Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержаних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства.
Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, залежністю виробництва від природних чи кліматичних умов. Так, наприклад, у легкій промисловості структура фондів фінансових ресурсів відрізнятиметься від загальної у промисловості. Тут високою буде питома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції є значні затрати сировини і матеріалів, значно вищі затрати на оплату праці.
Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру затрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, в свою чергу, визначає різну потребу в фінансових ресурсах. На підприємствах із тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також із сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Це, в свою чергу, призводить до зростання собівартості продукції, оскільки кредитні ресурси є платними.
Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницьких структур впливають на швидкість обігу фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, що обслуговують цей процес, взаємовідносини підприємницьких структур із бюджетом і позабюджетними централізованими фондами.
Промислово-фінансові групи (ПФГ) створюються, як правило, з метою об’єднання фінансових зусиль у напрямку розвитку і підтримки виробництва, одержання максимального фінансового результату. При таких відносинах використовуються і централізовані грошові фонди, і комерційний кредит один одному, і фінансова допомога. У нашій країні діяльність таких груп регулюється Законом України “Про промислово-фінансові групи. Відповідно із законом, ПФГ створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки. До них можуть входити промислові і сільськогосподарські товариства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку. Головне підприємство ПФГ – це підприємство, яке виготовляє кінцеву продукцію промислово-фінансової групи, здійснює її збут, сплачує податки і офіційно представляє ПФГ в Україні та за її межами. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа, організація, іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські чи інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ. Взаємні зобов”язання головного підприємства і учасників щодо виробництва кінцевої продукції і виробництва проміжної продукції оформлюються Генеральною угодою про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції і двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції чи надання відповідних послуг.
Функціонування в Україні промислово-фінансових груп дало б можливість організаційно об'єднати грошові кошти і виробництво, які на сучасному етапі діють досить відокремлено, витіснити гроші із тіньового сектора економіки, пов'язуючи їх відкритими економічними відносинами в рамках законодавства країни. Крім того, створення ПФГ запобігає розпорошенню фінансових ресурсів і змінює напрямок їх використання, перекидаючи кошти із сфери перерозподілу у сферу промислових капіталовкладень.
Такі ж відносини виникають між підприємствами і в умовах холдінгу. Холдінгова компанія являє собою акціонерне товариство, капітал якого використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їх діяльністю і одержання доходів у вигляді дивідендів.
Тема 2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ ФОРМУВАННЯ
1.Джерела фінансових ресурсів суб’єктів господарювання.
2.Особливості формування статутного фонду підприємств різних організаційно-правових форм.
1.Джерела фінансових ресурсів суб’єктів господарювання.
Фінансові ресурси - це сукупність фондів грошових коштів, які утворюються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу, і знаходяться в розпорядженні підприємства для реалізації фінансових відносин. У науковій літературі поняття “фінансові ресурси” залишається дискусійним. На думку одних вчених економістів до складу фінансових ресурсів підприємств не входять наявні в їхньому розпорядженні власні основні і оборотні кошти, нематеріальні активи, інші не включають залучені кошти і, навіть, власні грошові нагромадження.
Але світовий досвід свідчить, що на сучасному етапі, особливо з появою форм добровільних об'єднань підприємств, як асоціацій, холдінгів, фінансових груп, консорціумів, корпорацій, жодне підприємство не може функціонувати ізольовано від інших фінансових корпорацій і використовувати в ролі фінансових ресурсів виключно власний капітал. Адже використання залучених коштів у формі короткострокових чи довгострокових банківських кредитів, централізованих і децентралізованих коштів для фінансування капітальних вкладень, випуску цінних паперів, ефективного використання нематеріальних активів, можуть принести підприємству у процесі реалізації фінансових відносин додаткові прибутки. Тому всі перелічені фонди можуть служити на підприємстві джерелом фінансових ресурсів.
Взагалі структуру фінансових ресурсів слід розглядати як матеріальну основу фінансів підприємства. Структура фінансових ресурсів зафіксована у правій частині балансу, де показано основні джерела коштів як власних, так і залучених для фінансування.
Джерела утворення фінансових ресурсів акціонерного товариства можна розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні і схематично зобразити на рис.2.1.
Внутрішні фінансові ресурси акціонерного товариства формуються у процесі його господарської діяльності, а величина ресурсів залежить від масштабів і результатів цієї діяльності. Пріоритетним джерелом власних фінансових ресурсів є статутний капітал - економічний фундамент підприємства. У випадку, коли підприємство банкрутує і його активи витрачені, то єдине, що в усіх випадках залишається від нього - це його статутний капітал, який пізніше, при офіційному оформленні ліквідації товариства, можуть розібрати між собою його акціонери чи учасники, в залежності від кількості акцій, які вони мають чи розміру пайового внеску. При створенні статутного фонду в оплату статутного капіталу можуть надходити грошові кошти, майнові внески (будівлі, споруди, обладнання, матеріальні ресурси та інші матеріальні цінності), майнові права (права користування водою, землею, будинками, спорудами, а також інтелектуальна власність), цінні папери, кошти в іноземній валюті для підприємств, які створюються за участю іноземного капіталу.
В силу своєї стійкості статутний капітал покриває, як правило, найбільш неліквідні активи, такі, як оренда землі, вартість будов, споруд, обладнання. При створенні підприємства на суму статутного капіталу придбаються основні виробничі фонди: будівлі, споруди, обладнання, обчислювальна техніка та інші активи, які не передбачені для продажу. Вони експлуатуються в незмінній натуральній формі протягом тривалого періоду, за час якого їх вартість частинами переноситься на вартість продукції, що випускається через механізм амортизації. Для забезпечення фінансової мобільності і незалежності підприємства важливо слідкувати за динамікою статутного фонду - як одного із джерел залучення фінансових ресурсів. Адже зменшення статутного фонду є наслідком неефективної або, навіть, збиткової його роботи.
Амортизаційні відрахування, як грошові кошти, відображають суму зносу основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони включаються до собівартості випущеної продукції і після її реалізації в складі виручки надходять на розрахунковий рахунок підприємства. За своєю економічною природою амортизаційні відрахування забезпечують просте відтворення амортизаційних цінностей, але, незважаючи на це, вони відносяться до фінансових ресурсів.
Амортизаційні відрахування знаходяться в загальному грошовому обороті підприємства і як фонд грошових коштів не обумовлені. Їх величина залежить від обсягів використаних виробничих фондів і нематеріальних активів, їх балансової вартості і норм амортизаційних відрахувань, а також тієї долі активної частини основних виробничих фондів, які підлягають прискореній амортизації.
Методи прискореної амортизації передбачають відносно великі суми амортизації в перші роки і менші відрахування в наступні роки служби активів. В основі такого механізму зосереджена ідея про те, що активи більш ефективні тоді, коли вони нові. Звідси, зрозуміло, чому намагаються віднести більші суми амортизації на ранні роки, коли капітал дає прибуток. Тривалий час його функціонування веде, з одного боку, до морального та фізичного зносу, з другого - до великих затрат на ремонт. Але в практиці прискореної амортизації є і певні проблеми. Швидке списання коштів стимулює підвищення цін на продукцію, а ріст цін, в свою чергу, обмежує коло потенційних споживачів. Протиріччя, проте, урівноважується ефектом оновлення основного капіталу і збільшенням в результаті цього прибутку.