– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;
– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсі;
– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва;
– обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
– недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.
У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди: макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:
· Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися через відсутність або недосконалість законів, які її регулюють.
· Адміністративні бар’єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.
· Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.
· Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.
· Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість малих підприємств не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків.
· Нерозвиненість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об’єктів інфраструктури, їхня роль у розвитку малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки малих підприємств та власне малих підприємств ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією.
· Нерозвиненість ринку фінансових джерел. Дорогі кредитні ресурси та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості малих підприємств. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.
· Тіньова економіка. Малий бізнес все частіше ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди „заганяють” податковий тиск, державна бюрократія, тощо.
· Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об’єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.
· Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті.
· Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об’єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.
· Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах.
Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.
Спеціалісти Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворених підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.
Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.
Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.
Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно б збільшився. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.
Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.
Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.
Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля [26, с. 78-83].
На сучасному етапі в Волинській та Херсонській областях відбувається значний ріст кількості малих підприємств. У обласних центрах обох цих областей функціонує близько 80% малих підприємств. Домінування моноцентричної концентрації малого бізнесу в цих областях сьогодні обумовлено, з одного боку, кращим розвитком інфраструктури обласних центрів, а, з другого — нерозвиненістю в регіонах довідково-інформаційних, юридичних, навчальних служб відповідного спрямування.
У 2001 році серед підприємств, що мали обсяги виробництва, кожне друге належало до малого бізнесу. Ними вироблено продукції, виконано робіт та послуг на 8,6% від загальнообласного обсягу (140,5 млрд. грн.).
У 1998 році управлінням статистики Волинської області було зареєстровано 1894 малих підприємств, що становить 54,8% від загальної кількості підприємств. Найбільша кількість малих підприємств працювала в сфері торгівлі та громадського харчування (1021 підприємство). В галузях фінансів, кредиту, страхування, пенсійного забезпечення, а також в об’єднанні громадян спостерігалась повна відсутність малих фірм.
По Херсонській області у тому ж році було зареєстровано 3,9 тис. малих підприємств. Найбільша концентрація малих підприємств була зосереджена в сфері торгівлі та обслуговування.
В 1999 році помітно збільшилась кількість малих підприємств Волинської області в промисловості (1998 рік – 275, 1999 рік – 393), а також в будівництві (1998 рік – 210, 1999 рік – 244). Значно зменшилась частка малих фірм в галузі невиробничих видів побутового обслуговування населення, кількість яких в 1998 році становила 102, а в 1999 році – 30.
Щодо малих підприємств, то їх на 1999 рік у Волинській області налічувалося 2921, що становило 76% від загальної кількості підприємств. Їх найбільше в торгівлі і громадському харчуванні – 1437. Друге місце посідає промисловість – 393 малих підприємства. Найменшу кількість суб’єктів малого підприємництва зафіксовано в сфері об’єднань громадян – 2, в сфері фінансів і кредиту спостерігалась повна їх відсутність.
В Херсонській області їх кількість складала близько 7 тисяч підприємств. Велика частка підприємств – близько 60 % – зайняті торгово-посередницькою діяльністю, 14% – промисловим виробництвом, 10 % – будівництвом, 8 % – сервісом.
В розрахунку на 10000 населення у 2002 році у Луцьку припадає 58 малих підприємств, Ковелі – 26, Володимирі-Волинському – 21, Нововолинську – 19, Луцькому районі – 16, Ківецівському – 15, Старовижівському – 14, Локачинському – 13, в середньому по області – 22 підприємства.
В розрахунку на 10000 населення у Херсоні зосереджено 82 малих підприємств. Найбільша кількість малих підприємств й індивідуальних підприємців зосереджена в Каховці – 59, Новій Каховці – 51, Скадовську – 37 та в Генічеську – 31 , в середньому по області – 52 підприємства.