Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом'якшують характер кризи.
Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу) дій.
Мову однорічної дитини Л.С. Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою вона є спілкуванням, за змістом—емоційно-безпосереднім зв'язком із дорослими та ситуацією.
Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційне й фонетичне, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лише з утаємниченими у "шифр" дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв'язок між словами, внаслідок чого мова нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афекту.
Поява й зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.
ІІІ. ПОЧАТКОВИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ НА ЕТАПІ РАННЬОГО ДИТИНСТВА
1. Фізичний розвиток
Інтенсивний фізичний ріст дитини на етапі раннього дитинства одного до трьох років) продовжується, хоча його темп дещо сповільнюється. Окрім цього, має місце анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Уже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо.
Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та її контроль над підкірковими центрами.
2. Соціальна ситуація розвитку
Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства багато в чому аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Однак є і відмінності.
Розвиток психіки у ранній період залежить від ряду факторів. Суттєву роль тут відіграє оволодіння дитиною прямоходінням, що робить її спілкування з оточуючим світом самостійнішим, розширює коло речей, які стають об'єктами пізнання, розвиває здатність орієнтуватись у просторі та маніпулювати різноманітними предметами.
Маніпулятивна діяльність поступово змінюється предметною діяльністю, спрямованою на засвоєння суспільне вироблених способів використання предметів. Спілкування з дорослим стає формою організації, засобом здійснення предметної діяльності. Воно перестає бути власне діяльністю, оскільки в ранньому віці дитина цілком зосереджується на предметі. Це виявляється, наприклад, у тому, як дитина сідає на стілець чи возить за собою машинку (вона постійно дивиться на предмет). Однак самостійно оволодіти способами використання предметів малюк не може: функціональні властивості предметів відкриваються йому! через навчально-виховний вплив дорослого. Наприклад, деякі предмети вимагають чітко окресленого способу дії (закривання коробок кришками, нанизування кілець пірамідки, складання конструкторів тощо). Для інших спосіб дії жорстко фіксується їх суспільним призначенням — це предмети-знаряддя (молоток, олівець, ложка та ін.)
Оволодіння предметною діяльністю суттєво впливає на психічний розвиток дитини в ранньому віці.
На третьому році життя починають формуватися (своїх зрілих форм вони досягають за межами раннього дитинства і вже тоді визначають психічний розвиток) нові види діяльності, такі як гра, малювання, конструювання, ліплення та ін.
3. Розвиток психічних функцій
Досвід, накопичений у предметній діяльності, служить основою розвитку мовлення дитини. Період раннього дитинства є сенситивним для розвитку мовлення, тобто засвоєння мови в цей час проходить з максимальною ефективністю, а надолужити втрачене вкрай важко.
У спільній діяльності з дорослими дитина поступово починає розуміти зв'язки між словами та реальністю, що стоїть за ними.
Бурхливо формується активна мова дитини. Зростає словниковий запас (на кінець третього року дитина використовує вже близько 1500 слів, тоді як роком раніше — близько 300). Засвоюється граматична й синтаксична будова та звуковий лад рідної мови. Формування активної лексики є джерелом усього психічного розвитку дитини.
На початку періоду раннього дитинства малюк уже починає сприймати властивості оточуючих предметів, вміє знаходити між ними найпростіші зв'язки та використовувати їх. Усе це створює необхідні передумови для подальшого розумового розвитку, що протікає в тісному взаємозв'язку з оволодінням дитиною предметною діяльністю, мовленням, елементарними формами гри, малювання тощо.
Основою розумового розвитку є оволодіння дитиною новими видами дій сприймання та мислення.
Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що формуються у предметній діяльності. Добираючи різноманітні предмети за формою, кольором чи розмірами, дитина оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями. Від порівняння властивостей предметів за допомогою таких дій малюк поступово переходить до зорового порівняння. Водночас із зоровим сприйманням у ранньому дитинстві формується і слухове. Загалом сприймання предметів набуває більш цілісного характеру.
Розглянемо один із експериментів Курта Левіна. Група дорослих пере- . бувала 10-15 хвилин у порожній кімнаті, очікуючи, що за ними незабаром зайдуть. Усі почали роздивлятися довкола, і дії кожного визначалися тим, що він бачив. Якщо це був годинник, людина дивилася, котра година; лист викликав бажання довідатися, кому він адресований, різнобарвні паперові стрічки на вікнах—бажання посмикати за них тощо. Речі ніби притягували людей до себе, зумовлюючи їхню поведінку (Левін назвав її польовою). За спогадами учениці Левіна Б. В. Зейгарник, лише літній професор не виявив польової поведінки: заглиблений у свої думки, він сів у крісло, дістав із портфеля рукопис і почав читати. Це був виняток; як правило, у певних ситуаціях ми всі поводимося за польовим типом.
Діти раннього віку максимально залежні від того, що безпосередньо сприймають, їхня поведінка має польовий, імпульсивний характер; ніщо з того, що лежить за межами наочної ситуації, не привертає уваги. Експеримент Левіна доводить, що до 2 років малюк узагалі не може діяти без опори на сприйняття. Поставлене перед дітьми завдання — сісти на великий камінь, що лежить на галявині, виявилося вкрай важким, оскільки спочатку треба було відвернутися від каменя, а отже, перестати його бачити. Діти багато разів обходили камінь, торкалися до нього, гладили, щоб, принаймні, відчути його тактильне. Пише одному хлопчикові вдалося зберегти опору на зорове сприйняття: він нахилився і, дивлячись на камінь між широко розставленими ногами, врешті-решт сів.
З усього вищесказаного випливає цікава особливість: у ранньому віці спостерігаються лише елементарні форми уяви (наприклад, передбачення), але творчої уяви ще немає. Внаслідок цього дитина не здатна щось вигадати, обманути. Тільки наприкінці раннього дитинства у неї з'являється можливість фантазувати.
Неухильно розширюється коло об'єктів, що привертають увагу малюка. Починаючи з другого року, дитина активно придивляється, прислухається до них, однак її більше цікавлять не самі об'єкти, а дії над ними.
Процеси пам'яті загалом мають мимовільний характер, однак розуміння дитиною слів та оволодіння активним мовленням детермінує перші прояви довільності.
У поведінці дитини, її діях з іграшками, перших спробах малювання виявляються образи уяви, хоча їх украй важко відокремити від образів пам'яті. На третьому році життя активізується репродуктивна уява, що проявляється, приміром, у перенесенні вже відомих дій на нову ситуацію тощо.
У предметних практичних діях зароджується і мислення дитини, перші паростки якого проявляються наприкінці першого року життя. Мислити малюк поки що може лише про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Мислення здійснюється у наочній ситуації практичними діями (наочно-дійове мислення) і лише тоді, коли дитина прагне досягти конкретної мети, спосіб досягнення якої їй невідомий.
Дитина вчиться мислити, застосовуючи практичний аналіз (ламає іграшки, щоб з'ясувати, що у них всередині), практичний синтез (складає новий об'єкт із деталей конструктора), відкриваючи для себе нові властивості об'єктів у процесі практичного та мовного спілкування з дорослими тощо.
Перші узагальнення діти раннього віку здійснюють на основі окремих, найпомітніших ознак, хоча вони часто несуттєві.
4. Емоційний розвиток
Помітні зміни відбуваються на другому—третьому році життя і в емоційно-вольовій сфері дитини. Зумовлені вони передусім розширенням кола її спілкування, оволодінням мовними засобами та розвитком елементів самостійності.
Дитина емоційно реагує тільки нате, що безпосередньо сприймає. Вона гостро переживає неприємну процедуру в кабінеті лікаря, але вже за кілька хвилин спокійна і жваво цікавиться новою обстановкою. Малюк не здатний засмучуватися через те, що в майбутньому його очікують неприємності, його неможливо порадувати тим, що станеться через кілька днів.
Бажання дитини ще нестійкі, вона не може самостійно їх контролювати і стримувати (обмежують бажання лише покарання й заохочення дорослих). Усі бажання мають однакову силу, ієрархія мотивів у ранньому дитинстві відсутня. У цьому легко переконатися. Якщо 2-3-річну дитину попросити вибрати собі одну з кількох нових іграшок, вона буде довго їх розглядати й перебирати. Потім усе ж візьме одну, але після наступного прохання — піти з іграшкою до іншої кімнати — знову почне вагатися. Поклавши іграшку на місце, дитина перебиратиме інші, доки її увагу не приверне щось цікавіше. Вибрати, зупинитися на чомусь одному дитина ще не може.