Кримінальна відповідальність
У процесі забезпечення виготовлення і випуску високоякісної продукції в ряді випадків виникає необхідність застосування мір кримінальної відповідальності. Відповідні статті кримінальних кодексів усіх союзних республік передбачають відповідальність посадових осіб за випуск недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції (ст. 147 КК Української РСР, КК Латвійської РСР і КК Естонської РСР; ст. 149 КК Білоруської РСР; ст. 152 КК РСФСР, КК Казахської РСР, КК Киргизької РСР; ст. 160 КК Грузинської РСР; ст. 151 КК Азербайджанської РСР; ст. 156 КК Литовської РСР і КК Молдавської РСР; ст. 165 КК Таджицької РСР; ст. 166 КК Туркменської РСР; ст. 172 КК Узбецької РСР).
Так, у ст. 147 Кримінального кодексу УРСР сказано, що за систематичний чи у великих розмірах випуск із промислового підприємства недоброякісної, не відповідаючої встановленим стандартам, технічним умовам чи некомплектній промисловій продукції директор, головний інженер чи начальник відділу технічного контролю, а також інші працівники, що виконують функції зазначених посадових осіб, караються позбавленням волі на термін до трьох років чи виправних робіт на термін до двох років, чи штрафом у розмірі до 300 руб.
Як випливає зі змісту зазначеної статті, не будь-який випуск недоброякісної продукції є підставою для залучення до кримінальної відповідальності. Щоб застосувати міри кримінально-правового характеру, необхідно довести, що така продукція випускалася систематично чи у великих розмірах, що вона була не тільки виготовлена, але і відправлена промисловим підприємством замовнику. Кримінально-правові санкції за даний злочин можуть застосовуватися тільки у відношенні директора, головного інженера, начальника ОТК підприємства або працівників, що виконували ці обов'язки.
Систематичним чи кількаразовим, як зазначено у відповідних статтях кримінальних кодексів різних союзних республік, визнається випуск продукції два і більше рази. Однак необхідно помітити, що все-таки систематичний випуск, на відміну від кількаразового, означає більше число випадків.
У законодавстві немає роз'яснень про те, як розуміти термін «великий розмір» випуску недоброякісної продукції. Адже великий розмір може бути обчислений кількістю одиниць, фізичним обсягом чи вартістю випущеної продукції. В умовах функціонування народногосподарського комплексу практично складно закріпити в законодавстві якісь визначені одиниці виміру великого розміру випуску недоброякісної продукції. Якщо, наприклад, брати вартість шпильок, сірників, цвяхів і т.п., то вона не буде великою навіть при випуску зазначених видів продукції у великій кількості. У той же час вартість лише одного недоброякісного екскаватора, вантажного автомобіля, літака значна і наносить істотний майновий збиток.
З огляду на такий стан, у даний час правильним орієнтиром може служити тільки судова практика, матеріали якої дозволяють зробити наступний висновок. Випуском недоброякісної продукції у великих розмірах для продукції виробничо-технічного призначення варто вважати її випуск на суму 10—20 тис. руб. і більше, а по товарах народного споживання — 3—5 тис. руб. У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР № 1 від 5 січня 1985 р. сказано, що вирішуючи питання про наявність ознаки великого розміру, слід виходити з загальної кількості такої продукції чи випущених у продаж товарів, їхньої вартості і розміру заподіяного збитку.
При рішенні питання про залучення до кримінальної відповідальності необхідно точно установити, допущений випуск недоброякісної продукції навмисне чи по необережності. Практика розгляду цієї категорії справ свідчить, що випуск недоброякісної продукції може відбуватися навмисне, і він визнається таким, якщо посадова особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачало його суспільно небезпечні наслідки і бажало їх свідомо чи допускало настання цих наслідків. Наприклад, директор підприємства знав, що в силу тих чи інших причин з підприємства випускається недоброякісна продукція, але, бажаючи виконати план за кількісними показниками, не перешкоджав цьому.
Злочин, зв'язаний з випуском недоброякісної продукції, може бути зроблено і по необережності, якщо посадова особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувало на їхнє запобігання, або не передбачало можливості настання таких наслідків, хоча повинно було і могло їх передбачати. Наприклад, начальник ОТК по своїй недбалості не перевірив якості виготовленої продукції і відправив її на склад, думаючи при цьому, що вона повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації. В остаточному підсумку споживачу була відправлена недоброякісна продукція.
Випуск недоброякісної продукції (особливо навмисний) може бути зв'язаний з такими злочинами, як приписки й інші перекручування звітності, що розглядаються як протидержавні дії, що наносять шкоду народному господарству країни. У практиці зустрічаються випадки, коли випуск недоброякісної продукції зв'язаний з розкраданням соціалістичної власності і деяких інших злочинів.
Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові від 19 жовтня 1971 р. «Про судову практику по справах про випуск недоброякісної, нестандартної чи некомплектної продукції» звернув увагу судів на їхній обов'язок забезпечити неухильне і правильне застосування законів про відповідальність за випуск продукції неналежної якості, підвищення рівня діяльності по розгляду справ зазначеної категорії, виявляючи при цьому усіх винних у здійсненні злочинів, а також причини й умови, що сприяють їхньому здійсненню, уживати заходів до попередження нових злочинів. Пленум рекомендував судам практикувати проведення процесів по цій категорії справ безпосередньо на підприємствах за участю громадськості, а в необхідних випадках залучати до участі в розгляді таких справ представників громадськості підприємств (організацій), що одержали таку продукцію[1] .
На посилення кримінально-правової боротьби з випуском неякісної продукції спрямована постанова Пленуму Верховного Суду СРСР «Про задачі судів, що випливають з рішень грудневого (1974 р.) Пленуму ЦК КПРС», прийняте в березні 1975 р.[2]
Важливе значення в забезпеченні дотримання законодавства про якість продукції мав також Пленум Верховного Суду СРСР, що відбувся в березні 1985 р. На цьому Пленумі було розглянуте питання про практику застосування судами законодавства про відповідальність за випуск із промислових підприємств недоброякісної, нестандартної чи некомплектної продукції, а також за випуск таких товарів у продаж у торгових підприємствах. У прийнятій постанові відзначалося, що передбачена законом відповідальність повинна наставати як за випуск продукції неналежної якості з підприємств-виготовлювачів, так і за випуск її в продаж.
При цьому відповідальності підлягають директори, головні інженери й інші зазначені в законі посадові особи не тільки підприємств, що роблять продукцію виробничо-технічного призначення або товари народного споживання, але і підприємств, що здійснюють промисловий ремонт устаткування, машин, механізмів. Кримінальна відповідальність зазначених осіб може наступити як при навмисній, так і при необережній провині. У постанові особливо підкреслено, що випуск продукції неналежної якості не може виправдуватися посиланнями на використання недоброякісної сировини або комплектуючих виробів, поставлених іншими підприємствами. У цьому зв'язку судам запропоновано ретельно з'ясовувати, які підприємства поставили недоброякісна сировина чи комплектуючі вироби, і вирішувати питання про відповідальність винних.
Відповідальність за випуск у продаж недоброякісних, нестандартних чи некомплектних товарів настає незалежно від того, надійшли вони в такому виді від їхніх підприємств, що виготовили, або були зіпсовані в самих магазинах, на торгових базах, складах, у секціях. Кримінально карним визнається вже сам випуск таких товарів у продаж, фактична їхня реалізація покупцям не обов'язкова.
Вирішуючи суперечки, що виникають у зв'язку з продажем товарів неналежної якості, суди повинні мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства припустимі наступні способи задоволення заявлених покупцем вимог: заміна купленої речі іншою такою же річчю належної якості; розмірне зменшення покупної ціни; безоплатне усунення недоліків речі чи відшкодування витрат, зроблених самим покупцем для виправлення її недоліків; розірвання договору закупівлі-продажу з відшкодуванням понесених покупцем збитків.
У тих випадках, коли для речей, продаваних через роздрібні торгові підприємства, установлений гарантійний термін, продавець зобов'язаний у межах цього терміну безоплатно усунути недоліки проданої речі чи замінити її річчю належної якості або прийняти назад з поверненням покупцю сплаченої суми. Право вимагати заміни речі чи повернення її в продаж з розірванням договору закупівлі-продажу виникає в покупця і тоді, коли гарантійна майстерня чи підприємство-виготовлювач не усунули виявлений дефект у встановлений термін. Якщо ж конструктивні чи скриті виробничі недоліки проданої речі виявилися після закінчення гарантійного терміну, то покупець вправі вимагати відшкодування заподіяного йому шкоди від підприємства-виготовлювача.
Пленум вирішив також ряд питань, зв'язаних з відшкодуванням матеріального збитку, заподіюваного колгоспам, міжколгоспним і державно-колгоспним підприємствам постачанням недоброякісної сільськогосподарської техніки, добрив і інших матеріально-технічних засобів, неякісним ремонтом тракторів, автомашин, сільськогосподарських машин і устаткування[3] .
Таким чином, використання мір юридичної відповідальності в механізмі правового регулювання якості продукції сприяє успішній реалізації соціально-економічної політики КПРС і Радянської держави.