Підвищення норм обов'язкових резервів призводить до зростання бездохідних активів і, відповідно, до зниження прибутковості комерційних банків. Зміна норм резервування не сприяє розробці комерційними банками довготермінових стратегій розвитку, оскільки обов"язко-ве резервування є прихованою формою оподаткування. Зі збільшенням вимог резервування банки неохоче надають довготермінові кредити.
Крім політики резервування, НБУ здійснює грошово-кредитне регулювання шляхом провадження дисконтної політики, інструментами якої є офіційна облікова ставка. її застосовують для обліку державних короткотермінових зобов'язань або переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування у разі надання кредитів комерційним банкам.
У світовій практиці облікова ставка з погляду комерційних банків -це витрати надлишкових резервів. Тому коли Національний банк її знижує, то тим самим стимулює комерційні банки до отримання позик. Відповідно кредити, які видають комерційні банки за рахунок цих позик, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, центральний банк послаблює стимули комерційних банків до отримання позик, що зменшує обсяг кредитів, виданих банками, а отже, і пропозицію грошей.
Динаміка облікової ставка НБУ
| Період | % річних |
| на кінець 1992 | 80 |
| 1993 | |
| з 01.03 | 100 |
| з 01.05 | 240 |
| 1994 | |
| з 01.07 | 190 |
| з 01.08 | 175 |
| з 15.08 | 140 |
| з 25.10 | 300 |
| з 12.12 | 252 |
| 1995 | |
| з 10.03 | 204 |
| з 29.03 | 170 |
| з 07.04 | 150 |
| з 01.05 | 96 |
| з 07.06 | 75 |
| з 15.07 | 60 |
| з 21.08 | 70 |
| з 10.10 | 95 |
| з 01.12 | 110 |
| 1996 | |
| з 01.01 | 105 |
| з 04.03 | 98.0 |
| з 26.03 | 90.0 |
| з 01.04 | 85.0 |
| з 08.04 | 75.0 |
| з 25.04 | 70.0 |
| з 22.05 | 63.0 |
| з 07.06 | 50.0 |
| з 01.07 | 40.0 |
| 1997 | |
| з 10.01 | 35.0 |
| з 08.03 | 25.0 |
| з 26.05 | 21.0 |
| з 08.07 | 18.0 |
| з 05.08 | 16.0 |
| з 01.11 | 17.0 |
| з 14.11 | 25.0 |
| з 24.11 | 35.0 |
| 1998 | |
| з 06.02 | 44.0 |
| з 18.03 | 41.0 |
| з 21.05 | 45.0 |
| з 29.05 | 51.0 |
| з 07.07 | 82.0 |
| з 21.12 | 60.0 |
| 1999 | |
| з 05.04 | 57.0 |
| з 28.04 | 50.0 |
| з 24.05 | 45.0 |
| 2000 | |
| з 01.02 | 35.0 |
| з 24.03 | 32.0 |
| з 10.04 | 29.0 |
| з 15.08 | 27.0 |
| 2001 | |
| з 10.03 | 25.0 |
| з 07.04 | 21.0 |
| з 11.06 | 19.0 |
| з 09.08 | 17.0 |
| з 10.09 | 15.0 |
| з 10.12 | 12.5 |
| 2002 | |
| з 11.03 | 11.5 |
| з 04.04 | 10.0 |
| з 05.07 | 8.0 |
| з 05.12 | 7.0 |
Регулювання дисконтної ставки НБУ є чинником подвійної дії, його використовують як для підвищення, так і зниження інфляції. З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткотерміновому періоді дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це позитивно (лише в короткотерміновому періоді) вплинуло на стан виконання державного бюджету. З іншого боку, цей захід зумовив зростання кредитних ставок, яке відшкодовують підприємства або шляхом підвищення цін, або затримкою заробітної плати, чи іншим шляхом. У разі зниження поточних темпів інфляції знижується дисконтна ставка і, відповідно, відсоткова ставка за кредити.
Високий рівень кредитних ставок комерційних банків порівняно із дисконтною ставкою НБУ обумовлюють такі чинники:
1. Високі інфляційні очікування, що перевищують поточний рівень
інфляції, та відчуття штучного стримування інфляційного процесу,
що безпосередньо підтримує високий рівень відсоткових ставок.
2. Різке збільшення у пасивах банків обсягу коротко- і середньо-
термінових депозитів порівняно з коштами клієнтів.
3. Низька питома вага кредитних операцій в активах банків.
4. Нижньою межею для відсоткової ставки за кредити є дохідність
безризикових фінансових активів - вкладень в облігації внутрішньої
державної позики.
5. В Україні імпорт - одна із найбільш дохідних сфер застосуван
ня капітан}, тому банкам вигідніше кредитувати його під високі від
сотки (набагато вищі, ніж для виробничого сектора).
6. В умовах економічного спаду та важкого фінансового стану
всіх підприємств різко зростає ризик неповернення кредиту і відсотків за його використання. Відсутність орієнтирів зростання, несприятливий інвестиційний клімат, невизначеність економічної і соціальної перспективи - це ті причини, які перешкоджають комерційнимбанкам проводити кредитну політику, спрямовану на зростання галузей матеріального виробництва.
Серед основних способів реалізації державою грошово-кредитної політики в розвинутих країнах важливу роль відіграють операції на відкритому ринку. Ці операції передбачають купівлю і продаж державних облігацій центральним банком з одного боку і комерційними банками, фінансовими компаніями і населенням — з іншого. У випадку купівлі центральний банк переказує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи залишки на їхніх резервних рахунках. У разі продажу центральний банк списує суми з цих рахунків.
Пряма участь НБУ у фінансуванні бюджетного дефіциту чере. операції на первинному ринку ОВДП звела до мінімуму виконання ним своєї основної функції - ролі кредитора останньої інстанції стосовно комерційних банків, що відповідно звузило їхні можливості кредитувати національну економіку.
Важливою передумовою ринкової трансформації економіки та ефективності її функціонування є становлення фінансових ринків - грошового, фондового, валютного та ринку цінних паперів. В усіх країнах провадиться державне регулювання цих ринків з огляду на їхню важливу роль, оскільки вони переміщують кошти від тих, хто має їх у надлишку, однак не може використати продуктивно, до тих, хто відчуває в них нестачу і може використати їх ефективно. Таке регулювання спрямоване на реалізацію національних інтересів держави та всіх учасників цих ринків, насамперед, на захист прав громадян, які передають свої заощадження фінансовим посередникам, проте не мають спеціальних знань та кваліфікації, щоб самим захистити свої інтереси.
Державне регулювання фінансових ринків - це комплекс заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринками з метою забезпечення їх прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням з боку фінансових посередників.
Загальноприйнятими елементами державного регулювання фінансових ринків є такі:
ліцензування професійної діяльності на ринках, тобто визначення відповідності суб'єкта підприємницької діяльності (фінансово-економічного стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників та інше) вимогам державного законодавства, яке регулює цю професійну діяльність, та видача спеціального дозволу (ліцензії) в разі, якщо така відповідність є;
нагляд за діяльністю фінансових посередників, що передбачає подання періодичної фінансової звітності про діяльність відповідним державним органам з метою її аналізу; безпосередній нагляд за діяльністю професійних учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень державного законодавства;
моніторинг діяльності учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень законодавства, що регулює ці ринки. Він передбачає проведення планових та позапланових перевірок діяльності учасників цих ринків і з'ясування всіх обставин і відомостей щодо фактів виявлених порушень законодавства;
правозастосування. тобто вжиття державою відповідних заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства з боку фінансових посередників шляхом застосування санкцій, передбачених законом.
Система законодавчого регулювання фінансових ринків в Україні -це багаторівнева ієрархічна структура, в основі якої є Конституцій України. У ст. 92 Конституції зазначено, що «заходи створення та функціонування фінансового, грошового та інвестиційного ринків» визначені винятково законами України. До актів законодавства, за допомогою яких ведуть законодавче регулювання фінансових ринків, належать Цивільний кодекс України. Кодекс про адміністративні правопорушення. Кримінальний кодекс України, Закони України «Про власність», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пакет законів про приватизацію тощо.
Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління фінансовими ринками, складається із кількох груп.
До першої групи належать Верховна Рада. Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормотворчу функцію у державі.
Друга група об'єднує державні органи, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках. Це Міністерство