Якщо структура “борг” / “власний капітал” має значну перевагу в бік боргів, то фірма може стати банкрутом у випадку, коли декілька кредиторів одночасно будуть вимагати свої гроші назад у незручний для власників час, тобто в такій компанії боргова частина пасиву майже дорівнює активу. Більш сприйнятим є другий варіант, коли відношення “борг” / “власний капітал” йде в бік переваги власного капіталу, оскільки ступінь ризику для інвестора буде значно нижчим. Показник ліквідності показує здатність фірми виконати короткострокові боргові зобов'язання. Прибутковість є основним показником ефективної роботи будь-якої компанії, який показує, що видатки, які має фірма, менші одержаних доходів. В результаті ефективне використання капіталу впливає і на прибутковість, і на ліквідність, і на здатність підприємства до збільшення обсягів виробництва.
При фінансування активів власники компанії дотримуються дещо інших позицій, ніж інвестори, оскільки інвестори намагаються знайти компанію, де досить високі відсоткові ставки сполучаються з мінімальним ризиком. Власникам же компаній необхідно залучити інвесторів на умовах, що дають вигоду і компаніям, і інвесторам, і в той же час не приводять до банкрутства.
Оптимальну структуру капіталу, тобто співвідношення між позиковими коштами і власним капіталом, можна визначити, користуючись ефектом фінансового важеля, або фінансовим левереджем. Якщо підприємство в своїх інвестиціях використовує як власні так і позикові кошти, то рентабельність інвестування власних коштів може бути збільшена. Підвищення рентабельності власних коштів ще називають ефектом фінансового важеля.
Фінансовий левередж - це практика використання боргових паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між доходами до відрахування відсотків за кредит і податків (ДВКП) і доходами на акцію (ДНА).
Коли фірми позичають гроші, то вони зобов'язуються виплатити відсотки, а в майбутньому погасити всю суму боргу. Але чим більше боргів у фірми в структурі капіталу, тим більше в неї фіксованих видатків і тим більший ризик непокриття цих платежів. Якщо борги зростають, ростуть і платежі відсотків, але також зростає ризик, що відсотки за борги стануть дуже високими стосовно ДВКП. Особливо це небезпечно у період економічних спадів, оскільки це збільшує можливість несплати боргу за рахунок прибутку фірми.
Отже, фінансовий левередж може бути ефективним у період підйомів і принести збитки у період спадів. Не вдаючись до виведення формули рентабельності власних коштів, наведемо її:
РВК= (1 - СПодатку) х ЕР + (1 - СПодатку) х (ЕР - СВ) х ЗК / ВК, де
РВК - рентабельність власних коштів;
СПодатку - ставка податку на прибуток;
ЕР - економічна рентабельність капіталу, як відношення суми балансового прибутку і процентів за кредит, які відносяться на собівартість продукції, до суми активів підприємства;
СВ - ставка відсотків за використання залучених коштів;
ЗК - сума залучених коштів;
ВК - сума власних коштів.
Друга складова в цій формулі являє собою ефект фінансового важеля у випадку використання залучених коштів (ЗК>0). Різницю між економічною рентабельністю і ставкою відсотків по позиці називають диференціалом фінансового важеля:
диференціал важеля = ЕР – СВ;
Співвідношення залучених і власних коштів називають плечем фінансового важеля :
плече важеля =ЗК / ВК;
Таким чином, ефект фінансового важеля може бути представлений у вигляді:
ЕФВ= (1 - СПодатку) х диференціал важеля х плече важеля;
Ефект фінансового важеля буде тим більший, чим більшою буде економічна рентабельність інвестицій в порівнянні із ставкою відсотків по займу і чим більшим буде співвідношення залучених і власних коштів].
При порівнянні підприємств, у яких однакова економічна рентабельність, у наявності різна рентабельність власних коштів, одержувана в результаті іншої структури фінансових джерел. Іншими словами, можна сказати, що ефект фінансового важеля показує приріст рентабельності власних коштів, що одержуються завдяки використанню кредиту, не дивлячись на вартість останнього. Якщо ввести у розрахунки оподаткування прибутку у розмірі 1/3 (30%), то це лише зменшить ефект на 1/3.
На основі вищесказаного можна зробити висновки:
1) Підприємство, яке має тільки власні кошти, обмежує їх рентабельність приблизно на 2/3 економічної рентабельності.
2) Підприємство, яке використовує кредит, або збільшує, або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і позикових коштів у пасиві і від величини відсоткової ставки.
РВК=2/3 ЕР+ЕФВ;
Ефект фінансового важеля можна записати таким чином:
ЕФВ = 2/3 диференціала плеча важеля х плече важеля.
Вищеназвані формули дають можливість визначити безпечні обсяги позикових коштів, розрахувати допустимі умови кредитування. Відповідно із формулою рентабельності власних коштів прослідковується доцільність придбання акцій підприємства з тими чи іншими значеннями диференціала, плеча фінансового важеля і рівня ефекту фінансового важеля в цілому.
Між диференціалом і плечем фінансового важеля, крім нерозривного зв’язку, є і протиріччя. Воно заключається в наступному. Якщо нові залучення коштів приносять підприємству збільшення рівня ефекту фінансового важеля, то таке запозичення вигідне для нього, але при цьому необхідно ретельно слідкувати за станом диференціалу, оскільки при нарощуванні плеча фінансового важеля банкір намагається компенсувати збільшення свого ризику підвищенням ціни на кредит. При цьому ризик кредитора виражається величиною диференціалу : чим більший диференціал, тим менший ризик і навпаки. Ось чому збільшувати за всяку ціну плече фінансового важеля недоцільно, а необхідно регулювати його залежно від диференціалу.
Залучаючи позикові кошти, підприємство може швидше і масштабніше виконати свої завдання, але при цьому постає проблема в тому, щоб прийняти розумні ризики в межах диференціала. Поява від’ємного диференціала є сигналом для кредитора, що його клієнт - кандидат у боржники. Проте, тільки в кожному окремому випадку визначають, чи доцільно використати потужний вплив на фінансовий важіль, поступово послаблюючи його, чи необхідно дотримуватись помірності в нарощуванні позикових коштів.
Більшість західних фахівців вважає, що оптимально ЕФВ має дорівнювати 1/3 -1/2 економічної рентабельності. При цьому ефект фінансового важеля здатний компенсувати податкові вилучення і забезпечити віддачу власним капіталам.
Завершальним етапом стратегії формування активів підприємства є визначення такої структури активів, яка б дала можливість до мінімуму звести ризик від їх майбутньої втрати чи знецінення. Зокрема, при формуванні грошових активів підприємства необхідно враховувати не тільки існуючий рівень інфляції, але і її прогнозні показники. За високого рівня інфляції перевагу слід надавати активам у формі товарно-матеріальних цінностей, а грошові кошти мати у розмірі, які б забезпечували нормальну систему розрахунків.
Наступним кроком дослідження є визначення впливу структури капіталу на вартість фірми. Фінансування за рахунок боргів має свої переваги, проте до певної межі, оскільки зростаючий борг може привести до зростання змін на доход по акції і відповідно, на оцінку вартості фірми. Якщо інвестори вважають, що у фірми високий рівень заборгованості, їй можуть не позичати на вигідних умовах, оскільки надто багато боргів посилює ризик і, отже, підвищує загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж не краща політика через те, що вона повністю позбавляє фірму переваг, котрі дає фінансовий левередж, оскільки середньозважена вартість капіталу стає надто високою. Крім того, випуск надмірної кількості звичайних акцій може привести до втрати управління фірмою на зборах акціонерів. Таким чином, незбалансованість капіталу (або надто багато боргів, або надто багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку. Тому головною задачею цього питання є вибір такої структури капіталу, яка при найменшій вартості капіталу допомагала підтримувати сталі дивіденди і доходи.
Для реалізації цієї задачі необхідно розробити політику зовнішнього (за рахунок позичок та емісії акцій) і внутрішнього (за рахунок нерозподіленого прибутку) фінансування підприємства. Власні кошти, роблячи прямий внесок у фінансування стратегічних потреб підприємства, одночасно стають значною перевагою у фінансових взаємовідносинах підприємства з усіма об’єктами ринку. Залучені ж кошти дозволяють зменшити акціонерний ризик, але можуть загострити конфлікт між акціонерами і кредиторами. Даний конфлікт може виникнути з причини невивіреної дивідендної політики, за якої збільшення дивідендів при зменшенні нерозподіленого прибутку веде до відносного зменшення власних коштів підприємства стосовно позикових. До цього ж приводить і залучення нових кредитів та випуск привілейованих акцій, що, в свою чергу, збільшує ризик банкіра і веде до знецінення виданих ним позик. Також причиною конфлікту може бути підвищений ризик банкрутства на фоні надзвичайно високого рівня заборгованості і втрата привабливості раніше випущених цінних паперів і, як наслідок, падіння їх курсу, внаслідок емісії облігацій і залучення коштів на більш вигідних для інвесторів умовах.
В ринковій економіці існує багато методів усунення названого протиріччя. Це випуск фінансових активів, які в майбутньому дадуть змогу держателям облігацій стати акціонерами (випуск облігацій, конвертованих в акції, облігацій з підписними купонами та ін.), обмеження прав акціонерів в області інвестицій, їх фінансування і розподілу, про що фіксується безпосередньо в Статуті. Отже, підприємство поза екстремальних умов не повинно вичерпувати можливості використання позикових коштів. Їх величина повинна бути на такому рівні, який забезпечив би покриття нестатку коштів кредитом без перетворення диференціалу фінансового важеля у від’ємне значення.