в атмосфері Юпітера й Сатурна. В атмосфері цих планет зафіксована й вода в усіх трьох станах. Більше того, у Сатурна є кільця, які складаються із глиб льоду. При яких-небудь катастрофах лід із вмерзлими в нього газами в принципі може бути викинутим за межі вказаних планет. Компоненти льоду могли утворитися в космосі одночасно з найбільш поширеними метеоритами, оскільки вони ( вода й гази ) звичайно присутні в первинній атмосфері планет, подібних до Землі. Тому лід, що потрапляє на Землю, не викликає здивування у вчених. Деякі вчені навіть висунули обгрунтовану гіпотезу про те, що Тунгуський метеорит являв собою величезну глибу льоду, яка при розігріванні в атмосфері Землі й спричинила до вибуху надзвичайної сили.
Деякі з астероїдів наближаються до Землі на відстань приблизно 25 мільйонів кілометрів, а то й ближче.
Орбіти деяких астероїдів наближаються до параболічних, нагадуючи комети. Вони нахилені під деяким кутом до площини екліптики. Цього неможливо пояснити з точки зору ньютонівської механіки.
Метеорити, що впали на Землю, прийнято вважати уламками внутрішніх частин планет типу Земля.
Кам'яні метеорити, зібрані на Землі, мають вік від 2 до 4,5 мільярдів років. Остання цифра відповідає часу утворення всіх планет. Залізистим метеоритам 700 мільйонів років, а оплавленим скловидним — 300 - 400 мільйонів років. Цей час і вважають моментом розвалу планети, що породила астероїди. Така планета могла розколотися при зіткненні з потужною кометою або ж вона зруйнувалася через свою внутрішню нестійкість. Літературна назва цієї планети — Фаетон. Вчені припускають, що припустима планета Фаетон була за розмірами близька до Марса.
На Землю іноді падають і загадкові метеорити, їх кілька типів. Це метеорити, що нагадують за складом штучні сплави типу латуні й бронзи, їх вік оцінюється від 5 до 22 мільйонів років. Надто дивними виявилися шматки вапнякового метеориту, що упав 11 квітня 1925 року в Швеції. Учені висловлюють сумніви відносно космічного походження цих метеоритів.
У Монголії 21 березня 1950 року зафіксовано падіння плитоподібної глиби сіро-зеленого шлаку з білими вкрапленнями плавленого кварцу. В Латвії в 1885 році зафіксовано падіння метеорита, що складався з пелези. Як бачимо. Космос час від часу приносить нам, землянам, несподіванки.
Юпітер.
Доба на Юпітері становить 9 годин 55 хвилин, а період обертання навколо Сонця-11,862 року.
У цій планеті зосереджено 71,2 % маси від усіх планет Сонячної системи. Радіус Юпітера перевищує радіус Землі в 11 разів. Вважається, що Юпітер на 82 % за вагою складається із водню і на 17 % із гелію. Його називають згаслим Сонцем. Якби його маса була в 60 разів більшою, то в ньому йшли б ядерні реакції, як на Сонці.
Ядро Юпітера складається із водню і більш важких хімічних елементів. На поверхні Юпітера проступає загадкова пляма червоного кольору на загальному фоні хмар, які його завжди облягають.
1. Б. А. Воронцов-Вельлямінов "Астрономія" М.: 1963
2. І. А. Климишин "Астрономія" Львів : 1994
3. Є. М. Філіпов "Земля, життя. Всесвіт" К.: 1977
4. В. А. Бронштейн "Гіпотези про зорі і Всесвіт" М.: 1974
5. А. В. Засов "Галактики" М.: 1976
6. І. А. Резанов "Великі катастрофи в історії Землі" М.: 1972
7. І. С. Шкловський "Всесвіт, життя, розум" М.: 1987
8. В.П. Сухов "Геграфія" М.: 1989
9. Р. Кіппенхан "100 мільярдів сонць" М.: 1990 10 Б. А. Воронцов-Вельямінов "Очерки про Всесвіт" М.: 1980 11. "Походження і еволюція галактик та зірок" Під редакцією С. Б. Пікельнера М.: 1976