МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
ФАКУЛЬТЕТ СУСПІЛЬНИХ НАУК
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ
Науково-дослідна робота на тему:
„Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу”
Аспірантки кафедри педагогіки
1-й рік навчання,
форма навчання денна
Чепур Ольги Сергіївни
Науковий керівник: доктор педагогічних
наук, професор кафедри
педагогіки Староста В. І.
Ужгород – 2011
Зміст
Вступ..................................................................................................................3
Розділ 1. Педагогічна майстерність і особистість викладача………..4
1.1. Елементи педагогічної майстерності..............................................4
1.2. Педагогічна техніка викладача........................................................9
Розділ 2.Майстерність педагогічного спілкування та педагогічна творчість................................................................................................................14
2.1. Поняття педагогічного спілкування, його особливості, функції, види.......................................................................................................................14
2.2. Педагогічна творчість як елемент педагогічної майстерності.........................................................................................................18
Висновки...............................................................................................................23
Список використаних джерел................................................................24
Вступ
Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.
До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності викладача, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. В цьому визначені слід наголосити на таких особливостях:
1) Педагогічна майстерність у структурі особистості – це система, здатна до самоорганізації, системотворчим чинником є гуманістична спрямованість;
2) Підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що само організовується);
3) Педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;
4) Техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал викладача, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності.
Усі складники педагогічної майстерності взаємопов’язані, їм властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.
Отже, щоб викладач діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечити професійний саморозвиток педагога, а через нього – і розвиток студентів.
Об’єкт: дослідження педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу.
Предмет: викладачі вищого навчального закладу
Мета: аналіз стану педагогічної майстерності викладачів вищого навчального закладу.
Ступінь розробки теми: виходячи з аналізу літературних джерел бачимо, що тема висвітлена достатньо, представлено різні методи та засоби реалізації педагогічної майстерності викладачів вищих навчальних закладів.
Розділ 1
Педагогічна майстерність і особистість викладача
1.1. Елементи педагогічної майстерності
Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та М. В. Кухарева, - це „найвищий рівень педагогічної діяльності...який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків”. О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й наукових особистих якостей педагога.
Ш. О. Амоношвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: „Бути майстром педагогічної справи – це означає мати вихідну позицію... яка є особистісно-гуманною;... це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати. ...Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам”.
У Європі під педагогічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення викладачем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність викладача прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця.
Погляд на викладача як на робітника-функціонера педагогічної індустрії найбільш поширений у США, а в Європі – переважно в Англії: викладач – виконавець певного соціального замовлення у сфері „педагогічного виробництва”, тобто він діє згідно з нормативними документами і загальноприйнятими технологіями.
Викладач-ремісник діє на основі особистісного підходу до викладання, акцентуючи увагу на індивідуальному підході до студентів, а нормативні документи є тільки загальним тлом його професійної діяльності.
У викладача-майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. „Діяльність викладача більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером”.
Погляд на викладача як на митця достатньо поширений у світі: його діяльність уважається настільки складною, що взагалі не може систематизуватися. Під час занять він отримує величезну кількість інформації, на яку миттєво реагує. Тому викладацька діяльність є мистецтвом, що потребує інтуїтивного відчуття, творчості, імпровізації. Ці якості спроможні проявитися тільки за умови певного відступу від формальних правил та алгоритмів педагогічної поведінки.
Отже, в Європі неприйнятний погляд на викладача як на „маніпульованого маніпулятора”, а навпаки – за основу береться його творча особистість. Однак прояви такої творчості не повинні суперечити загальновизнаним принципам демократичного співжиття – гуманізму, демократизму, поваги до прав людини. Суспільна роль і статус викладача
5
визначаються так: „Із статусу викладача може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський... Надання переваги якійсь із них зумовлюється інституційно й воднораз культурологічно, співвіднесення з певними культурними моделями особистісних та фахових настанов викладача значною мірою визначає вибір, інтерпретацію та особисте ставлення до ролі викладача”.
У вітчизняній педагогічній науці найбільш глибоко цю проблему опрацювали вчені кафедри педагогічної майстерності Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка.
Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які продовжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. „...Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо”.
На думку І. П. Підласого, до особистісних якостей педагога належать „...людяність, терпеливість, порядність, об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших”.
Розглядають педагогічну майстерність, як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості викладача (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності).
Визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов’язані між собою та мають здатність до саморозвитку.
Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що базується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти сенс життя); на мету педагогічної діяльності (сприяти само актуалізуванню у професійній діяльності на громадському житті).
Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та
6
вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.
Здібність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.