З правознавства на тему:
План:
1) Вступ;
2) Наукові основи загальної фотографії;
a) історія розвитку;
b) фотоапарати і фотоматеріали;
c) негативний і позитивний процеси;
3) Судова фотографія;
4) Впізнавальне фотографування;
5) Висновок;
6) Список використаних джерел.
Вступ
Актуальність даної теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу слугує успішному розкриттю суспільно небезпечних діянь.
Як відомо, розкриття злочинів, особливо важких, в сучасний період розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини. В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.
Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних заходів може привести до втрати і невизнання судом в якості доказового матеріалу.
Існує думка, що слідчий лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому мається на увазі, що криміналістична техніка – сфера знань спеціаліста.
Судова фотографія – це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об’єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.
Наукові основи загальної фотографії
Фотографія (від грецького фотос – світло, графа – писати, малювати, – тобто малювання світлом) – це сукупність методів одержання стабільних у часі зображень предметів на світлочутливих шарах, шляхом закріплення на них фотохімічних змін, що виникають під дією світлового випромінювання що виділяться або відбивається від об'єкта.
В основі фотографічного процесу лежить умова того, що тільки ті промені можуть хімічно діяти на речовину, що цією речовиною поглинаються і ця умова стала основним законом фотохімії.
Криміналістична (судова) фотографія одна з галузей Криміналістичної техніки. Розробка судової фотографії базується на наукових основах загальної фотографії. Історично можна простежити розвиток цієї галузі криміналістичної техніки по наступних датах:
Перший фотографічний метод одержання якісного зображення на солях срібла, що мав практичне значення, був винайдений французом Л. Дагерром у 1837 році. Днем народження сучасної фотографії є 7 січня 1839 року, коли Д. Араго доповів на засіданні Французької академії наук, про новий метод фіксації світлового зображення на світлочутливому матеріалі. На честь автора винаходу він був названий „дагеротипією”. Широкого поширення фотографія набула після появи бромосрібних желатинових емульсій („сухий броможелатиновий процес”), 1871 р. Р. Мэддокс; винаходу малоформатного фотоапарата „Лейка”, О. Барнак 1912 р., і використання гнучкого целулоїду як підкладку для фотоматеріалів, X. Гудвін 1887 р. У 1889 р. Т. Едісон запропонував використовувати 35 мм фотоплівку з двосторонньою перфорацією.
- 1841 р. – поліція Франції застосовує дагеротипію для фотозйомки і розшуку злочинців і в 1854 р. у Швейцарії були встановлені особистості злочинців по фотографіях;
- 1867 р. – у Росії введена Картотека фотографій злочинців. Перші узагальнені рекомендації і технічні розробки належать французові А. Бертильону (у 1880 р. Опублікована його книга – „Судова фотографія”, у якій визначені завдання, описані практичні рекомендації і запропонована сама назва „судова фотографія”).
- створення фотоапаратів для рулонної фотоплівки, Д. Істмен 1888 р.;
У 1892 р. австрієць Ганс Гросс написав книгу „Керівництво для судових слідчих”, в одному з розділів якої розглянув питання судової фотографії, дав загальні правила зйомки місця події, речовинних доказів, макрофотографії й ін. У Росії при прокурорі судової палати була створена судово-фотографічна лабораторія. Питаннями розвитку судової фотографії займалися росіяни вчені: И. Щегловітов, М. Шимановський, И.И. Ган, В. Лебедєв, С. Потапов, А. Тромов, Р. Гейндль. У більш пізній період Н. Вороновський, А. Ейсман, Н. Селіванов, Н. Полевой, А. Устинов, А. Манцвєтова, Н. Романов, И. Сафронов, В. Коломацький і інші. Особливо необхідно відзначити заслуги професора С.М. Потапова, який сформулював поняття судової фотографії в однойменній книзі, уперше виданої в 1926 р. яка неодноразово перевидавалася. Основний напрямок перших методів судової фотографії визначалося завданнями зафіксувати місце події, людей, трупи, об'єкти й ін.
Важливий напрямок судової фотографії визначили роботи росіянина Е.Ф. Буринського, що створив метод виявлення невидимих і слабовидимих слідів на документах. Його метод фотографічного кольороподілу відкрив можливості побачити „невидиме” людським оком, досліджувати в криміналістичних цілях об'єкти. У 1903 р. Е.Ф. Буринський опублікував роботу „Судова експертиза документів”, що відкрила другий напрямок судової фотографії—судово-експертну, дослідницьку фотографію.
Ці два напрямки одержали подальший розвиток на основі сучасних технічних досягнень і наукових розробок.
Таким чином, розглядаючи історію судової фотографії, ми можемо прийти до висновку, що вона базується на наукових досягненнях і практичних можливостях загальної фотографії, але мета, яку ставить перед собою судова фотографія—спеціальна: сприяння в розкритті злочину, пред’явлення суду доказового матеріалу.
Сучасна фотографія базується на класичному методі одержання світлового зображення на світлочутливому шарі, основою якого є галогенне срібло (найбільш розповсюджене бромисте срібло), у зваженому стані розчинене в желатині. Саме ця сполука дає можливість акумулювати в собі світлові випромінювання, а потім при прояві перетворити їх у видиме зображення, підвищивши чутливість сприйняття в десятки тисяч разів.
Принцип одержання фотографічного зображення схематично можна представити в такий спосіб; світло, що відбилося від об'єкта, і несе інформацію про нього, проходить через об'єктив фотоапарата у світлонепроникну камеру і потім проектується й акумулюється на чутливому шарі фотоматеріалу.
Стадії фотографічного процесу:
- експонування (фотозйомка);
- негативний процес;
- позитивний процес.
Негативний і позитивний процеси являють собою прояв і закріплення зображення в спеціальних розчинах. Фотохімічну сутність цих процесів зручніше розглянути після ознайомлення з пристроями фотоапаратів і фотоматеріалів.
Фотоапарати і Фотоматеріали.
Фотографічний апарат являє собою оптико-механічний прилад, призначений для здійснення фотозйомки і створення оптичного зображення об'єкта на фотографічному матеріалі. Усі фотоапарати складаються з наступних частин:
- корпусу із світлонепроникною камерою;
- об'єктива;
- затвора і механізму просування плівки;
- пристрою для визначення границь зображення (видошукача);
- механізму для наведення об'єктива на різкість;
- касети для розміщення світлочутливого матеріалу.
До складу валізи криміналіста входить одно-об'єктивний дзеркальний фотоапарат типу "Київ-19м". Технічні характеристики його виглядають у такий спосіб.
Формат кадру 24х36мм. Зарядка касетна. Ємність касети – 36 кадрів. Транспортування фотоплівки, взвод затвора і прокручування лічильника кадрів виконуються поворотом курка. Зворотне перемотування експонованої фотоплівки в касету здійснюється за допомогою циліндричної голівки. Видошукач дзеркальний, із дзеркалом постійного візування, що піднімається тільки на час спрацьовування затвора. Окуляр забезпечує розглядання зображення на матовій поверхні лінзи з 5-ти кратним збільшенням. Можлива установка змінних об'єктивів з фокусними відстанями від 20 до 1000 мм і приставок для різних спеціальних зйомок. Установка діафрагми ручна.
Штатні однооб'єктивні дзеркальні фотоапарати типу "Київ-19м" зручні в слідчій практиці, тому що з їхньою допомогою можна робити, як зйомку дрібних слідів так зафіксувати місце події. Також можна застосовувати змінні об'єктиви і подовжувальні кільця і при цьому не потрібно додаткових візирних пристроїв і пристроїв для наведення на різкість. В однооб'єктивних дзеркальних фотоапаратах знімальний об'єктив виконує по черзі дві функції:
- при наведенні на різкість він служить об'єктивом видошукача;
- при зйомці – об'єктивом для зйомки.
Зміна функцій відбувається за допомогою повороту дзеркала, що встановлюється при візуванні під кутом 45 градусів по ходу променів об'єктива і піднімається нагору при зйомці. Основні технічні дані, опис вузлів і деталей, їхня робота, даються в посібнику з експлуатації до кожного фотоапарата. Використовуючи в роботі фотоапарат „Київ-19м” необхідно ретельно його вивчити, набути практичних навичок експлуатації, для того, щоб успішно застосовувати в системі судової фотографії.
Одержання оптимального зображення, якісного фотознімка, безпосередньо пов’язано з об'єктивом фотоапарата.
Об'єктив – це система оптичних лінз, зібраних в оптичний блок усередині спеціальної оправи.
Основні характеристики об'єктива:
Основна фокусна відстань – це відстань від оптичного центра об'єктива до точки основного фокуса. Величина постійна, указується на оправі об'єктива. У залежності від величини фокусної відстані, об'єктиви класифікуються на нормальні (штатні), короткофокусні (ширококутні), довгофокусні (телеоб'єктиви);