Стан та державне регулювання кредитування економіки України (стр. 4 из 5)

Через високий рівень мита за реєстрацію застави у нотаріальному порядку (а без такої реєстрації договір застави не міг набувати чинності) вона як вид забезпечення тривалий час майже не застосовувалась. Основним видом забезпечення було страхування кредитів від повернення, що й сприяло швидкому розвиткові страхового бізнесу. А коли у 1993 р. виключним видом діяльності страхових організацій закон визнав страхування, а гіперінфляція знецінила їх страхові резерви, основним видом забезпечення погашення кредитів стали гарантії і поруки, які надавались позичальникам одними банками для отримання кредитів в інших банках.

Гіперінфляція у 1993 р., з одного боку, викликала різке зростання цін, а з іншого — знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення в банки, які завжди є основним джерелом формування їхніх кредитних ресурсів. Це і запровадження Національним банком України жорсткої монетарної політики (підвищення базової процентної ставки, норм обов'язкових резервів комерційних банків, застосування «кредитної стелі» тощо) обмежили кредитні відносини банків з підприємствами, а надання банками споживчого кредиту населенню майже повністю припинилось, якщо не зважати на кредитування банками своїх працівників.

Жорстка монетарна політика, зокрема постійне підняття Національним банком України в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутних фондів банків, норм обов'язкового резервування, глибока платіжна криза призвели до монополізації з 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків. А оскільки комерційні банки, засновані підприємствами певних галузей економіки, внаслідок зазначених причин та заборони державним підприємствам бути акціонерами комерційних банків і страхових компаній у переважній більшості змінили своїх власників І потрапили до різних кланових угруповань, то вони стали служити цим угрупованням. Це обмежило доступ до банківського кредиту малого та середнього бізнесу, державних підприємств, які тільки починали приватизуватись. Дефіцит кредитних ресурсів та значний рівень інфляції призвели до того, що кредити, як правило, надавались на короткі строки й здебільшого у сферу обігу. Цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

Не сприяла нормальним кредитним відносинам банків з клієнтами відсутність у чинному українському законодавстві до березня 1994 р. норми, яка передбачала б відповідальність за зловживання з кредитами. Лише у вересні 1995 р. Національний банк України затвердив Положення про кредитування, у якому в загальних рисах окреслив порядок проведення кредитних операцій комерційними банками. Відсутність реальної відповідальності за нецільове використання і неповернення кредитів в умовах платіжної кризи спричинили у 1995 р. банкрутство ряду комерційних банків.

У 1995—1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик (високий дохід на облігації, зарахування сум, інвестованих у ці облігації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) більшість банків свої кредитні ресурси спрямували на придбання облігацій цих позик. Банки майже відмовилися від кредитування реальної економіки, що вкрай негативно відбилось на її розвитку, спричинило поглиблення тривалої економічної кризи.

Лише з 1999—2000 рр. ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Комерційні банки все більше почали кредитувати реальну економіку, особливо підприємства агропромислового комплексу. Цьому сприяло й те, що частину сплати процентів цими підприємствами взяла на себе держава. Зокрема, у 2001 р. пільговими кредитами скористалось 82% підприємств АПК на загальну суму майже 3 млрд грн. Це й стало одним з основних чинників, що забезпечили вихід української економіки зі стану економічної кризи.

Ще з 1996 р. почав відновлюватись споживчий кредит (на житлове будівництво, продаж товарів населенню торговельними організаціями на виплат, талановитій молоді на здобуття вищої освіти тощо). Подальшому його розвитку сприятиме Закон України «Про кредитні спілки», прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001 р. Він, порівняно з Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим у вересні 1993 р. Указом Президента України, надав кредитним спілкам значні права. Зокрема, вони мають право на залучення депозитів від своїх членів й інших установ та організацій, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків.

Повільно, але все ж набувають поширення кредити, пов'язані з вексельним обігом, лізинговим і факторинговими операціями банків тощо, хоча тривала платіжна криза в країні значно гальмує цей процес. А прийняття 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодексу, який став основою для формування протягом 2001—2005 рр. нової системи земельного законодавства, створило сприятливі умови й для розвитку іпотечного кредиту в Україні. Із зростанням обсягів довгострокових вкладів населення в банки зростатимуть обсяги інвестиційних банківських кредитів.

У 2001—2002 рр. Національний банк України почав проводити більш ліберальну монетарну політику. Так, протягом 2001 р. облікова процентна ставка поступово була знижена з 29 до 12,5% річних, а з 4 квітня 2002 р. — до 10% річних. Норма мінімальних обов'язкових резервів комерційних банків знижена з 17% на початок 2001 р. до 2—14% з 10 квітня 2002 р. Це значно сприяло розвитку кредитних відносин в Україні, деякою мірою приблизно їх до тих, що Існують в економічно розвинутих країнах. НБУ більш узгоджено почав співпрацювати з урядом, що, безумовно, справлятиме позитивний вплив на розвиток економіки. Щоправда, комерційні банки, незважаючи на дії Національного банку України, продовжували у зазначений період надавати кредити під досить високі процентні ставки (25—30 і більше відсотків річних), що не відповідає інтересам вітчизняної економіки.

У цілому ж в Україні визріли умови для значного розвитку кредитних відносин банків з юридичними і фізичними особами й до виходу наших банків на світовий ринок кредитів і капіталів.

5.Висновки

Головними напрямами розвитку банківської системи України с такі:

• закріплення фінансової стабілізації і зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці шляхом подальшого стримування темпів інфляції;
• кількісний контроль за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні ВВП;
• підтримка короткотермінової ліквідності комерційних банків Національним банком України;
• стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення завдяки дії механізмів страхування депозитів;
• подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;
• продовження процесу «дедоларизацїї» національної економіки шляхом підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;
• поступове зростання мінімальних вимог до статутних фондів банків за рахунок капіталізації прибутку акціонерів;
• поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів:
• забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
• ретельний контроль за операціями резидентів та нерезидентів на фінансовому ринку України;
• сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.
• Суб'єктам економіки треба дати змогу оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України; потрібно розробити офіційну методику оцінки стану банку на підставі його звітності.
• Вкладники повинні бути переконані у безпеці своїх заощаджень. Для цього треба прийняти закон про банкрутство і ліквідацію банку (злиття з іншими банками, продаж окремими частинами та в цілому тощо), створити систему страхування депозитів.

Для поліпшення роботи кредитної сфери потрібно запровадити принцип пріоритетності у наданні кредитів НБУ комерційним банкам, зокрема:

• на кредитування виробництва імпортозамінної конкурентоспроможної продукції;
• на закупівлю технологічних ліній (та ноу-хау) для виробництва конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції, забезпечити її експорт з України за умови, що термін окупності цих ліній не перевищує 5-6 років;
• на закупівлю технологій для виробництва традиційної для внутрішнього ринку продукції однак з більшою продуктивністю (ніж аналогічні технології власного виробництва), вищим рівнем енергозбереження порівняно з вітчизняним.

6. ДОДАТКИ

6.1 Вимоги банками за кредитами наданими в економіку України

на кінець періоду, млн. грн.

Період	Усього	У тому числі за видами
		валют		кредитів
		національної	іноземної	короткострокових			довгострокових
				усього	у нац. валюті	в ін. валюті	усього	у нац. валюті	в ін. валюті
1991	0.97	0.97	-	0.85	0.85	-	0.12	0.12	-
1992	27	24	3	26	23	3	1	1	-
1993	406	385	21	396	374	21	11	11	-
1994	1558	1199	359	1381	1022	359	176	176	-
1995	4078	3029	1049	3643	2664	980	434	365	69
1996	5452	4102	1350	4845	3653	1192	607	449	158
1997	7295	5195	2100	6522	4682	1840	773	513	260
1998	8873	5117	3756	7240	4438	2801	1633	679	954
1999	11787	5716	6071	9142	4714	4428	2645	1002	1643
2000	19574	10568	9006	16060	8903	7157	3514	1665	1848
2001	28373	15845	12528	22218	13034	9184	6156	2811	3344
2002	42035	24463	17572	30185	18689	11497	11849	5774	6076
2003	67835	39563	28272	37282	24737	12545	30553	14826	15727

Без урахування кредитів, наданих банками, що перебувають на стадії ліквідації.
Із квітня 2003 року дані включають нараховані відсотки. Відповідні перерахунки здійснено з 2000 року по березень 2003 року.