на тему:
Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області.
Незважаючи на те що аграрна реформа повинна здійснюватися на єдиних для всієї України нормативно-правових засадах, Івано-Франківська область почала вирішувати земельні питання своєрідним шляхом. В цьому відношенні вона наслідувала з деякими особливостями варіант, обраний Львівською областю.
По-перше, Галичина, до якої також входять Львівська та Івано-Франківська області, наприкінці 1980 – на початку 1990р. відзначалася підвищеною, порівняно з іншими регіонами України, політичною активністю щодо негайного зламу суспільно політичного ладу радянського зразка і заміни його новим ладом, побудованим на найважливіших демократичних засадах, які себе добре зарекомендували в інших країнах. Однією з найважливіших підвалин цього мала стати докорінна перебудова земельних відносин.
По-друге, в цих областях тоді відзначався особливо високою активністю і мав великий вплив на селян Народний Рух України, політичному тискові якого, в тому числі у земельних питаннях, не могли протистояти офіційні влади ні Києва, ні Москви. Цим скористалися місцеві органи влади, обрані в 1990році, в яких домінували радикально налаштовані політики.
По-третє, щодо реформування земельних відносин місцева влада мала надійну підтримку значної, або й більшої частини селян, мрія яких – мати землю в приватній власності – зумовлена традиційною для Прикарпаття малоземельністю і безземельністю, тобто мала глибоке коріння. Вони сподівались на повернення їм земель, яких позбулися в наслідок насильницької колективізації. Багато з них мали документи, які беззаперечно підтверджували їх право на конкретні земельні ділянки. Як правило такі документи зберігаються ще й зараз, хоч законодавчо визнано, що землі колишнім власникам повертатися не будуть.
Беручи до уваги, Івано-Франківська рада народних депутатів одна з перших прийняла ряд ухвал, рішень і розпоряджень, які започаткували і розвивали реформування земельних відносин. Ці нормативні документи виконували різні функції, проте спільною для них була цілеспрямованість на передачу пежної частини землі у приватну власність.
Першим з таких документів була ухвала обласної ради народних депутатів від 30 жовтня 1990 року “Про земельну реформу в Івано-Франківській області ”. Її найважливішим положенням була передача всіх земельних ресурсів області в повне розпорядження рад народних депутатів. Це було не лише соціальною але й політичною акцією обласної ради. на підставі цього акта мали вирішуватися всі інші питання земельних відносин. До них насамперед належало віднесення вже 1 листопада 1990 року всіх земельних ресурсів у повне розпорядження рад народних депутатів, які ставали їх виключними розпорядниками. Привертає увагу те, що така ухвала набирала чинності відразу ж після її прийняття. Це був тактичний хід, який не давав часу для роздумів органам тодішньої державної влади України. Вони ставились перед фактом, заперечувати який або не збиралися, або вважали, що з часом все повернеться до минулого.таким чином, в Радянському Союзі з’явився острівець, на якому найвища союзна і республіканська офіційні влади були відсторонені від права вирішувати земельні питання на території Івано-Франківської області. Цією ж всі землі державних, кооперативних і громадських організацій відносились до земель запасу, внаслідок чого припинялося право користування землями всіма такими землекористувачами. Крім того, місцевим радам народних депутатів заборонялося протягом трьох років передавати земельні ділянки сільського і лісового господарства у постійне чи довічне спадкове володіння колгоспам, радгоспам, кооперативним та іншим організаціям. Вони могли брати їх в оренду або в тимчасове короткострокове користування.
В ухвалі крім означених вище декларацій визначалися конкретні дії що до її практичної реалізації. Зокрема були схвалені пропозиції районних і сільських рад народних депутатів про розширення земельних ділянок особистих підсобних господарств на 142.8 тис. га в тому числі на 98.2 тис. га ріллі. Це означало розширення їх відповідно на 47.5 і 46.6 відсотка і було схвально прийняте селянами. Важливим було положення ухвали про погодження території сільських рад і населених пунктів області, затвердження уточнених площ та структури земельних угідь в районах і містах. Це було дуже передбачливе рішення, покликане запобігти можливим конфліктам при вирішенні на нових засадах земельних відносин. Передбачаючи збільшення у зв’язку з земельною реформою обсягу землевпорядних робіт, обласна рада дала дозвіл на введення в штат сільських, селищних, міських і районних рад народних депутатів інженерів-землевпорядників. Тобто, це була комплексна програма глибоких змін у земельних відносинах в області. І хоча пізніше не все вирішувалося відповідно до прийнятих рішень, але вже сам факт їх прийняття закладав основи переведення земельних відносин в області на принципово нові засади.
На розвиток започаткованих справ 30 березня 1992 року обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу “Про невідкладні заходи проведення земельної реформи в області”. Головним у ній було визначення термінів передачі земельних ділянок землекористувачам. Зокрема, передбачалося невідкладно завершити визначення земельних ділянок для фермерських господарств з передачею їх в натурі. дуже стислий – лише 10-денний термін відводився для завершення передачі в натурі земельних ділянок громадянам для особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Це зумовлювалось необхідністю створити якомога кращі умови для ведення весняних польових робіт. З цією ж метою протягом двох тижнів мало бути завершене оформлення на умовах оренди договорів з колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами на тимчасове користування сільськогосподарськими угіддями товарного виробництва. Тобто передбачалась своєрідна форма земельно-орендних відносин, за якої орендодавцями були сільські та селищні ради народних депутатів, а орендарями – підприємства суспільного сектора. Отже, освоєння земельно-орендних відносин в області почалася за кілька років до того, як вони почали розвиватися в Україні у ширших масштабах.
Важливим було також рішення обласної ради народних депутатів від 3 березня 1993 року “Про хід земельної реформи в області”, яким передбачалося використання земель запасу і резервного фонду лише за їх цільовим призначенням, що зумовлювалося необхідністю зберегти всі площі сільськогосподарських земель в області виключно для виробництва сільськогосподарської продукції. Рішенням передбачалася також розробка програми приватизації землі яка включала, в числі інших заходів, завершення приватизації земельних ділянок громадянами до кінця 1993р., а до грудня 1994 року – оформлення державних актів на користування землею підприємствами, землі яких не підлягають приватизації.
Віднесення в жовтні 1990року земель державних, кооперативних і громадських організацій у відання місцевих рад народних депутатів на практиці означало скасування колективної власності на землю. Проте Коломийська і Рожнятівська ради народних депутатів все ж прийняли рішення про передачу земель у колективну власність як це було визначено “Земельним кодексом України ” та законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Це викликало негайну негативну реакцію обласної ради, яка рішенням від 9 липня 1993 року скасувала такі дії цих районів. До цього питання вона повернулася 15 липня того ж року при затвердженні програми земельної реформи та приватизації землі в області.
Це була одна з перших подібних програм, що розроблялися в областях України. В ній були визначені цілі вирішення на нових засадах земельних питань :
· Зміни відносин власності на землю з метою створення умов для рівноцінного розвитку різних форм господарювання на землі;
· Формування багатоукладної економіки, раціонального та ефективного використання та охорони землі;
· Розвиток конкуренції між виробниками сільськогосподарської продукції та обмеження монополії на використання ними землі.
Відповідно до цього програма визначила особливості реформи та приватизації землі в області, умови її приватизації, заходи щодо здійснення реформи в 1993 році та потребу в коштах для здійснення реформи, а також джерела їх покриття. Це було дуже важливою, бо забезпечувало реформування земельних відносин надійною фінансовою основою.
Особливістю програми було також те, що вона, в основному, забезпечувала передбачене законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” положення щодо передачі земель у колективну власність КСП. Мотивом цього було те, що передача земель у колективну власність сільськогосподарським підприємствам означала б формальну зміну вивісок колгоспів. Тому було визначено, що передача землі у колективну власність та постійне користування колективним товаровиробникам може здійснюватись за заявами громадян в межах їх середньої частки за поданням сільської (селищної, міської) та районної рад тільки з дозволу обласної ради народних депутатів, яка затверджує списки на земельну площу. Визначалось також, що індивідуальні селянські господарства, які мають землю у приватній власності, можуть створювати колективні господарства шляхом добровільного об’єднання.
Ще раз наголошувалось на тому, що товарні сільськогосподарські землі і надалі залишаються у державній власності і передаються у довгострокове користування на умовах оренди колективам товаровиробників сільськогосподарської продукції (постійним працівникам землеробства і тваринництва) , селянським (фермерським) господарствам, або їх об’єднанням і вилучаються із державної власності в міру приватизації. Тобто, визначившись з цим питанням в 1990 році, обласна рада народних депутатів не відступала від обраної позиції.