Інтеграція Східної Азії
порівняно з інтеграцією ЄС
курсова робота
з міжнародних відносин
Вступ
Незважаючи на безліч перешкод, внутрішня східно-азіатська торгівля зросла. Мультинаціональні компанії Японії – прекрасні взірці інтеграції де-факто. Вони посилюють місцеві поставки і утворюють мережу взаємопоставок по всій Східній Азії. І південно-східній азіатській країні залишається тільки підключитись до складної виробничої мережі, керованої ТНК. Динаміка ринку працює добре у Східній Азії, тоді як в ЄС надають перевагу політичним рішенням. Коли японські мультинаціональні компанії змінююють своє місцезнаходження, одразу змінюються взаємовідносини по вертикалі. На відміну від ЄС, у Східній Азії існують неформальні тісно переплетені ділові стосунки.
Останнім часом міжрегіональна торгівля у Східній Азії зросла. Це зростання особливо помітне з кінця 1980-их. Навіть криза 1997 р. не вплинула на тенденцію зростання. За рахунок чого це відбувається? Наскільки це явище відрізняється від інтеграції типу ЄС? Яку вагу мають японські компанії у Східній Азії? Дати відповіді на ці запитання з урахуванням новітніх даних і ставить собі за мету автор статті.
2. Порівняння Фреда Бергстена
Фред Бергстен (березень 2000 р.) відзначає різні перешкоди, які стоять на шляху азіатської інтеграції. Я назву лише деякі з багатьох, які він наводить у своїй статті про азіатські труднощі. «Дохід на душу населення в Японії, навіть ураховуючи період застою в 1990-их рр., у 30 разів більший, ніж в Індонезії. Японці, які схвалюють нові регіональні ініціативи, більше тяжіють до фінансових, а не торгових зв’язків, котрі вони зводять до горизонтальної інтеграції з країнами, які, в крайньому разі, наближаються до японського життєвого рівня (нині це – тільки Сінгапур і, можливо, Корея). Крім того, більшість східно-азіатських країн продовжують сприймати одна одну не як потенційного партнера, а як економічного конкурента. Але дедалі приголомшуючі бар’єри до ефективної співпраці створює політичне суперництво. На найвищому рівні геополітики за лідерство в Азії змагаються Китай і Японія.
Гонконг і Сінгапур борються за право бути фінансовими центрами більше на мікроекономічному рівні. Корея, Тайвань та й інші країни запекло конкурують на світових ринках. Більше того, в основі цієї конкуренції лежать великі відмінності політичних систем. Найважливіше, що не тільки Китай, а й В’єтнам і Мяньма намагаються підтримувати авторитарні режими, навіть якщо вони і живуть в умовах ринкової економіки. На відміну від них, в Японії вже 50 років існує демократія. Більшість інших східно-азіатських країн знаходиться десь між ними.
Ці відмінності політичних систем ускладнюють будь-які потуги інтеграції Азії. Звичайно, сучасні труднощі мають глибокі історичні та культурні корені. Але Азія повинна сприймати Японію як справжнього партнера.
Відносини з країнами, які знаходяться поза регіоном, ще більше ускладнюють процеси регіональної інтеграції. Деякі азіатські країни, такі як Корея і Сінгапур (і, можливо, Японія), не захочуть, щоб такі ініціативи підривали їхні стосунки із Сполученими Штатами. Цілком можливо, що Китай, а не Японія, чи інші азіатські сусіди, попри всі його непорозуміння (досл. перестрілки) із Сполученими Штатами, знову захопить глобальну ініціативу і не допустить надмірної «азіації». Дехто, особливо в АКПСА, а також в Японії, завдяки великим торговим зв’язкам, може не захотіти виключити Австралію і Нову Зеландію, чи навіть Канаду і Мексику. Декому навіть захочеться дискримінувати Європу в світлі нових азіатсько-європейських зустрічей на найвищому рівні (ASEM), в деяких азіатських кварталах є бажання через розвиток зв’язків у цьому напрямку зруйнувати тісні стосунки трикутника Азія–Європа–Сполучені Штати.
На європейську модель дедалі частіше посилаються у Східній Азії, коли мають на меті показати можливий варіант провалу. Дивна зміна. Ще зовсім недавно цілу концепцію «общини, громади» в європейському розумінні у Східній Азії сприймали з підозрою, а усталену бюрократію Європейської комісії в Брюсселі одностайно розглядали як найгірший кошмар, який може прийти в цей регіон. Якщо ще глибше поглянути, то азіати ніколи не вважали себе «регіоном» у тому значенні, як Європа поділилась з часів Римської імперії.
Без сумніву, існують як об’єктивні паралелі, так і відмінності між ситуацією з регіонами в Європі та Східній Азії. Заїжджена мета Європи політична і військова – блискуче реалізована. Цей спосіб підійшов би для Китаю і Японії, він би назавжди покінчив з конфліктом, що існує між ними. Але немає доказів, що цей новий поштовх до створення регіональних інституцій у Східній Азії диктується далекосяжними політичними цілями. І виникає серйозне запитання, чи цей навмисний ризик майбутньої конфронтації є доволі значним, щоб обережність великих азіатських держав зробити не перешкодою, а мотивацією досягнення інтеграції. Іншою рушійною силою в Європі була наявність спільного ворога – Радянського Союзу. У Східній Азії нині такої загрози нема. Можливо, Росія в неблизькому майбутньому приховано відігріватиме таку ж роль знову, в крайньому разі, для Північно-Східної Азії, але тепер це не може бути поясненням для великомасштабного Азіатського об’єднання.
Нерозривним елементом Європейської інтеграції була сильна підтримка її нерегіональних союзників. Сполучені Штати, керуючись своїми власними стратегічними пріоритетами, а саме – розвалити Радянський Союз та не допустити нової братовбивчої війни в Європі, хотіли отримати негативний економічний ефект від процесів, що відбувались в Європі, і навіть намагались самі створити свого потенційного майбутнього конкурента. Тепер же для підтримки азіатського регіоналізму не знаходиться жодного «зовнішнього натхненника».
Незважаючи на підтримку Європейської інтеграції з боку США, підтекст останньої зводився до того, що Європа змушена була сама шукати шляхів до незалежності від дедалі глибшого впливу Сполучених Штатів. Однією із сучасних східноазіатських мотивацій якраз і є занепокоєння з приводу надмірної довіри до Сполучених Штатів та американських міжнародних інституцій. Ці побоювання, а також імовірність східноазіатського протистояння ще більше зросли б, якби вихід США у майбутньому спровокував хвилю протекціонізму проти азіатського експорту, або якби форма нової зовнішньої політики Вашингтону призвела до зменшення безпеки американської присутності в Тихому океані.
Ще одним фактором в Європі була перспектива великої економічної вигоди від тіснішої, з часом повної, інтеграції країн, які вже були головними партнерами. В Азії тепер також є потенціал для отримання великих економічних прибутків від вільної торгівлі і, особливо, від глибокої інтеграції.
Зрештою, всі учасники процесу європейської інтеграції – демократи. Справлі, деякі країни регіону, особливо Іспанія і Португалія, навмисне уникали вступу, аж поки не скинули диктаторські режими. Отже, процес Азіатської інтеграції будь-якого ступеня на сучасному етапі був би дуже важким.
Як підсумок, нині є прецедент для східно-азіатської інтеграції. Тому для Східної Азії це не є такою гострою потребою, як для Європи 50 років тому. Більше того, «перешкоди до повного злиття Європейського Союзу такі серйозні, що не варті затрат таких величезних зусиль для їх усунення». (Кінець цитати).
Незважаючи на великі потенційні прибутки від вільної торгівлі, Бергстен скептично ставиться до розвитку азіатської економічної інтеграції, оскільки на її шляху стоїть надто багато перешкод. Через негативне сприйняття Східної Азії важко зрозуміти зростання внутрірегіональної торгівлі, яке було тут останнім часом. У цій статті зроблена спроба розкрити, що ж стоїть за цим фактом.
3. Зростання внутрішньої регіональної торгівлі
в Східній Азії
Діаграма 1 свідчить, що з 1990 р. східно-азіатський експорт у Східну Азію перевищив показники експорту в США. Понад 35% експорту Східної Азії іде в цей же регіон. Діаграма 2 чіткіше демонструє тенденцію зростання внутрішньої регіональної торгівлі у Східній Азії. Діаграми 3 і 4 показують важливість Сінгапуру як регіонального центру торгівлі АКПСА. Внутрішню торгівлю країн АКПСА постійно підтримує Сінгапур. Корейські та японські фірми дедалі більше використовують Сінгапур як центр.
Ці діаграми показують нам тенденції зростання внутрішньої регіональної торгівлі Східної Азії. Цей регіон охоплює Корею і Японію. В основі четвертої діаграми – масивні припливи ПЗІ (прямих зарубіжних інвестицій) з Японії, збільшення місцевого виробництва японськими транснаціональними підприємствами, подорожчання єни з 1985 р., зміщення порівняльних переваг Японії, тиск інших країн світу на Японію, щоб та зменшила своє величезне торгове сальдо, власні зусилля Азії та внутрішні стимули тощо. Рівень внутрішньої торгівлі АКПСА стрибнув від 43 млрд. американських доларів у 1993 р. до 71 млрд. у 1998 р.
Діаграма 1. Обсяги поставок експорту між країнами Східної Азії
(процентне співвідношення обсягів поставок експорту
дев’яти країн Східної Азії в інші країни Східної Азії, ЄС та США)
Джерело: IMF, DOT; MITI, Біла книга міжнародної торгівлі, 2000.
Діаграма 2. Інтрарегіональний експорт
(одиниця = мільярд доларів США) (регіон = дев’ять країн Східної Азії)
Джерело: те саме, що в діаграмі 1.
Діаграма 3. Інтраазіатський експорт у % з і без Сінгапуру
(Частка інтраазіатського експорту в загальному азіатському експорті) (одиниця = %)
Джерело: те саме, що в діаграмі 1.
Діаграма 4. Вартість інтраазіатського експорту з і без Сінгапуру
(Одиниця: мільярд доларів США)
Джерело: те саме, що в діаграмі 1.