СВІТОВА ЕКОНОМІКА ТА МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
1. Сутність світового господарства та його системний характер. Світове господарство являє собою сукупність національних економік різних країн світу, зв'язаних між собою рухом товарів, капіталу, робочої сили, що характеризується розвитком міжнародних форм виробництва та економік відкритого типу. Сучасні дослідники трактують світове господарство як цілісну економічну систему, всі частини якої знаходяться у тісному зв'язку, залежності та в стійкій взаємодії. Ці взаємозалежності виникають не лише між окремими національними економіками, але і між іншими суб'єктами світового господарства та міжнародних відносин: юридичними особами, фізичними особами, урядами. Світове господарство є складною системою, яка характеризується багаторівневими зв'язками. 1)Економічні контакти. Це економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і втілені в разових діях. 2)Економічна взаємодія. Стійкі економічні зв'язки, засновані на міжнародних економічних договорах та угодах. 3)Економічна співпраця – міцні економічні зв'язки, що засновані на вироблених спільно й узгоджених намірах, що закріплені в довгострокових економічних договорах та угодах. 4)Економічна інтеграція. Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, що характеризується взаємним переплетенням економік різних країн та проведенням узгодженої економічної політики в економічних взаєминах та відносинах із третіми країнами. Світове господарство як цілісна система складається з окремих підсистем (груп країн). Для виокремлення підсистем світового господарства використовуються наступні критерії:1)Ступінь і характер утручання держави в економіку. 2)Рівень економічного розвитку. 3)Показники соціального розвитку економіки. 4)Тип економічного росту (інтенсивний або екстенсивний). 5)Рівень та характер зовнішньоекономічних зв'язків. На основі цих критеріїв у світовому господарстві виділяються окремі підсистеми. Наприклад, розвинені країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Сучасні автори дедалі частіше в якості підсистем першого рівня виділяють дві групи країн: розвинені та ті, що розвиваються. Схема світового господарства: 1)Розвинені країни; 2)Країни, що розвиваються:- Країни з традиційною економікою (слаборозвинені); - Нові індустріальні країни; - Країни-експортери нафти; - Країни з перехідною економікою; - Решта країн.
2. Етапи й тенденції розвитку світового господарства. СГ пройшло у своєму становленні довгий шлях: зачатки його існували ще в давнину. Сучасне СГ виникло після промислового перевороту, в ході переростання капіталізму у монополістичну стадію. На початку ХХ століття воно засновувалося на збройній силі, позаекономічному примусі. В середині століття вже було розділено на “капіталістичне” та “соціалістичне”. З 60-х років в систему СГ входять країни, що розвиваються, а в середині 70-х із них помітно виділяються НІК. Після розпаду соцтабору СГ починає набувати риси єдиного, цілісного. СГ, що формується, не є однорідним, включає в себе національні економіки країн трьох типів – розвинених, із перехідною економікою та тих, що розвиваються. СГ зараз – глобальне за своїми масштабами, воно засновується на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Наприкінці 90-х років у СГ проявилися такі тенденції: 1)стабільні темпи економічного зростання, підйом середніх темпів з менш ніж 1% на рік до 3% за десятиліття; 2)підвищення зовнішньоекономічного фактора у господарчому розвитку. Помітно зросли масштаби та якісно змінився характер традиційної міжнародної торгівлі товарами та послугами, з'явилася електронна торгівля; 3)глобалізація фінансових ринків та посилення взаємозалежності національних економік; 4)зростання питомої ваги сфери послуг у національних економіках та міжнародному обміні; 5)розвиток регіональних інтеграційних процесів. Єдність торгівлі, виробництва та кредитно-фінансової сфери промислово розвинених країн свідчить про формування світового господарчого комплексу,учасники якого, незважаючи на наявність державних кордонів, функціонують як частини однієї системи. Відбувається інтернаціоналізація та глобалізація господарчого життя. Процес інтернаціоналізації постає як результат міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного поділу праці, суспільного характеру виробництва в міжнародному масштабі. Процес глобалізації – закономірний результат інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Глобалізація на макроекономічному рівні – це спільне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза своїми межами, на мікроекономічному – розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. Глобалізація наприкінці 90-х набуває такі риси: 1)лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та міжнародних розрахунків охопила ряд країн “соцтабору”; 2)тенденція до уніфікації та стандартизації; 3)міжнародні економічні організації запроваджують єдині критерії макроекономічної політики, уніфікуються вимоги до податкової політики тощо. Головною тенденцією розвитку СГ є рух до створення єдиного планетарного ринку товарів та послуг, економічного зближення та об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарчий комплекс. Глобальна світова економіка стає новою реальністю, що підкорюється новим законам, вона набуває риси системи, засновується на техніко-економічній базі інтернаціоналізованого виробництва, спільних узгоджених між багатьма країнами торгівельних та валютно-фінансових режимах. Однак більше половини населення країн, що розвиваються, і досі живуть у замкненій економіці.
3. Критерії відокремлення підсистем світового господарства, їх характеристика. Провідні підсистеми світового господарства.
4. Класифікація країн, що використовується Світовим банком (за рівнем доходу на душу населення). Групи країн у світовій економіці, їхня загальна характеристика. Єдиного підходу до класифікації країн, які входять до світового господарства, не існує. Найбільш авторитетною є класифікація, прийнята ООН та Світовим банком у їхніх публікаціях. В якості основного критерію класифікації країн Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку приймає рівень ВНП (валового національного продукту) на душу населення. Валовий національний продукт – це вартісний об'єм товарів та послуг, вироблених протягом року підприємствами даної країни (даної національної приналежності незалежно від географічного розташування). Валовий внутрішній продукт – внутрішній об'єм товарів на послуг, вироблених протягом року підприємствами, що розташовані на території даної країни, незалежно від їхньої національної приналежності. Згідно з ВНП на душу населення Світовий Банк виділяє наступні групи країн:1)Країни з низьким рівнем прибутку. ВНП на душу населення в 1995 році не більше 765 $. 2)Країни із середнім рівнем прибутку. ВНП на душу населення в 1995 році від 765$ до 9385$. В рамках цієї групи виділяються дві підгрупи:- країни з рівнем прибутку незначно вище середнього – до 3035$. - Країни з рівнем прибутку вище середнього – 3035-9385$. 3)Країни з високим рівнем прибутку. ВНП на душу населення в 1995 році більше 9385$. До розвинених країн відносять країни з високим рівнем прибутку, окрім 5. До країн, що розвиваються відносять країни з низьким та середнім рівнем прибутку + 5 країн останньої групи: Ізраїль, Кувейт, ОАЕ, Гонконг, Сингапур. Нові індустріальні країни – країни з рівнем прибутку вище середнього, що не належать до числа промислово розвинених, але є максимально наближеними до них за більшістю показників соціально-економічного розвитку. Поділяються на підгрупи:1)НІК першої хвилі – країни Південно-Східної Азії: Гонконг, Сингапур, Південна Корея та Тайвань (чотири азійських дракони);2)НІК другої хвилі – країни Латинської Америки: Бразилія, Мексика, Аргентина. 3)НІК третьої хвилі: Філіппіни, Індонезія, Малайзія, Ізраїль. Світовий банк поділяє країни на групи згідно з їх експортною спеціалізацією. Експортна спеціалізація визначається товарними групами, експорт яких складає не менше 50% від сукупного об'єму експорту товарів та послуг даної країни. Можна виділити наступні експортні спеціалізації: - експортери сировини;- експортери послуг;- експортери продукції обробної промисловості. Якщо в країні жодна товарна група не складає більше 50% від товарного експорту, то економіка країни розглядається як диверсифікована. Основні країни-експортери нафти: Алжир, Ангола, Бруней, Венесуела, Габон, Конго, Іран, Ірак, Катар, Лівія, Нігерія, Оман, Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Туркменістан. Країни з традиційною економікою – це найменш розвинені країни, в яких збереглася родоплемінна побудова суспільства, переважання культурних, релігійних, сімейних традицій над економічними законами (здебільшого країни Тропічної Африки). Країни з перехідною економікою. Як правило, до них відносять країни Центральної та Східної Європи, країни колишнього СРСР, Монголію, Китай та В'єтнам. Існують інший погляд на поняття перехідної економіки (концепція Гайдера). Деякі автори відносять до країн із перехідною економікою такі, що проводять реформи, спрямовані на скорочення державного втручання в економіку, посилення ринкових механізмів господарювання.
5. Індекс людського розвитку та методика його обчислення. Класифікацію країн згідно з індексом людського розвитку було запропоновано Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень прибутку на душу населення, тривалість життя, рівень освіти тощо. Методика розрахунку ІЛР: враховуються три показника:- тривалість життя;- рівень освіти; 2/3 від величини цього показника складає рівень грамотності серед дорослих і 1/3 – питома вага учнів в певній віковій групі у сукупності для початкової, середньої та вищої освіти. - реальний ввп на душу населення, розраховується в $. Для кожного показника розраховуються окремі індекси за формулою: Індекс = реальне значення показника – мінімальне значення показника / максимальне значення показника – мінімальне значення показника. Усі три індекси сумуються і діляться на 3.