Тема : РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН.
План.
1.Експортна політика держави.
2.Інструменти державної політики у сфері зовнішньої торгівлі.
3.Діяльність міжнародних торговельних організацій.
Література:
І.М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст.133-146
В.В.Козик Л.А.Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995
М.А.Гольцберг А.В.Воронова “Международная торговля” К.1994
А.І.Кредісов “Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст.33-51
1.Політика держави у сфері міжнародних торговельних відносин.
Регулювання міжнародних торговельних відносин злійснюється на трьох узагальнених рівнях:
- на рівні підприємств.
- на рівні держав.
- на рівні міжнародних організацій.
Для підприємства важливим стратегічним завданням є вибір оптимальних параметрів організаційної структури зовнішньоекономічної діяльності: характеру виробничої спеціалізації фірми, розміру фірми, форми управління, рівня розвитку експорту.
Значна роль у зміцнені позицій національних компаній на світовому ринку належать державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави.
З метою регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава в законодавчому порядку встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава старається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивозу національних товарів на ринки інших країн, та для ввозу необхідних іноземних товарів в свою країну.
Історично склалися дві протилежні системи(два типи) зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі(лібералізація) та протекціонізм.
Лібералізація – базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввозу та вивозу іноземних та вітчизняних товарів. Таку політику проводять країни з високим рівнем розвитку, що дозволяє їм витримувати конкуренцію.
Протекціонізм – це політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом системи обмежень імпорту. Політика протекціонізму захищає національних виробників, заохочуючи їх розвиток, але з іншого боку така політика може привести до падіння конкурентоспроможності національних товарів, до посилення нелегального ввозу імпортних товарів (контрабанда), до застосування іншими країнами відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни. Протекціонізм переважає у зовнішньо-торговельній політиці країн, що розвиваються.
В більшості випадків країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, вони вибірково використовують методи протекціонізму і вводять елементи вільної торгівлі.
Форми стимулювання експорту:
1.Державне і приватне кредитування експорту.
2.Державне страхування експортних кредитів.
3.Додаткові пільги при експорті.
4.Виділення субсидій на експорт.
5.Організаційне та інформаційне сприяння в експортіз боку держави.
2.Інструменти державної політики у сфері зовнішньої торгівлі.
Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні і нетарифні.
Тарифні заходи зовнішнтоекономічної політики держави безпосередньо пов”язані з митними зборами.
Митний тариф – являє собою системаимзований перелік товарів із зазначенням митних зборів, якими вони обкладаються при перетині державного кордону.
Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоекономічного обороту. Мита бувають: адвалорні(% від ціни), специфічні(% від ваги, обсягу), змішані.
Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій:
1.Це заходи котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національної економіки.
Ліцензування – передбачає видачу імпортеру або експортеру через упорвноважений державний орган ліцензії на ввіз або вивіз певного товару протягом встановленого терміну.
Контингентування(квотування) – це обмеження у вартісному або кількісному виразі, які вводяться на імпорт та\або експорт певних товарів на певний період.
Антидемпінгові мита – застосовуються при імпорті товарів у випадку встановлення факту демпінгу – продажу товарів за кордон за цінами нижчими ніж на національному ринку.
Компенсаційні мита – застосовуються у випадку виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспро-можності на світовому ринку.
Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару.
Імпортні податки – включають: податок за перетин кордону, збори за оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка його якості.
Торгові угоди –про добровільне обмеження експорту, про встановлення мінімальних експортних цін.
2.Це заходи, які відносяться до суто адміністративних формальностей при експорті-імпорті товарів і безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі. Сюда відносятть: встановлення технічних та санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування, вимоги до розливу.
3.Це заходи, дії яких помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.
3.Діяльність міжнародних торговельнихих організацій.
Як уже зазначалось існує регулювання міжнародних торгових відносин на рівні міжнародних організацій. Найвпливовішими з них є:
ЮНКТАД (Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку) – створена в 1964 році, займається всією сукупністю питань з сприяння, розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній та взаємовигідній основі.
ГАТТ/СОТ (Генеральна асоціація з тарифів та торгівлі) – це світова організація торгівлі, яка регулює режим взаємної торгівлі і торговельну політику країн-учасниць.
МТП (Міжнародна торгова палата) – це неурялова міжнародна організація, яка об”єднує національні федерації підприємців, зацікавлених в розвитку економічних та фінансових зв”язків.