25. Особливості та етапи розвитку західноєвропейської економічної інтеграції. Початок західноєвропейської інтеграції – квітень 1951 року, Паризький договір про заснування європейського об'єднання вугілля та сталі ЄОВС (Бенілюкс, ФРН, Франція, Італія) – розподіл ринків збуту. У 1957 році ті ж держави підписують у Римі договір про створення Європейського співтовариства атомної енергетики (Євроатом). 25 березня 1957 року підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства. Було поставлено задачу створення спільного ринку: митний союз, ліквідація нетарифних бар'єрів, спільна економічна політика в експортних галузях. У 1960 році у Західній Європі утворюється Європейська асоціація вільної торгівлі, до якої ввійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Ісландія (1970), Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Фінляндія (1986), Швеція, Швейцарія. Цілі ЄАВТ формулювалися менш чітко, аніж цілі ЄС. Участь у ЄАВТ накладала менше обмежень на учасників, менш суворо регламентувала діяльність. Передбачалося забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями лише відносно промислових товарів. У 1972 році кожна держава-член ЄАВТ підписала угоду з ЄС про зниження митних тарифів. В період з 1973 до 1973 вийшли з ЄАВТ та приєдналися до ЄС Австрія, Великобританія, Данія, Португалія, Фінляндія та Швеція.
26. Західноєвропейська валютна інтеграція: етапи, суперечності, результати. Створення ЄЕС спершу не ставило своєю метою створення валютного союзу, а передбачало лише узгодження економічної політики країн-учасниць та утворення валютного комітету консультативного характеру з метою пошвидшення координації валютної політики. Але із середини 70-х років пошвидшилися пошуки шляхів для створення такого об'єднання. Лідери ЄС намагалися не тільки створити валютну одиницю, альтернативну до долара США, але й здійснити валютну інтеграцію, встановити державний контроль за коливанням валют. В результаті складних переговорів у березні 1979 було створено Європейську валютну систему. План подальшого розвитку валютного об'єднання включав: 1)здійснення скоординованої економічної та валютної політики окремих країн ЄС; 2)організація центрального банку ЄС; 3)Заміну національних валют єдиною валютою ЄС. У 1991 році було підписано Маастріхтський договір про створення єдиного європейського простору, відповідно до якого голови урядів членів ЄС домовляються про створення валютного союзу. З осені 1992 року ЄВС почала давати збої через неспроможність центральних банків упоратися зі зростанням атак біржових спекулянтів, що грали на зниження в розрахунку на девальвацію валют. Коли до 1993 року 5 з 8 валют системи ЄС впали до нижньої встановленої границі, центральні банки вирішили не підтримувати свої валюти штучно. Вони можуть коливатися на 15% в обидва боки від установленої границі, крім того, центральні банки можуть знижувати цю границю. Відповідно до тексту Маастріхтського договору заключна стадія створення валютного європейського союзу, мала наступити наприкінці 90-х років. Перший етап почався в 1990 році з моменту лібералізації обігу капіталів у ЄС, посилення співпраці між центральними банками країн Союзу, свободою розрахунків в ЕКЮ та зближення економік. На другому етапі (із початку 1994 року) були прийняти більш жорсткі заходи, почався процес створення центральних банків ЄС. Був утворений Європейський валютний інститут. Третя, заключна стадія створення валютного союзу розбита на три етапи. Перший етап почався з 1998 року: були визначені ті країни, що зможуть відповідати критеріям входження до валютного союзу, таким як низький рівень інфляції, відповідний розмір облікової ставки, стабільність національної валюти: Німеччина, Люксембург, Австрія, Фінляндія, Ірландія і ще 6 країн. Деякі країни – Великобританія, Греція, Данія, Швеція – самі не бачать можливості вступити до ЄС. У 1998 році був створений Європейський центральний банк і розгорнута європейська система центральних банків. На другому етапі (1999-2001) ЄЦБ, як перший крок, використовує єдину валюту – ЄВРО в операціях з валютного обміну. Наступний крок (2002-2003) – заміна національних валют та купюр новими грошовими одиницями ЄВРО, надходження їх у готівковий обіг. На третьому етапі всі банківські рахунки у просторі ЄС будуть конвертовані у ЄВРО. ЄВРО має шанси бути однією з найпотужніших валют у світі.
27. Формування та принципи функціонування Європейської валютної системи. ЄВС – це міжнародна (регіональна) валютна система, що являє собою сукупність економічних відносин, пов'язаних із функціонуванням єдиної валюти в рамках європейської економічної інтеграції. У 1972 році Рада міністрів ЄЕС прийняла рішення обмежити амплітуду коливання валют, що входять до Співтовариства країн, відносно одна одної. Для досягнення цієї мети центральні банки мусили узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так народилася “європейська валютна змія”. Вона проіснувала до 1979 року, коли за ініціативою Ж. Д'Естена та Г. Шмідта була створена ЄВС. Вона повинна була вирішити наступні задачі: 1)встановити підвищену валютну стабільність всередині ЄС. 2)стати основним елементом стратегії зростання в умовах стабільності. 3)Посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейському інтеграційному процесу. 4)справити стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини. Механізм дії ЄВС включає три складові: спеціальну розрахункову грошову одиницю – ЕКЮ, механізм валютних курсів та інтервенцій та механізм кредитування. Вартість кожної європейської валюти в ЕКЮ щодня міняється, що визначається вагою валют у корзині, курсом валюти в інших європейських валютах. ЕКЮ є мірою вартості, на якій базуються паритети або центральні курси європейських валют, одиницею розрахунків для валютних механізмів, базою для розрахунку відхилень різних валютних курсів, механізму кредиту між центральними банками, а також для економічного та фінансового життя та обліку в ЄС. ЕКЮ є резервним вартісним активом, випускається під забезпечення валютних ресурсів, на неї виплачуються проценти. Механізм валютних курсів та інтервенцій засновується на двохсторонніх центральних курсах із певними межами коливання. Механізм кредитування передбачає, що в рамках ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту виплатних балансів та розрахунків,пов*язаних із валютною інтервенцією. .
28. Еволюція світової валютної системи. Бреттон-Вудська валютна система, причини її кризи. Міжнародна валютна система є динамічною і розвивається, постійно еволюціонує. Перша система так званого золотого стандарту стихійно склалася наприкінці ХІХ століття. За нього валюти ряду країн вільно перетворювалися на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Система золотого стандарту характеризується: 1)певним золотим вмістом валютної одиниці; 2)конвертованістю кожної валюти у золото, що забезпечується як в окремій державі, так і за її межами; 3)золоті зливки можуть вільно обмінюватися на монети, золото вільно експортується та імпортується, продається на міжнародних ринках золота; 4)підтриманням жорсткого співвідношення між золотим запасом та внутрішньою пропозицією грошей. Механізм міжнародних розрахунків установлював фіксований курс валют. Різновидами золотого стандарту були золотомонетний, золотозливковий та частково золотодевізний. По мірі втручання держави в економіку фіксований валютний курс почав мінятися на систему регульованих зв'язаних валютних курсів. Друга система – система золотодевізного стандарту, створена в результаті Генуезької конференції (1922), визнана більшістю капіталістичних країн. При цьому стандарті банкноти розмінюються не на золото, а на девізи (банкноти, векселі, чеки) інших країн, які можуть бути обмінені на золото. В якості девізної країни були обрані долар США та фунт стерлінгів. Це була перехідна стадія до системи регульованих валютних курсів. Система золотовалютного стандарту виникла в 30-ті роки і повністю сформувалася в кінці 50-х. Своє юридичне оформлення ця система отримана на міжнародній конференції у Бреттон-Вуді, США, в 1944 році. Основні риси: 1)за золотом залишається функція кінцевих грошових розрахунків між країнами; 2)резервною валютою став американський долар, який на рівних з золотом був визнаний у якості міри цінності валюти різних країн, а також міжнародного кредитного платіжного засобу. 3)долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими закладами інших країн. 4)прирівнювання валют одна до одної та їхній взаємний обмін здійснювалися на основі офіційних валютних паритетів, виражених у золоті та доларах; 5)кожна країна мала зберігати стабільний курс своєї ринкової валюти відносно будь-якої іншої валюти. 6)міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через Міжнародний валютний фонд, створений на Б-В конференції. Він покликаний забезпечити дотримання країнами-членами офіційних валютних паритетів, курсів та вільного конвертування валют. Наприкінці 60-х років Б-В система приходить до суперечності з інтернаціоналізацією світового господарства, активною спекулятивною діяльністю транснаціональних корпорацій в валютній сфері. Режим золото-доларового стандарту на практиці поступово став перетворюватися в доларовий. Позиції долара тим часом у світі помітно похитнулися через економічні та політичні проблеми, зростання економічної потуги інших країн. Доларові запаси за межами США становили величезну суму, утворюючи ринок “євродоларів”. Дефіцит платіжного балансу США перевищував дозволені розміри. Вимоги БВ системи про обмін долара на золото виявилися обтяжливими для США, оскільки диктувалася необхідність підтримувати низькі ціни на золото за рахунок власних резервів. Золота ліквідність фактично не забезпечувалася. На початку 70-х БВсистема практично розвалилася. США відмовилися від обміну доларів на золото за офіційною ціною, ціна на золото на світових ринках різко підскочила. З початку 1973 року для МВС стає характерною постійна зміна обмінних курсів різних валют. Енергетична криза 1973-74 років “добила” БВ валюту систему. Золото почало продаватися за цінами, що складалися на “золотих” біржах, і ціна на нього перестала справляти безпосередній вплив на МВС.