Приблизно таку саму роль відігравало конфуціанство і в соціальних процесах.
Конфуціанство виступало і як регулятор у взаємовідносинах країни з небом і від імені неба — з різними племенами й народами, що населяли світ.
Конфуціанство підтримало і піднесло створення ще в інсько-чжоуський період культу правителя, імператора, "сина Неба", який управляв Піднебесною від імені великого Неба. З плином часу склався справжній культ Піднебесної серединної держави, яка розглядалась як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, зосередження істини, мудрості, знання і культури, реалізації священної волі Неба. Звідси починався поділ всього світу на цивілізований Китай і варварів, які населяли околиці і животіли в темноті, безкультур'ї і черпали культуру з одного джерела — з центру світу — Китаю.
За конкретних умов китайської імперії конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і суворо фіксованих, освячених авторитетом давності норм побуту, є, по суті, еквівалентом тієї сліпої і забарвленої істини, іноді навіть екстазом віри, що лежить в основі інших релігій.
Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія.
Конфуціанство — це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів — словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації.
Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом китайська держава і суспільство не тільки проіснували понад дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й засвоїли гігантську силу консервативної інерції.
Понад дві тисячі рокш конфуціанство формувало уми й почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу. Протягом цієї історії верхи китайського суспільства жили за конфуціанськими нормами, виконуючи обряди і ритуали на честь предків, неба і землі згідно з вимогами Ліцзі.
Будь-хто з тих, хто стояв вище рівня простолюдинів або намагався висунутися з його середовища, повинен був підкорити своє життя дотриманню цих норм і церемоній; без їх знання і дотримання ніхто не міг розраховувати на повагу, престиж, успіх у житті. Але ні суспільство в цілому, ні людина окремо, як би вони не були скуті офіційними догмами конфуціанства, не могли завжди керуватися тільки ними. Необхідно було хоч інколи ковтнути повітря, віддихатися. Роль духовно-ідеологічної віддушини відіграв у Китаї даосизм.
Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: "Ми не знаємо, що таке життя, — говорив він, — як можемо ми знати, що таке смерть?" Не дивно, що все сумнівне, підсвідоме, що належало до сфери непід-контрольних розуму почуттів, конфуціанство залишало осторонь. Однак все це продовжувало існувати і в марновірстві простого народу, і в філософських пошуках творчо мислячих і допитливих індивідів. У пе-редханьські часи, особливо на початку Хань (II ст. до н. е.), дуже насичену для історії Китаю еру, коли складалося й набувало свого остаточного вигляду вже реформоване ханьське конфуціанство, всі ці вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії да-осів — релігійного синкретизму, що сформувався паралельно з конфуціанством.
Даосизм (31,2 млн прихильників) виник у Джоусь-кому Китаї одночасно з вченням Конфуція як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи, попередник Конфуція. Жодних достовірних відомостей історичного або біографічного характеру відносно нього в джерелах немає. Легенди розповідають про його дивне народження (мати носила його кілька десятків років і народила старим — звідки й походить його ім'я "Стара дитина", хоч той же знак Цзи означав одночасно і поняття "філософ"). Отже, ім'я його можна перекласти як "старий філософ". Існує легенда, що, залишаючи Китай, йдучи на Захід, Лао-цзи люб'язно погодився віддати служителю прикордонної застави свій твір "Дао де цзин" (IV—III ст. до н. е.).
У трактаті викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому необмежено. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуттів, постійне й невичерпне, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою еманацію — через де, і якщо Дао все породжує, то де все годує.
У трактаті йдеться про те, що життя і смерть — поняття відносні, але наголошувалося на житті, на тому, як його слід організувати (Чжуан-цзи, IV— III ст. до н. е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, в нагадуваннях про фантастичне довголіття (800—1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні відлюдники, що приєдналися до Дао, відіграв значну роль у трансформації філософського даосизму в даосизм релігійний.
Проповідь довголіття і безсмертя забезпечила да-оським проповідникам популярність у народі й прихильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши, даосизм дуже змінився. Облишивши метафізичні спекуляції на тему дао і де, відмовившись від відлюдності з ідеєю у-вей (недіяння), лаоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували філософські ідеї "Дао де цзин" з примітивними віруваннями насамперед селянських мас, а також потурбувалися, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали широко популяризуватися. Так, даосистами було створено міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квітнуть раз у 3000 років персики безсмертя. Створили вони і міф про першолюдину Пань-гу.
Історія цього міфу особливо цікава. В "Дао де цзин" є твердження: "Дао родить одне, одне родить двоє, двоє родять три, а троє — всі речі". Такий глибокий філософський зміст був явно недоступний розумінню простих людей, і даоси яскраво інтерпретували його у вигляді міфу про Пань-гу (Дао родить одне). Минуло 18 тисяч років, почав створюватися Всесвіт, все легке і чисте, ян-ци, піднялося догори, утворивши небо, все каламутне і важке, інь-ци, опустилося і утворило Землю (одне родить два).
Пань-гу лишився між небом і землею й почав швидко рости (з двох народжується троє). Коли він виріс, його очі стали сонцем і місяцем, тіло — грунтом, кістки — горами, волосся — травами, дихання — вітром. З бороди злетіли в небо зірки, а з паразитів на його тілі пішли люди (троє породили усіх). Даосист-ський міф про Пань-гу — приклад післяханьських текстів, причому його деталі змушують згадати міф про "творця" Брахме, який народився з яйця, дві частини шкаралупи якого стали небом і землею. Та за допомогою таких міфів, апеляцій до містики і марновірства даосизм зумів не тільки завоювати довір'я і симпатії селянських мас, а й дати їм релігійні гасла, ставши їхнім прапором у політичній боротьбі (селянське повстання "жовтих пов'язок").
Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини є також скупченням духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається, як вважають даоси, обмеженням у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.
Другий важливий елемент досягнення безсмертя — фізичні й дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, розкошлатіння волосся, а також уміння володіти власним диханням: затримувати його, перетворювати у ледь помітне "утробне".
Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу іззовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факторам, причому моралі саме в китайському розумінні — в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброчесних актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив все нанівець.
На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини у безсмертя вважалася дуже непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і втаємниченим, що ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина — і немає її. Вона не вмерла, але зникла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, піднялась на небо, стала безсмертною. Даоси пояснювали, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий піднявся на небо і досяг безсмертя.