На основі данного документу в листопалі1993 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена програма “Освіта(Україна XXI століття)”.Вона передбачала істотну раконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікацвї дипломних спеціалістів. Йшлося про формування високого інтелектуального потенуіалу народу як найціннішого його надбання.Принциповоюпозицією концепції стало визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої та вищої школи.
Важливу роль у формуванні правових засод діяльності школи відіграв прийнятий 13 травня 1999 р. Закон України “Про загальну середню освіту”.Їїголовне завдання полягає у вільному розвитку особистості, формуванні цінностей правового,демократичного суспільства.
Процес формування освітньої системи України проходив у складних умовах політичної, соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Саме з цих причин, а також через зменшення народжуваності, з 24,5 до 17,6 тис. скоротилась мережа дитячих дошкільних закладів, а число дітей, що їх відвідували, зменшилось менш як на половину.
Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вдалося зберегти й суттєво реформувати середню ланку системи освіти. З 20,9 до 21,2 тис. зросла протягом 90-тих років кількість середніх загальноосвітніх закладів. Помітне місце серед них займали навчальні заклади нового типу – гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понал 500.
В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. На 2000 рік понад 2/3 учнів навчалося державною мовою. Водночас функціонувало 2,4 тис. шкіл з
6
російською мовою навчання, 107 – румунською, 67 – угорською, 9 – кримсько-татарською.
Професійно-технічна освіта України, яка дісталася їй у спадок від СРСР, була широко розгалуджена і зоріентована назабезпечення робочою силою реаспубліканських підприємств. Нині система профтехосвіти, яка налічує понад 900 навчальних закладів, переорієнтувалася на підготовку поряд з традиційними, нових категорій фахівців –сфери обслуговування, бізнесу, комунальних служб тощо.
Відповідно до Закону України “Про освіту” систему вищої освіти складали навчальні заклади I-IV рівнів акредитації.На початок 90-х років їх нараховувалося понад 900, включаючи 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів.
Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рі вні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності. Почали відкриватися комерційні ВУЗи. Введено контрактну форму навчання.
В результаті скоротилось число навчальних закладів I – II рівнів акредитації, майже до 300 зросло число університетів, академій, інститутів. 206 із них перебуває у державній власності. Вони, поряд з державними замовленнями, у все більших обсягах ведуть підготовку факівців на контрактній основі. За таких умов значна частина престижних спеціальностей виявилася для багатьох абітуріентів недоступною.
Провідну роль, як і раніше, в системі вищої освіти зберігають навчальні заклади з давніми традиціями. Визначенням їх особливих заслуг стало надання статусу національних. За складних економіцних умов освіта України зуміла уникнути руйнації і зараз динамічно розвивається, інтегруючись у світове співтовариство.
Фізична культура, спорт. Престиж молодої Української держави зміцнюється успіхами її спортсменів не міжнародних змаганнях. Вже в грудні 1990 р. в Україні було створено Національний олімпійський комітет, який очолив В. Борзов. З перших днів існування він розгорнув активну діяльність по входженню до Міжнародного олімпійського комітету. Проте ці зусилля не відразу увінчались успіхом.
7
Союзні, а згодом так звані “СНДовські” структури, які мали розвинуті зв`язки з міжнародними спортивними організаціями, чинили на цьому шляху всілякі перешкоди, прагнучи будь-якими засобами зберегти радянську збірну. А тому на Олімпіаді в Барселоні українська збірна виступала у складі об`єднаної команди СНД.
Вперше українська команда офіційно виступила на зимові й Олімпіаді в норвезькому місті Лілліхаммер. Тут відзначилась молода одеська фігуристка Оксана Баюл, яка здобула “золото”.
Та найважливішими випробуваннями для українських спортсменів була літня Олімпіада 1996 р. в Атланті. Її героями стали гімнастки Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, борець Тимур Таймазов, легкоатлетка Інеса Кравець,боксер Володимир Кличко. На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 р. збірна України здобула близько 20 медалей.
Всьому світу відома київська футбольна команда « Динамо», яку очолював відомий тренер В. Лобановський.
Український спорт динамично розвивається і радує своїми досягненнями.
Труднощі розвитку культури. Позитивні зрушення в сфері культури стримує зростаюча комерціалізація мистецтва, внаслідок якої на екранах кінотеатрів і на телебаченні нерідко демонструють фільми, що пропагують насильство , духовне зубожіння людини. Це негативно впливає на формування світогляду громадян, передусім молоді.
Спостерігається гостра криза національного книгодруку. Потужними темпами іде русіфікація українського книжкового ринку. Частка україномовної книги складає менше третини.
Наклад періодичних видань (газет, журналів), що виходили українською мовою, в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився майже в 10 разів.
Звичайно, за останні роки різними видавництвами було випущено в світ чимало видань українською мовою. Вони швидко знайшли читача. Але це не змінює в цілому дуже складного становища національного книгодрукування. В 1998 р. на кожного жителя України видано всього лише 2 книги українською мовою, себто втричі менше , ніж 10 років тому.
Кризові явища, зумовлені загальним станом економіки країни, спостерігаються і в інших галузях культури, особливо в тих, що
8
вимагають державної підтримки. Гостро постали проблеми науки. Так, недостатнє фінансування наукових установ, у тому числі й НАН України спричинило значний відплив кваліфіковіних науковців в інші структури, за кордон. Це призвело до зменшення кількості наукових шкіл та напрямів.Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на світовому рівні. Подібне становище склалося і в діяльності вищої школи, котру покинуло багато кваліфікованих фахівців.
Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення необхідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й подальшого розвитку культури. Адже культуру, наука, духовність взагалі в нормально функціонуючій державі не можуть бути справою другорядною. «Іноді здається, - зазаначав О. Гончар, - що єдине, чим Україна тримається на світі, це її глибока духовність, непіддатні ніяким інфляціям золоті скарби української душі». Саме ці, накопичувані століттями, нетлінні скарби і є найглибшою запорукою національного відродження України, її економічного і культурного розвитку в найближчому майбутньому.
Використана література:
1.Музичний тиждень 3/99
2.Літературно-мистецька цазета “Крейда” 2001
3. “Українська культура” Д. Антонович
9