Як ми знаємо, у вченні М. Коперника стверджувалося, що центром нашої планетної системи є не Земля, а Сонце, і цим було завдано нищівного удару по церковно-релігійним уявленням про світобудову. Ця кардинальна зміна астрономічної картини світу становила зміст локальної революції — першої революції в астрономії.
Однак цим зміст наукової революції Коперника не вичерпується. Вчення Коперника утвердило новий надзвичайно важливий методологічний принцип: світ може бути не таким, яким ми його безпосередньо спостерігаємо, і завдання науки полягає в тому, щоб пізнати справжню сутність явищ, сховану за їх зовнішньою видимістю. Цей принцип визначив зовсім нове бачення світу, докорінним чином змінив характер наукової діяльності і став тим методологічним фундаментом, на який спирався весь подальший розвиток природознавства. Тим самим революція Коперника в астрономії переросла у глобальну революцію в природознавстві.
На рубежі XIX і XX сторіч відбулася велика революція у фізиці, що ознаменувалася створенням принципово нових фундаментальних фізичних теорій — квантової механіки і теорії відносності. Ця революція розгорнулася саме тоді, коли класична картина світових явищ, побудована на основі фізики Ньютона з її залізним зв'язком причин і наслідків, здавалася майже повністю завершеною і здатною пояснити будь-які явища.
Проте розвиток фізики показав неспроможність подібних уявлень. З'ясувалося, що механічні явища — це лише окремий, граничний випадок набагато складніших процесів, які підпорядковуються зовсім іншим законам. Класична механіка виявилася граничним випадком теорії відносності ари швидкостях, значно менших від швидкості світла, і не надто великих масах. Це була локальна революція у фізиці. Але вона принесла з собою не тільки нові загальніші теорії, а й викликала перегляд багатьох звичних уявлень, що мають першорядне світоглядне й методологічне значення.
Цілий ряд положень класичної фізики, які до певного часу служили настільки добре, що вони почали здаватися" «абсолютними», зазнали повного краху. Цей крах викликав у багатьох природодослідників велику розгубленість, набрав у їхніх очах характеру загальної катастрофи науки взагалі. Якщо наші знання про матерію, розмірковували вони, знання, якими прекрасно користувалися протягом сторіч, раптом виявилися неспроможними, якщо навіть найфундаментальніші уявлення про природу піддаються кардинальному перегляду, то з цього випливає, що ніякої матерії не існує, а існують лише наші уявлення про неї.
У XX сторіччі відбулася друга революція в астрономії. На початку сторіччя і сам Всесвіт, і небесні тіла, що його населяють, за рідкісними винятками здавалися майже незмінними, стаціонарними; вважалося, що космічні об'єкти еволюціонують надзвичайно повільно, плавно, поступово переходячи від одного стаціонарного стану до іншого стаціонарного стану.
Однак XX сторіччя внесло в ці уявлення кардинальні зміни. Перш за все виявилось, що ми живемо в .нестаціонарному Всесвіті, що розширюється. Потім були відкриті численні локальні нестаціонарні явища, що супроводжувалися виділенням колосальної енергії, потужними вибуховими процесами. Стало ясно, що не тільки Всесвіт як ціле змінюється з часом, і його минуле нетотожне його сучасному стану, а й буквально на всіх рівнях існування матерії йдуть нестаціонарні процеси, відбуваються якісні перетворення матерії, глибокі якісні стрибки.
Відповідно до цього змінилося і головне завдання сучасної астрофізики: вона перетворилася на еволюційну науку, яка вивчає закономірності походження й розвитку космічних об'єктів.
Таким чином, астрономічні відкриття XX сторіччя принесли з собою зовсім нове бачення астрономічного світу: на зміну картині незмінного, стаціонарного Всесвіту прийшла картина еволюціонуючого Всесвіту — не тільки такого, що розширюється, а й буквально «вибухає». Ця обставина дає всі підстави розглядати сукупність відкриттів у галузі вивчення Всесвіту, зроблених
у нашому столітті, а також супутну їм радикальну перебудову системи знань про Всесвіт як чергову революцію в астрономії.
Нова революція в астрономії увійшла як надзвичайно важлива складова частина у науково-технічну революцію, що розгорнулася у другій половині цього століття і охопила майже всі галузі сучасної науки та їх практичне застосування.
Головним підсумком цієї революції можна вважати новий погляд на сутність пізнавальної діяльності людини, розуміння того, що процес наукового пізнання «віту є суб'єкт-об'єктною взаємодією. Матеріальний світ постав перед нами як сфера прикладення практичної діяльності людей.
Цей висновок має колосальне методологічне і філософське значення, він також надзвичайно важливий для організації всієї практичної пізнавальної діяльності сучасного людства.
Методичні міркування. Як ми вже неодноразово зазначали, бурхливий прогрес природознавства змусив захисників релігії змінити ставлення до науки. Враховуючи, що в наші дні вступати в спір з природознавством у конкретних питаннях світобудови безглуздо й безперспективно, сучасні богослови змінили тактику. Замість того, щоб нападати на науку, вони прагнуть тлумачити наукові дані на користь релігійних уявлень, не зупиняючись при цьому перед прямою фальсифікацією науки. Зокрема, вони намагаються ототожнити крах класичної картини світу з крахом матеріалістичного світогляду, твердячи, що нова фізика начебто вже однією своєю появою свідчить на користь релігійних уявлень. Зокрема, для цього широко використовується розвиток нової, «некласичної» фізики XX сторіччя.
«Фізика веде нас до брами релігії»,— заявляв католицький єпископ О. Шпюльбек. Приблизно те саме твердив в одному із своїх творів з богослів'я архієпископ Лука, праці якого дістали офіційне схвалення Руської православної церкви. На його думку, найбільші наукові відкриття початку XX сторіччя розхитали матеріалістичні підвалини природознавства і змусили переглянути на користь ідеалізму (а значить, і релігії) основні положення фізики і математики '.
Насправді ж усі ці широкомовні заяви не мають під собою, зрозуміло, ніяких підстав. Так, класична фізика, як ми вже зазначали, створила струнку картину світу з причинним взаємозв'язком усіх явищ, виключивши тим самим можливість втручання у хід світових процесів надприродних сил.
Революція у фізиці показала неспроможність претензій класичної фізики на те, щоб дати вичерпне описання всіх явищ з позицій механіки. Але чи означає це, що тим самим наука зробила крок у бік релігії? Подібний висновок зовсім неправильний. Справа в тому, що матеріалізм класичної фізики був вульгарним, механістичним, метафізичним матеріалізмом, що намагався звести всі світові процеси до однієї найпростішої форми руху. Нова, некласична фізика XX сторіччя завдала удару не по матеріалізму класичної фізики, а по її претензіях на пояснення всього існуючого з механістичної точки зору. Сама ж некласична фізика є не менш матеріалістичною, ніж класична, але це матеріалізм вищого порядку — матеріалізм діалектичний. І нова фізика не має потреби в гіпотезі бога, вона також розкриває природну причинність й закономірність явищ, хоча відкриті нею закономірності і не зводяться до механістичних.
Слід згадати основоположне висловлювання В. І. Леніна, яке має безпосереднє відношення до питань світогляду: «Це, звичайно, чиста нісенітниця, ніби матеріалізм стверджував... обов'язково «механічну», а не електромагнітну, не яку-небудь ще незмірно складнішу картину світу, як рухомої матерії».
Нерозуміння цієї фундаментальної обставини часто призводить до того, що проти тих чи інших конкретних природничонаукових гіпотез, теорій або концепцій як головний, а іноді й єдиний аргумент, висувається звинувачення, буцімто вони суперечать матеріалістичному світогляду. Так було, наприклад, коли прихильники класичної ньютонівської космології вели боротьбу з новою релятивістською космологією, абсолютно безпідставно зображуючи цю боротьбу як боротьбу світоглядів, боротьбу матеріалізму проти ідеалізму.
Геометрія Всесвіту. Згідно з загальною теорією відносності геометричні властивості простору залежать від розподілу речовини. Будь-які згустки речовини викривлюють простір, і оскільки ми живемо в непорожньому Всесвіті, то його простір викривлений, він неевклідів.
У викривленому світі необмеженість не збігається з нескінченністю. Під необмеженістю в даному випадку мається на увазі відсутність «матеріальних» меж. Такий необмежений світ, проте, у певному, наприклад метричному розумінні, може виявитися скінченним, може мати скінченний об'єм, бути «замкненим у собі».
Питання про необмеженість матеріального світу — це принципове філософське питання. Якщо ми визнаємо, що матеріальний світ обмежений чимось нематеріальним, то це призведе до принципової суперечності з матеріалістичною точкою зору на світ, до фактичного визнання релігії.
Що ж до геометричних властивостей нашого Всесвіту, зокрема його скінченності або нескінченності, то це питання можна розв'язати лише шляхом відповідних астрономічних спостережень і досліджень.
Свого часу деякі філософи-матеріалісти намагалися пов'язувати припущення про скінченність Всесвіту з релігійними уявленнями про світ, а про нескінченність — в матеріалізмом. Однак подібна постановка питання в зовсім неправомірною. Питання про скінченність чи нескінченність Всесвіту — конкретно наукове питання. І якщо виявиться, що наш Всесвіт скінченний, це жодною мірою не суперечитиме нашим матеріалістичним уявленням.