Фізична культура – це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, в процесі якої людина вступає в зв’язки і стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв’язки, тим різнобічнішим буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв’язки з середовищем.
Фізичне виховання
“Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.
Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку.
Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною загальної системи навчання та виховання особового складу Збройних Сил України, органів внутрішніх справ, інших військових формувань і здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки”.
Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах самовиховання.
У фізичному вихованні розрізняють дві нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку фізичних якостей.
Фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідних в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у життєдіяльності.
Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні загального рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла.
Слід зауважити, що оскільки фізичний розвиток обумовлений природними задатками, які передаються по спадковості, можливості виховання не безмежні. Вони визначаються вродженими здібностями, тому кожен може досягнути лише результату, обумовленого ними. Звідси мета фізичного виховання полягає в тому, щоб кожна людина засвоїла доступний їй зміст і обсяг фізичної культури.
Будучи тісно взаємопов’язаними, фізична освіта і виховання фізичних якостей ніколи не зводяться одне до одного і по-різному співвідносяться на різних етапах фізичного виховання.
Поряд з термін “фізичне виховання” використовують термін “фізична підготовка”. Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно до певної діяльності, яка вимагає “фізичної підготовленості”. Це стосується, наприклад, фізичного виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.
Фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом всього життя.
“Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності” (стаття І Закону України “Про фізичну культуру і спорт”).
Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.
Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується “великого спорту”. Фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатися як універсальних засіб фізичного виховання, так як представляє підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.
Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.
Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності в спорті властиве гостре суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.
Мета загальної діяльності в спорті – досягнення можливо високого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником, або в інших показниках, прийнятих умовно як критерії досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.
Виховна функція передбачає підвищення ефективності змагальної діяльності, сприяє всебічному вихованню соціально активної особистості. Вплив спорту може мати як позитивний, так і негативний ефект.
Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати її фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.
Оздоровча і рекреаційно-культурна функція спрямовані на зміцнення людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.
Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.
Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як моделі для вивчення фізичних і психічних можливостей людського організму в екстремальних умовах.
Видовищна функція задовольняє прагнення великої кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань у ролі вболівальників, створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.
Економічна функція полягає в самозабезпеченні фінансовими засобами розвитку спорту. Джерелом фінансування можуть бути: спортивні лотереї, виробнича і видавнича діяльність, реклама і атрибутика, комерційні спортивні заходи тощо.
Функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами.
Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей і колективів, регіонів і держави в цілому.
Сьогодні в світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об’єднані в Міжнародні спортивні федерації. яких налічується більше шестидесяти. Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту.
Багаточисельність видів спорту вимагає їх класифікації.
За національною спортивною класифікацією України всі види спорту поділяються на олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами слуху та мови і опорно-рухового апарату, олімпійські види спорту для спортсменів інвалідів з порушенням зору, військово-технічні та військово-прикладні види спорту, професійно-прикладні види спорту.
Фізичні вправи-основний засіб фізичного виховання.
1. Вихідні поняття.
Поняття “фізична вправа” пов’язане з уявленням про рух, рухові дії, рухову діяльність.
Рух – це моторна функція організму, що виражається в зміні положень тіла або його частини.
Руховою дією називається цілеспрямований ряд рухів для вирішення конкретного завдання.
Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Ходьба лише тоді набуває значення адекватного засобу фізичного виховання, коли їй надаються раціональні форми і коли її вплив на організм буде забезпечувати виховання фізичних якостей.
Найбільш питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання припадає на фізичні вправи. Це зумовлено певними причинами, а саме:
- фізичні вправи як системи рухів виражають думки і емоції людини, її ставлення до навколишнього середовища;
- фізичні вправи – це один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в галузі фізичного виховання;
- фізичні вправи впливають не лише на морфофункціональний стан організму, але й на особистість, яка їх виконує;
- фізичні вправи впливають не лише на морфофункціональний стан організму, але й на особистість, яка їх виконує;
- фізичні вправи можуть задовільнити природну потребу людини в рухах.
Поєднання певних рухових дій дає можливість здійснювати рухову діяльність.
У навчанні фізичних вправ слід сформувати мотиви, забезпечити усвідомлення завдань учнями і лише тоді приступати до їх засвоєння.
2. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ.
Фізичні вправи самі по собі не характеризуються якимись постійними властивостями. Одна і та ж фізична вправа може призвести до різних ефектів і, навпаки різні фізичні вправи можуть призвести до однакового результату. Це обумовлено багатьма факторами: