Не обґрунтоване реаліями сьогодення рішення Верховної Ради вже у найближчі часи може завдати суспільству і державі таких матеріальних і моральних збитків, які більшість нардепів сьогодні навіть не можуть собі уявити. Найбільшими ці збитки будуть від діяльності організованих злочинних груп (ОЗГ) у сфері економіки, у кредитно-банківській діяльності, в енергетичному, в агропромисловому комплексах. Вже сьогодні великими темпами зростають збитки від посягання організованих груп на інтелектуальну власність. Адже кількість ОЗГ невпинно росте (у 1999 р. досягла позначки 1166). Звичайно, зазначена цифра зазнала “гонитви” за показниками в діяльності спецпідрозділів. Але загалом подібна тенденція підтверджується іншими статистичними даними, в тому числі судовою практикою.
За даними Міністерства внутрішніх справ України, за дев’ять років (з 1990 по 1999), загальна кількість організованих злочинних угруповань збільшилась з 421 до 1157 (порівняємо: 1166 за даними Генеральної прокуратури, розбіжності – мінімальні), тобто виросла у 2,7 рази, а кількість учасників ОЗГ – з 1600 до 4836 осіб, більше ніж в 4 рази. Що особливо тривожить, – організована злочинність зростає значно швидше від загальної [3].
Згідно з оцінкою та даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України за 1999р. щодо стану криміногенної ситуації у першому півріччі 1999 р. в Україні з’явилися такі нові види злочинів: торгівля людьми, секс - експлуатація жінок та підлітків, викрадання або скупка немовлят і малолітніх дітей для використання у жебрацтві, заволодіння шляхом шантажу або шахрайства житловою площею, проникнення у електронні мережі банків з метою перекачки на інші рахунки та подальшого викрадення грошових коштів. В країні набувають поширення злочинні дії організованих угруповань, пов’язаних з трансплантацією та контрабандою донорських людських органів.
Одним з основних чинників дестабілізації та подальшої криміналізації суспільства у 2000 р. залишалася активність протиправних дій організованих мафіозно-рекетирських угруповань, зміцнення їх зв’язків з міжнародними транснаціональними злочинними формуваннями.
У 2000 році кількість розслідуваних фактів вбивств, вчинених ОЗГ, зросла на 10,9 %, в тому числі вчинених на замовлення, – на 42,9 %.
У 2000 році виявлено 65,9 тис. злочинів у сфері економіки, з них 28,7 тис. (на 12,6 % більше ніж у1999 р.) тяжких. Значну частину зазначених злочинів було виявлено в ході прокурорських перевірок діяльності юридичних осіб.
Позбавлення органів прокуратури функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів практично унеможливлює виконання Генеральним прокурором як головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України передбаченої ч. 1 ст. 8 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” функції національного координатора діяльності державних органів у протидії злочинності. Між тим, сама дійсність підказує, що в державі сьогодні не існує більш відповідальної посадової особи для координації зусиль виконавчої гілки влади у боротьбі зі злочинністю.
Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України у прогнозі щодо криміногенної ситуації в державі на 2001 рік передбачав подальше проникнення ОЗ в легальну економіку, встановлення контролю з її боку над державними і приватними підприємствами. Поширенню цього явища сприятиме закритість кредитно-фінансових установ, банківська таємниця вкладів, невизначеність законодавчої бази стосовно реєстрації і джерел походження первинного капіталу, вплив організованого криміналітету на владні структури. Триватиме процес зрощування ОЗГ з працівниками банківських установ для “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом, ухилення від оподаткування, здійснення протиправних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення діяльності конвертаційних центрів, вивезення коштів за кордон і т. ін.
Наявні в Україні механізми правової відповідальності і контролю у цій сфері не забезпечують ефективної протидії зміцненню фінансової бази ОЗ, потребують науково обґрунтованих змін.
З огляду на події в США 11 вересня 2001 року, існує необхідність перегляду антитерористичного законодавства, використовуючи власні напрацювання та зарубіжний досвід боротьби з цим надзвичайно небезпечним явищем, беручи до уваги не тільки терор з використанням зброї, але та, перш за все, й використання інформаційних технологій – телебачення, друкованих та електронних ЗМІ, що застосовуються ОЗ для досягнення своїх цілей (залякування посадових осіб, вплив на громадську думку відносно певних осіб чи подій, проведення потрібних осіб до представницьких чи виконавчих органів влади і т. ін.).
Організована злочинність як результат консолідації злочинного середовища є найвиразнішим прикладом, а, разом з цим, наслідком і симптомом відсутності належного соціального контролю за злочинністю в цілому та організованою зокрема. Разом з тим, ОЗ – результат, наслідок запізнення правового забезпечення боротьби зі злочинністю у нових економічних умовах.
Складається враження, що діючому складу вищого законодавчого органу країни не вдасться прийняти і надати правоохоронним органам гнучку і дієздатну нормативну базу для рішучого наступу на злочинність. Між іншим, для цього у Верховної Ради України наявні і досі існують всі можливості.
Організована злочинність з’явилася не сьогодні. Її виникнення, розвиток, особливості злочинних дій, у тому числі сучасних ОЗГ, вже добре досліджені. В останнє десятиріччя зазначеній проблематиці присвячена велика кількість наукових праць [4].
З огляду на криміногенну ситуацію в країні, в майбутньому варто чекати на зростання кількості наукових праць, пов’язаних з даною проблемою.
Враховуючи розмаїття досліджуваних кримінальних груп (банд, зграй, спілок), має сенс стверджувати, що саме поняття “організована злочинність” є збірним. Ця назва кристалізувалася тривалий час в ході невпинного розповсюдження ОЗ в суспільстві і поступової втрати дієвості соціального контролю існуючими правовими формами над цим видом злочинності. Ще у недалекому минулому радянські криміналісти, навіть маючи перед собою достовірні дані про наявність в країні численних кланів організованих злочинців, були обмежені відомими партійними постулатами, обмежувалися використанням термінів “співучасть, попередня змова, груповий злочин” і т. ін.
С. Єфремов вважає, що і сьогодні “поняття організованих злочинних угруповань ще не досить глибоко опрацьоване в науці кримінального права. Термін “організоване злочинне угруповання” в законодавстві України вперше вжито у ст. 1 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. для розкриття якісної своєрідності цього виду злочинності, котра визначається як “сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань” [3].
Певним підсумком теоретичних досліджень організованої групи та особливостей її злочинної діяльності стало закріплення в Загальній частині нового Кримінального кодексу України окремої форми сумісної злочинної діяльності – вчинення злочину організованою групою.
За частиною 3 статті 28 нового КК України організована група є стійким об’єднанням трьох і більше осіб, які зорганізувалися для вчинення злочину (злочинів), об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Важливим у цьому визначенні є визнання організованої групи стійким об’єднанням, тобто виділення такої ознаки, котра по суті відрізняє її від групи осіб, які вчиняють злочин за попередньою змовою. Важливим є і та обставина, що окремо сформульоване поняття “вчинення злочину організованою групою” та “вчинення злочину за попереднім зговором” групою осіб. Тим самим визнано якісну відмінність цих двох злочинних груп [4].
Ще більш важливим виявляється понятійне визначення в новому КК України злочинної організації як стійкого ієрархічного об’єднання декількох осіб (трьох і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК України).
Тож тепер орган попереднього розслідування в обвинувальному висновку, державний обвинувач в судових дебатах, а суд – у вироку мають навести достатні докази вчинення винними злочину саме в складі організованої групи, яка має ознаку стійкої, чи в складі злочинної організації з ознаками стійкості, ієрархії, вчинення ними саме тяжких та особливо тяжких злочинів і т. ін. Між тим, практика свідчить, що отримання таких доказів по даній категорії справ як в ході досудового, так і судового слідства часто є проблематичним саме з тих причин, що стійкі злочинні угруповання мають у своєму розпорядженні необмежені законом чи суспільною мораллю заходи впливу на свідків, значні кошти для допомоги висококваліфікованих адвокатів, організації залякування чи підкупу експертів, інших посадових осіб, в тому числі працівників правоохоронних органів.