Зворотний бік багатопрофільності - через відсутність закону про приватну медичну діяльність необхідно оформляти на кожний вид послуг окрему ліцензію. Лікар-приватник не має права виписати навіть листок непрацездатності. Не може лікар-приватник і виписати рецепт психотропного препарату, того ж таки димедролу. Хоча законом це й не заборонено, але порядок видачі дозволів не розроблено, тож їх і не видають. Про оперування приватними лікарями не може бути і мови.
Важко приватним клінікам конкурувати з державними в таких сферах як невідкладна допомога. Приватні клініки не можуть дозволити собі утримувати великий розгалужений парк машин, відповідно невідкладна допомога буде у хворого лише хвилин через двадцять (що часто навіть менше ніж час який доведеться чекати державну “швидкку“). Але є й переваги у приватної невідкладної допомоги: за бажанням клієнта можна влаштувати стаціонар вдома.
Вже досить давно дозволено, маючи ліцензію, практикувати приватним сімейним лікарям. Але орендувати кабінет поза межами державного медичного закладу не дозволено через відсутність норм, за якою санепідемстанція могла б перевіряти такі приміщення.
Ще однією проблемою законодавства є відсутність в Україні належної законодавчої бази щодо патентування, яка б дала змогу захистити інтереси українських вчених-медиків на світовому ринку. За весь 2000 рік у країні не було зереєстровано жодного винаходу в медичній сфері на відміну від попередніх років.
Виробники медичної техніки
В державних медичних закладах техніка застаріла на 60-70%. Обладнання використовується 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує можливий термін використання. Найбільше це стосується рентгенівської, наркозо-дихальної техніки, лабораторного та дезинфікаційного обладнання. У 2000 році пролунав заклик МОЗ купувати техніку та апаратуру українського виробника, але не було враховано те, що імпортні аналоги такої техніки вже давно зняті з виробництва через те, що вони є застарілими на 10-12 років. Неефективним також є напрямлення державних коштів, що були зменшені з 5 млн до 1.9 млн грн, на великі неефективні “соіалістичні“ підприємства, тоді як непогані результати показували саме невеликі прриватизовані компанії. На ринку виробництва медичної техніки спостерігається зменшення інтересу до нових розробок; випускаються традиційні фізіотерапевтичні апарати, електростимулятори, ДЦП-комплекси та ін.
Серед ефективних підприємств можна назвати такі: Ютас (Київ), БЕТА (Кіровоград), Донікс (Донецьк), Сольвейг (Київ), Ескуал-39 (Київ), ДХ-системи (Харків), Метекол (Ніжин), ВАБОС (Київ) та ін.
Якщо на ринку медичних товарів приблизно 75% припадає на частку фармацевтичних засобів і близько 25% становлять медичні послуги, то питома вага супутніх цій галузі товарів - 5%, а це немало. Під супутніми товарами маються на увазі перев'язувальні матеріали (марля, бинти, вата); гіпсобинти, шприци, системи для переливання крові, термометри, гірчичники; гумові технічні медичні вироби (рукавички, піпетки, спринцівки, грілки) та багато іншого. За оцінками зарубіжних експертів, потреба населення України в такому медичному товарі, як вата, наприклад, становить 400 тонн на місяць, реальна ж насиченість - 200 тонн, тобто вдвічі менше від необхідного. І це при тому, що саме з ватою
справи не найгірші. Сьогодні в Україні один реальний виробник вати - Черкаська "Гідровата", яка випускає найменування "Вата пресована" задовільної якості. Отже, присутність на ринку вати імпортного виробництва цілком виправдана. Це, передусім, вата турецького виробництва.
Монополістом у галузі виробництва гіпсобинтів сьогодні є Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат. Марлі в Україні не виробляють, і надходить вона в основному з Росії. Лейкопластир, що є на ринку, надходить з Росії, Чехії, США. Найбільший виробник шприців в Україні, безумовно, Білгород-Дністровський завод, але задовольняє він лише половину потреби населення у шприцах. Вважають, що шприци імпортного виробництва кращої якості, мають виграшний дизайн, конкурентоспроможні ціни. На українському ринку є шприци з Польщі, Словаччини, Німеччини. Не можна не відзначити, що стосовно якості систем для переливання крові, які випускає вищезазначений завод, то вона набагато краща за імпортну. На ринку є також системи для переливання крові німецького виробництва. Кетгут (шовний матеріал, який застосовують для операцій на внутрішніх органах) виробляє Полтавський м'ясокомбінат і "Біополімер". Беззастережним монополістом у сфері виробництва всього спектру гумових технічних виробів є "Київгума". Гірчичники надходять з Молдови і фасуються у Дніпропетровську.
Таким чином, у цьому секторі ринку - значна частка імпортних товарів. Ситуація у виробничій сфері супутніх медичних товарів не набагато відрізняється від тієї, що склалася у фармакологічній галузі. Проблеми, характерні для економіки в цілому (брак оборотних коштів у виробника, купівельна неспроможність споживачів як державного (лікарні, приміром), так і приватного рівня), позначилися й тут.
Фірм, які займають стійке становище на цьому ринку, у Києві не більше десяти, серед них АТ "Медицина", "Технокомплекс".
Прикладом успішного підприємства може бути така структура, як Торговий дім "Кампус Коттон Клаб". Зробивши 4 роки тому ставку на власне виробництво бинтів, спеціалісти ТД не помилилися. Сьогодні ТД "Кампус Коттон Клаб" - найбільший виробник бинтів і постачальник марлі в Україні (їх частка на ринку перев'язувальних матеріалів - не менше 25%). За деякими іншими найменуваннями - це участь у виробництві, розфасуванні та пакуванні товарів (наприклад, виготовлені в Іспанії тести з визначення вагітності) й реалізація під власною торговою маркою.
Специфіка напряму, вибраного цією організацією, в тому, що замовнику надається повний асортимент супутніх медичних товарів. Існують у номенклатурі продукції, яку пропонує ТД, і унікальні в Україні найменування. "Кампус Коттон Клаб" має 24 філіали на території всієї України. Усі філіали керуються єдиною ціновою політикою і реалізують товар у регіоні за такою ж ціною, як і в Києві. До всього вищесказаного варто додати, що через деякий час ТД "Кампус Коттон Клаб" має намір запустити в дію власний завод з виробництва вати.
Щоб не програти в цьому секторі ринку, необхідно підтримувати значні обсяги виробництва (закупівлі) та значні обсяги збуту. На відміну від того, як було кілька років тому, сьогодні кількість замовлень від бюджетних організацій (лікарень) зведена мало не до мінімуму через відсутність у них обігових коштів.
3. Пропозиції до розв'язання проблеми
- перехід до страхової медицини;
- введення посади медичного менеджера;
- розробка законодавства.
4. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
На мою думку, необхідно дотримуватися орієнтації на страхову медицину, бо саме страхові компанії можуть грати роль провідного інвестора для приватної медицини. В Києві медичні страховки надає дуже невелика кількість страхових компаній. Серед них “Остра-Київ“ та “Надра“. Остання має такі медичні програми: “Поліклініка“, “Стаціонар“, “Невідкладна допомога“, “Стоматологія“, “Родина“ та ін. Компанія має договори з лікарнями різної форми власності, але щодо невідкладної допомоги надає перевагу “Борису“ та “Медикому“. Більшість клієнтів страхової компанії це представництва іноземних підприємств або кампаніїї з іноземними інвестиціями, а саме Перший український міжнародний банк, банк “Австрія Кредитанштальт-Україна“, Міжнародний комерційний банк, Британська рада, Volvo Lastvangar AB, Universal Business Systems та ін.
Із розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні питання все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше. Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає, тому що, дбаючи про свою "торгову марку", він не береться за складні та ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню, що не забезпечена необхідною технікою, чи виписуються шість препаратів однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.
Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і лікарем, існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта він купує медпослуги в їхніх виробників, тобто менеджер медичного напрямку організовує процес: первинне приймання - аналізи - діагноз - лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання, транспорт (у разі потреби) та пацієнта.
Медичний менеджер, якого ще називають медичним брокером, перетворюючи хабар, що дається лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних послугах інвестиційно привабливим.
Але будь-які зміни неможливі без відповідної правової бази, отже передувати безпосередньому реформуванню повинна розробка законів та нормативно-правових актів.
5. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Проблема невідповідності розмірів фінансування охорони здоров’я комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх постсоціалістичних країнах. Наприклад, в Естонії вказана проблема виникла через більш високі темпи росту цін на комунальні послуги у порівнянні з темпами росту внесків на обов’язкове медичне страхування. В Болгарії, Польщі, Румунії проблема незбалансованості наявних коштів та гарантій держави в галузі охорони здоров’я була ще гострішою, тому що в цих державах не тільки медична допомога, але й ліки надавалися населенню безкоштовно. Одним із шляхів в такій ситуації є зміна зобов’язань держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. Деякі країни Ценральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних послуг. В Естонії береться плата в розмірі 5 ест. крон ($0,4 USA) за кожне відвідування лікаря. В Чехії в 1997 році уряд ввів плату за лікарняне обслуговування в розмірі 80 крон ( 2,3$) за день перебування в лікарні та оплату швидкої допомоги – 50 крон за виклик. В Польщі та Румунії введені платні ліки. В Латвії в 1995 році уряд прийняв рішення про встановлення часткової оплати медичних послуг (до 25%). Медична допомога дітям та інвалідам, а також термінова допомога залишалися безкоштовними. В Грузії з 1995 року взагалі скасовано право на безкоштовну здоровоохорону через нестачу коштів. Майже всі медичні заклади було переведено на самофінансування Держава фінансує тільки програму медичної допомоги соціальн незахищенним верствам населення, а також послуги пологових будинків та лікування дітей.