3а формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім'я), колективний (в т. ч. кооперативний), державний ринок.
3а географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад в ЄС) та світовий ринки.
Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (у даному випадку виділяють ринок, що формується, нерозвинений і розвинений ринки), насиченості (рівноважний ринок, не рівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо), форма продажу (гуртовий та роздрібний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів розрізняють легальний та нелегальний (тіньовий, чорний) ринки.
Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).
Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур зі збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.
Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.
Виділення таких видів ринків водночас відповідає вимогам системно-структурного підходу, оскільки такий підхід перш за все реалізується у виділенні окремих підсистем, елементів. Наступним кроком є характеристика зв'язків та відносин між цими елементами, а отже, структури ринку.
2.2. Структура ринку
Структура як категорія діалектики виражає комплекс внутрішніх, істотних і стабільних зв'язків та відносин між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки і відносини) як закони визначають їх розвиток. Відповідно до цього структура ринку як економічна категорія виражає комплекс внутрішніх, стійких економічних зв'язків та відносин між основними видами ринків та елементами і компонентами у межах кожного з них, які як закони визначають їхній розвиток у сфері обміну.
Оскільки серед економічних зв'язків та відносин виділяються техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності, то поняття структури ринку в політекономічному аспекті означає комплекс відносин економічної власності між суб'єктами, що уособлюють основні види ринків, а також між суб'єктами в межах окремих ринків.
Загалом між різними типами та видами ринків, їхніми суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються закони розвитку і функціонування сучасного регульованого ринку. До окремих типів ринку належать згруповані в єдину цілісність за подібними критеріями окремі види ринків, зокрема ринки продавців, покупців, посередників та ін.
2.3. Види ринків
Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.
Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т.д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.
3 територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.
Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.
Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.
Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.
2.4. Умови формування ринку
Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою.
До них належать:
1) наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних власників - індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, кооперативних, змішаних;
2) еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної
допомоги, пільг не визнає;
3) конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
4) вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
5) реальна інформація про ринок і його суб'єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком, де гроші не виконують своїх функцій.
2.5.Проблеми формування ринків в Україні
Внаслідок капіталізації економічної системи в Україні відбувається процес активного формування основних видів ринків, а отже, структури ринку.
Так, процес формування ринку робочої сили тільки почався. Його характерними особливостями є, по-перше, значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту (у 2004 р. частка офіційно зареєстрованих безробітних складала 8,6 % до кількості економічно активного населення, а з урахуванням прихованого - до 20 %), по-друге, значні масштаби міграції робочої сили (у пошуках роботи до країн близького і далекого зарубіжжя щорічно виїжджає до 7 млн. найбільш мобільної робочої сили, а сума валютних надходжень досягає 500 млн. дол.); по-третє, існує значна невідповідність між якістю робочої сили, тобто рівнем її освіти і кваліфікації, та рівнем заробітної плати (середня заробітна плата, яка становила у 2000 р. в Україні близько 200 грн., на 70 грн. відставала від прожиткового рівня) та інше, що негативно впливає на ринок предметів споживання, послуг, засобів виробництва та інші види ринків. Деструктивною особливістю ринку робочої сили в нашій державі є те, що для зайняття немалої частки посад необхідно платити хабарі, рівень яких залежить від посади, а це, у свою чергу, породжує нову лавину корумпованості.
Щоб вижити за умов мізерної ціни на робочу силу, значна частина найманих працівників влаштовується на дві і більше роботи, що призводить до виснаження робочої сили, її прискореного зношування. Крім того, в Україні існує низька мобільність робочої сили внаслідок не сформованості ринку житла, значних цін на послуги, пов’язаних із переїздом на нове місце проживання тощо.
Особливостями ринку засобів виробництва в Україні є функціонування, здебільшого, уживаних засобів праці (внаслідок браку навіть простого відтворення нової техніки, устаткування тощо, тобто їх виробництв у звужених масштабах), високий рівень цін на сільськогосподарську техніку (що унеможливлює її придбання більшістю товаровиробників, передусім, фермерськими господарствами), затоварювання продукцією машинобудування внаслідок її високої енергомісткості та матеріаломісткості. Негативно впливають на ринок засобів виробництва надмірно високі ставки банківського кредиту, вузький платоспроможний попит населення, від якого залежать обсяги ринку засобів виробництва, недосконала амортизаційна політика держави низька частка капіталовкладень та інші чинники.
Внаслідок надмірно заниженої ціни на робочу силу, високих цін на товари і послуги, особливо комунальні послуги в Україні формується звужений споживчий ринок, передусім, на товари тривалого користування. Так, якщо У 1990 р. при середній заробітній платні у 248,4 крб. для придбання холодильника вартістю 520 крб. потрібно було витратити 2,1 місяця роботи, для купівлі кольорового телевізора вартістю 730крб. треба було попрацювати 2,9 місяця. У 2000р. для придбання цих товарів потрібно було затратити у декілька разів більше робочого часу.
Негативно впливає на споживчий ринок висока плата за навчання у ВНЗ та постійне розширення платних навчальних закладів. Так, набір студентів з 1995 по 2000рр., на платну форму навчання збільшився з 45 до 159 тисяч студентів, а за державну плату скоротився з 152 до 135 тисяч. Тому головна увага приділяється відтворенню фізичних можливостей людини, а ринок послу, спрямований на розвиток і відтворення інтелектуальних, творчих здібностей переважної більшості населення, відтісняється на другий план. Водночас внаслідок значної диференціації суспільства в Україні з’являються престижні дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади, лікарні тощо, де привілейована частка суспільства має змогу розвивати всі сутнісні сили людини, її здібності, отримувати дорогі платні послуги.