Типова схема освітлення при сигналетичній зйомці: 1 - особа, що фотографується; 2 - джерело світла; 3 - екран; 4 - камера; 5 – фон.
Найкращі результати сигналетичної зйомки досягаються внаслідок фотографування в павільйоні за допомогою спеціального фотоапарата конструкції А. Бертильона. Такий апарат має стаціонарну павільйонну камеру з фокусною відстанню об'єктива 25 см і касетою-мультиплікатором, що дозволяє одержувати на одному негативі 13x18 см весь комплекс зображень людини, що реєструється (профіль, анфас, напівпрофіль та в повен зріст). Апарат облаштований видошукачем з осями-орієнтирами, за якими визначається під час зйомки положення голови особи, що фотографується. Сигналетичну зйомку можна також проводити вітчизняними великоформатними павільйонними камерами моделі ФК – 13x18, а також вузькоплівковими дзеркальними апаратами „Зеніт” і „Київ-19м”. Малоформатні плівкові камери з оптичним видошукачем з цією метою менш зручні, оскільки фотографуючи з невеликих відстаней (це необхідна умова для одержання достатньо великого негативного зображення) потрібно робити поправки на паралакс.
При сигналетичній зйомці застосовується спеціальний (сигналетичний) стілець, що має на сидінні ребро і на спинці штатив-головоутримувач. З їх допомогою під час зйомки фіксується положення особи, що фотографується, а також ускладнюється зміна пози на час експозиції. Крім того, на таких стільцях монтуються масштабна лінійка і касета для набірної алфавітно-цифрової „каси”. Лінійка призначена для визначення масштабу зображення при виготовленні відбитків і для визначення розмірних характеристик тіла сфотографованого – зросту, комплекції і т. п. За допомогою набірної „каси” у профільне зображення вводяться найменування установи, де проводиться реєстрація затриманого, його прізвище, ініціали і рік народження, а також дата фотографування. Для зйомки особи, що реєструється з різноманітних положень, стілець кріпиться до підлоги на поворотному стрижні.
Масштаб зображення. Всі погрудні зображення сигналетичного фотознімку (профіль, анфас, напівпрофіль) прийнято виготовляти в однаковому масштабі, рівному 1/7 натурального розміру. Такий масштаб дозволяє при відносно невеликих розмірах знімка отримувати достатньо велике зображення, на якому чітко передаються навіть дрібні ідентифікаційні ознаки зовнішності сфотографованої людини. Знімаючи павільйонними камерами зображення в 1/7 натури одержують безпосередньо на негативі за рахунок віддалення фотоапарата від особи, що фотографується, на дистанцію, рівну 8 фокусним відстаням застосовуваного об'єктива. Наприклад, при зйомці об'єктивом із Р - 25 см апарат варто розташовувати на відстані 2 м від суб'єкта, що фотографується (25x8 = 200 см), а об'єктивом із Р = 21 - у 168 см від нього (21x8 = 168 см). Наведення на різкість проводиться по зовнішньому куту ока (знімок у профіль). Зйомка здійснюється з діафрагмою 1:8 або 1:11. З таких негативів відбитки виготовляються контактним способом.
При зйомці малоформатними апаратами негативне зображення виявляється меншим, ніж необхідно. Тому масштаб, рівний 1/7 натурального розміру, одержують у процесі проекційного друку, використовуючи звичайно лінійку сигналетичного стільця. З огляду на те, що відстань між зіницями (база зору) в дорослої людини практично постійна і дорівнює приблизно 65 мм, зображення в 1/7 натурального розміру (або наближене до цього) можна отримати і без введення в знімок масштабу. Для цього достатньо, щоб на відбитку анфас ця відстань дорівнювала 1 см.
Негативи сигналетичних знімків при зйомці великоформатними камерами доцільно виготовляти не на склі, а на плівці („Панхром” або „Ізохром”), щоб їх можна було зберігати в справах. Наявність негатива дозволить отримати при розмноженні високоякісні знімки, не удаючись до репродукції. Необхідність у розмноженні сигналетичних знімків може виникнути, наприклад, у випадку втечі злочинця з місця утримання і проведенні його розшуку.
Обробляють негативи вирівнюючим дрібнозернистим проявником Д-76 або А-12, суворо дотримуючи температурного режиму і часу проявки. Відбитки виготовляються на нормальному (№ 2 або 3) глянцевому папері („Уні-бром”). За цих умов зображення правильно передає градацію тонів знятого об'єкту, зберігаючи всі напівтони. На таких фотознімках чітко проглядаються всі найважливіші впізнавальні ознаки сфотографованих осіб. Використання більш контрастного фотопаперу (№ 4 і більших номерів) призводить до появи різких меж між світлом та тінню, зникненню півтонів, виникненню надмірно затінених ділянок. Внаслідок цього окремі прикмети видаються викривленими або ж не проглядаються зовсім.
Щоб уникнути знищення або зміни ідентифікаційних ознак сигналетичні знімки не ретушують.
Правила сигналетичної зйомки поширюються і на фотографічну фіксацію зовнішності загиблих, у випадках виявлення невпізнаних трупів (маються на увазі трупи зі збереженими зовнішніми покривами обличчя). Така зйомка проводиться, як правило, у моргах. При фотографуванні трупа нерідко практикується виготовлення не трьох, а п'яти зображень голови – анфас, правий і лівий профілі, а також із поворотом голови праворуч і ліворуч. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його „туалет”. Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а „туалет” – у припудрені шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і „туалету”, та після цього.[6] У випадках, коли м'які тканини обличчя збереглися, але цілісність або звичайний вигляд їх порушені і робити висновок про прикмети покійного неможливо, вдаються до реставрації зовнішніх покривів обличчя для надання трупу „прижиттєвого вигляду”. Окремо фотографуються вушні раковини, особливі прикмети на всіх частинах тіла. Особливі прикмети зовнішньої анатомії загиблого та його одягу фотографують масштабним способом. Крім того, труп фотографують в одязі й оголеним.
Трупи можна сфотографувати на столі, повертаючи голову відповідно для зйомки у фас і в профіль підтримуючи її підставками.
Висновок
Наочно-образна фіксація кримінального процесу, окремих його моментів і результатів слідчих дій, оперативно-розшукових заходів і експертно-криміналістичних досліджень має важливе значення в справі посвідчення доказової, оперативно-розшукової й експертної інформації, отриманої при криміналістичній діяльності. Найбільш розповсюджені засоби і методи такої фіксації відносяться до сфери криміналістичної фотозйомки. Відповідно комплекс зазначених засобів і методів формує такі однорідні розділи криміналістичної техніки, як криміналістична фотографія.
Криміналістична фотографія базується на використанні засобів і методів загального і спеціального видів фотозйомки, науково узагальнених даних їхнього використання в криміналістичних цілях, а також результатах відповідних криміналістичних досліджень. Як розділ криміналістичної техніки, вона являє собою систему науково розроблених методів і засобів фотозйомки при різних видах криміналістичної діяльності, зв'язаних з розкриттям і розслідуванням злочинів.
При цьому до фотографічних засобів відносять усю сучасну знімальну і проекційну апаратуру, спеціальні пристосування для фотозйомки, створені криміналістами фотоматеріали і хімічні реактиви для їхньої обробки.
Криміналістична фотозйомка служить одним з ефективних засобів і методів наочної фіксації всієї або часткової обстановки, у якій проводяться окремі слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, а іноді й експертні дослідження, фіксації ходу їхнього проведення і результатів. Вона є надійним засобом і методом наочного фіксування слідів злочину, окремих предметів і інших матеріальних об'єктів, що мають значення для справи, а також дослідження деяких речових доказів і тим самим сприяє вирішенню завдання об'єктивізації доказування.
Використані джерела:
1. Балашов Н.М. „Криминалистическая техника” учебник Арлитинформ, 2002
2. Біленчук П. Д., Гель А. П., Салтевський М. В., Семаков Г. С. Криміналістична техніка – Київ, 2001
3. Біленчук П. Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика – Київ, 1997
4. Гик С. Криміналістика. – Регенсбург, 1948
5. Криміналістика /за ред П. Д. Біленчука Київ, 2001
6. Радянська криміналістика / за ред В. П. Колмакова Київ 1973
7. Салтевський М. В. Криміналістика – Харків, 1999
8. Специализированый курс криминалистики /Под ред М. В. Салтевского Киев, 1987
9. Шепітько В. Ю „Криміналістика” ІнЮре Київ, 2004
10. Яблоков Н. П. „Криминалистика” 2003
[1] Н. М. Балашов ”Криминалистическая техника” учебник Арлитинформ 2002 г.
[2] П. Д. Біленчук, В. К. Лисиченко, Н. І. Клименко „Криміналістика” К.: Атіка, 2001
[3] В.Ю. Шепітько „Криміналістика” К.: ІнЮре, 2004р.
[4] П. Д. Біленчук, В. К. Лисиченко, Н. І. Клименко „Криміналістика” К.: Атіка, 2001
[5] В.Ю. Шепітько „Криміналістика” К.: ІнЮре, 2004р.
[6] В.Ю. Шепітько „Криміналістика” К.: ІнЮре, 2004р.