Обов’язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:
а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов’язок повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що готується або вчинений (ст.187 КК);
б) з професійних або службових функцій ( наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу - ст.113 КК, службова недбалість - ст. 167 КК);
в) з договору (наприклад, злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна ст.91 КК);
г) з родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - ст.116 КК);
д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює небезпечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана подати їй допомоги (наприклад, водій. винний в аварії, повинен подати допомогу потерпілому і невиконання такого обов’язку за певних умов тягне відповідальність за ст.111 КК - залишення в небезпеці).
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній обстановці мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і відвернути тим самим злочинні наслідки. Так, якщо лікар повинен був з’явитися до хворого і подати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені, він не може нести відповідальність за ст.113 КК. Так само неподання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти кримінальну відповідальність за ст.112 КК за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі, бо тут відсутня можливість подати таку допомогу.
Отже, при оцінці можливості ( або неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід урахувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків. покладених на особу. Ураховуються й суб’єктивні можливості цієї особи щодо виконання потрібних дій.
Злочинна бездіяльність, як і дія, може виразитися в поодинокому акті невчинення особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла вчинити, але може являти собою і кілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, наприклад, при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов’язки (ст.167 КК). Злочинна буздіяльність може здійснюватися і протягом певного часу, зокрема, при триваючих злочинах, коли. наприклад, має місце неповідомлення протягом тривалого часу про достовірно відомий вчинений злочин (ст.187 КК).
Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу був покладений спеціальний обов’язок вчинити дію, якощо було б відвернено настання злочинного наслідку;
б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити відповідні дії і відвернути спричинення суспільно небезпечних наслідків.
У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб’єкт ухилився від виконання обов’язкових для нього дій, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу шляхом подання підробних документів про стан здоров’я (ст.72 КК), ухилення від сплати податків шляхом подання неправдивих відомостей і приховування об’єктів оподаткування (ст.148-2 КК). В таких випадках має місце так звана змішана бездіяльність - тут активні дії виступають способом вчинення злочинної бездіяльності.
Глава 3
Суспільно небезпечні наслідки та їх причинний зв’язок
Вірна класифікація об’єктів злочинів має важливе теоретичне та практичне значення, бо дозволяє більш повно вияснити їх суть, а також відношення, охороняємих кримінальним законом, опреділити вплив об’єкту на розвиток кримінального законодавства, сприяє удосконаленню практики застосування діючих кримінально-правових норм.
Зміст стадії першої та сьомої Загальної частини КК і структура Особливої його частини свідчать, що суспільні відносини, взяті під охорону кримінальним законом, неоднорідні. Ця обставина робить можливою їх диференціацію з метою приведення в певну систему для більш глибокого вияснення.
Об’єкти можуть бути класифіковані за різними обставинами (наприклад, за соціальною значісттю громадських відносин, які входять в ці об’єкти). Всеж в юридичній літературі переважає думка про те, що всі об’єкти слід кваліфікувати в залежності:
1) від ступені суспільно охороняємих кримінальним законом соціальних суспільних відносин, виступаючих об’єктами різних злочинів ( класифікація по “вертикалі”);
2) від важливості охороняємих суспільних відносин, яким приносить безпосередньо шкоду конкретний злочин (класифікація безпосередніх об’єктів по “горизонталі”);
В кримінально-правовій науці на основі співвідношення між філософськими категоріями загального, особливого і одиничного (віддільного) прийнято виділити загальний, рядовий (спеціальний) і безпосередній об’єкт злочину.
Така класифікація була запропонована ще в 1938 році і на протязі багатьох років однодушно підтримувалась в працях, ще радянських криміналістів. Вперше її піддав критиці Б.С.Никифоров, який відмічав: “... трехстепенное деление об’єктов, претендующих на универсальность, в действительности целиком применаємо только к немногим преступлениям, например, к преступлениям против личности”.
Зараз загальним об’єктом злочину прийнято рахувати відносини, охороняємі кримінальним законом . Їх кількість співрозмірно з кількістю статей закону, передбачаючих відповідальність за конкретні види злочинів.
Під родовим (спеціальним або груновим) об’єктом злочину розділяється сукупність (група) однорідних суспільних відносин, взятих під охорону спеціально передбаченою групою (особливим комплексом) норм кримінального закону.
Такі, наприклад, норми, передбачаючі відповідальність за злочини проти особи, тобто проти принятих і одобряємих в суспільстві особистих відносин, забезпечуючих недоторканість основних благ кожної особи (життя, здоров’я, свободи); норми . передбачаючі відповідальність за злочини проти політичних, трудових та інших прав і свобод громадян, тобто проти суспільних відносин, забезпечуючих реалізацію громадянами вказаних прав і свобод. Однорідність суспільних відносин, охоплених поняттями рядового об’єкту, може опреділятись однокласовістю інтересів, для задоволення яких виникають і існують ці відносини, та іншими признаками.
Кількість тої чи іншої групи однорідних суспільних відносин співрозмірно з числом норм кримінального закону, передбачаючих відповідальність за попередні види посягань на ці відносини. В кримінальному законі такі норми уособлені в рамках відповідаючій його розділу. Так особлива частина КК включає в себе одинадцять таких розділів. В кожній з них уособлені склади злочинів за признаком родового об’єкту злочину. В цьому находить свій вплив одна із значень родового об’єкту злочину упорядкованність і чіткість в розположенні статей закону полегшує законодавцю найти потрібне йому місце в системі кримінального кодексу для прийнятої норми, юристу-практику - вірну орієнтацію при відшукуванні і застосуванні відповідної даному випадку стадії закону, особі вивчаючій закон - його засвоення.
Значення родового об’єкту злочину проявляється також і в тому, що з його встановленням виясняються зміст і соціальна роль відповідної групи суспільних відносин, представлені в ряді дійсними обставинами , характер і ступінь небезпеки посягань на ці відносини. Наскільки важливе вірне опреділення характеру і ступеня небезпеки посягання. можна судити по прямих передписаннях закону про облік цієї обставини. Так, наприклад. правильне опреділення характеру і небезпеки посягання дозволяє встановити. віповідають йому чи ні застосвані особою захисні дії і тим самим. вирішити запитання про притяганення його до кримінальної відповідальності чи звільнення від неї
Безпосередній об’єкт в кримінально-правовій літературі визначається по різному. в одних джерелах - як конкретне суспільне відношення, проти якого прямо чи безпосередньо направлене злочинне діяння і в інших - як суспільне відношення, яке охороняється від злочинів, поподаючих під ознаки такого складу.
Кожне з приведених визначень по-своему вірне. Справа в тому, що склад злочину - завжди абстракція. В складі, наприклад, крадіжка майна (ст.144 КК). не вказується про те, чиє майно (Петрова, Сидорова і т.д.) крадуть. Точно так і в складах наплепу та приниження не повідомляється чию іменно честь і гідність принижують. Склад злочину інформує про тип суспільного відношення. Тоді як злочин - проявлення живої дійсності , поняття про яке дається в тому чи іншому складі, порушує конкретне суспільне відношення вказаного в складі типу: крадеться майно Петрова чи Іванова або принижується честь і гідність того чи іншого.
Вказана різниця приймається до уваги в учбовій літературі по Особливій частині кримінального права, де поряд з характеристикою родового поняття злочину, наприклад родового поняття злочину проти особи, характеризується також
віддільні видові групи злочинів проти особи ( злочини проти життя, проти здоров’я і т.д.). Такий поділ тієї чи іншої родової групи злочинів проводиться в осному за признаком безосереднього об’єкту, за яким завжди розуміється весь масив конкретних суспільних відносин даного виду, одне з яких стає безпосерднім об’єктом при скоєнні злочину, який належить до даної видової групи.
Безпосередній об’єкт завжди знаходиться в прошарку суспільних відносин, уособлених під назвою родового об’єкту злочину. Говорячи іншими словами, поняття родового об’єкту охоплює той масив суспільних відносин, які несуть шкоду від конкретних злочинів даного роду. Ось чому безпосередній об’єкт предсавляє собою суспільне відношення, а не, що інше, типу інтересу, суб’єкта (сторони) відношення, речей, грошових знаків, документів та інших проявів.