Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за системою: Т-З ... З-Г. Боржник отримуючи товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов¢язання (вексель) про наступну сплату грошей у визначений строк (Т-З). При погашенні боргових зобов¢язань гроші виконують функцію засобу платежу (З-Г). Як бачимо, гроші тільки завершують акт купівлі-продажу внаслідок чого проходить відносно самостійний рух грошей по відношенню до товарів.
Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують:
· по-перше, як міра вартості при визначенні контрактної ціни реалізованих товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобов¢язаний погасити у визначений строк. Гроші виступають тут як “образ” товарних вартостей;
· по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок чого звужується сфера використання грошей як засіб обігу і виникає потреба в грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей як засіб платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв¢язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення;
· по-третє, на основі обігу боргових зобов¢язань виникла принципово нова форма грошей ¾ кредитні. У товарному обігу з¢явилися боргові зобов¢язання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих товарів у кредит, що надало їм властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну і платіжну.
Таким чином, не дивлячись на особливість функції грошей засобу платежу вона нероздільно пов¢язана з іншими функціями. В якості платежу гроші можуть бути використанні при умові їх функціонування як міра вартості і засіб обігу. Розвиток функції грошей як засіб платежу виникає необхідність у резервному фонді, тобто в функціонуванні грошей як засіб нагромадження вартостей.
Функція грошей як засобу платежу забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або шляхом заліку зустрічних зобов¢язань, при цьому гроші не виступають посередником в обігу; що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Разом з тим, у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при широких масштабах може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість суб¢єктів ринку.
У функції засобу платежу ринок пред¢являє вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і понесе збитки, оскільки він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв¢язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці, крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей та зростання цін.
Засіб нагромадження ¾ це функція, що пов¢язана із здатністю грошей бити засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.
Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.
Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну визначену ціль ¾ збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.
Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу ¾ створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу і перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів.
Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони передавали свої скарби в борг, розміщували в банках на депозитах, вкладали в цінні папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і дивідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.
З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення нагромадження грошей від їх субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей ¾ паперові, депозитні, електронні.
Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів. Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці, капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.
Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово знаходяться поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не втрачають зв¢язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим зв¢язком недоцільне ніяке нагромадження грошей. Логічно, якщо гроші функціонують як засіб обміну, то вони повинні функціонувати як засіб збереження вартості. Адже, коли гроші не можуть бути використані для здійснення покупок у майбутньому, то і сьогодні ніхто не захоче продавати свої товари за гроші. Тому отримані після продажу товарів і послуг, гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й виступати у ролі представника абстрактної форми багатства, яку можна в будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб нагромадження втрачають свою привабливість не дивлячись на їх високу ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як міра вартості.