За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:
| конституції | конституційні закони | звичайні (поточні) закони | забезпечуючі (оперативні) закони |
1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.
Вони бувають двох видів:
• кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;
• некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.:
Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів)[2] —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Корони 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу.
2. Конституційні закони —
• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);
• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).
Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.
На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.
У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламентують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).
Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:
а) юридичною чинністю;
б) предметом регулювання — особлива сфера;
в) порядком ухвалення — особлива процедура.
Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4)[3].
3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.
Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:
а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:
— кодифіковані[4] (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);
— поточні (наприклад, Закон про вибори);
б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).
4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.
Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.
Види законів за строком дії:
1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;
2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);
3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.
Види законів за суб'єктами законотворчості:
— ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;
— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:
— закони України;
— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:
— кодифіковані;
— некодифіковані.
До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.
Види законів за галузевою ознакою:
— конституційно-правові;
— цивільно-правові;
— адміністративно-правові тощо.
Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін.
Види законів за сферами суспільного життя:
— закони в галузі регулювання економіки;
— закони в галузі регулювання політики;
— закони в галузі регулювання соціальної сфери;
— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» —
після його ухвалення).
Серед основних напрямків розвитку законодавства України
можна виділити такі:
— розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;
— приведення поточних законів у відповідність до Основного
Закону;
— адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права.
[1] Стаття 73 Конституції Італійської Республіки містить з цього питання типове для більшості країн положення: «Закони промульговуються Президентом Республіки протягом місяця від дня 'їх затвердження. Якщо Палати, кожна абсолютною більшістю своїх членів,проголошує закон терміновим, то він промульговуеться у строк, зазначений у цьому законі. Закони публікуються після промульгації і набирають чинності на п'ятнадцятий день після публікації, за винятком випадків, коли сам закон встановлює інший строк».
[2] Статут — акт, прийнятий в установленому порядку в ідентичній редакції обома палатами ппрілменту і санкціонований монархом Великої Британії.
[3] Процедура прийняття конституційного закону може мати спрощений, ускладнений чи змішаний характер. В Україні конституційне закріплена змішана процедура прийняття внесених змін до Конституції: спрощена (2/3 конституційного складу Верховної Ради) — для законопроекту про внесення змін до Конституції України для всіх розділів (крім розділів І, 111, XIII); ускладнена (2/3 конституційного складу Верховної Ради з наступним затвердженням всеукраїнським референдумом, призначуваним Президентом України) — для законопроекту про внесення змін до розділів 1, III, XIII.
[4] В ряді країн діють органічні закони (Франція, Іспанія). Наприклад, Конституція Франції передбачає врегулювання органічними законами статусу Конституційної Ради, Високого Суду правосуддя. Суду правосуддя Республіки, Економічної і соціальної Ради, Вищої ради магістратури, порядку виборів палат Парламенту та ін. (див. главу «Романо-германский тип правової системи»)