Виконання фондовою біржею своїх функцій не можливе без регулюючої ролі держави. 3а умов активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою залучалася й Україна) держава, по-перше, у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів; по-друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів; по-четверте, є суб'єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п’яте , впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.
Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів
за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності, стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.
Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.
Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. У США їх у середині 90-х років налічувалось до 2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов'язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами цих бірж. Тому у США через ці установи працевлаштовуються лише 20 % повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія "Менпауер" має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та сприяння можливому просуванню на вищу посаду тощо.
Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3 % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.
Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа - це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).
Основними видами операцій, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (котрий встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впливу центрального банку на валютний ринок і валютний курс).
Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків - не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана на певні цілі.
На основі викладеного можна дати таке політекономічке визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, що виникають внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо.
В Україні протягом 1991-2004 рр. створено 458 бірж, серед них універсальних - 115, товарних і товарно-сировинних - 244, агропромислових - 30, фондових та їхніх філій - 19, інших - 50. Обсяг укладених угод істотно зріс на всіх біржах протягом останніх років. Так, якщо у 1995 р. було укладено угод на 544 млн. грн., то у 2004 р. вже на 15 673,8 млн. грн. Левову частку всіх угод складають угоди щодо сільськогосподарської продукції.
Інші елементи ринкової інфраструктури. До важливих елементів ринкової інфраструктури слід зарахувати також:
Аукціони – форма продажу у визначений час і визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення, що реалізуються на конкурсних засадах.
Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків із зарубіжними партнерами. Торгово-промислові палата України – одна із найбільших і най авторитетніших організацій підприємців України. Вона є членом Міжнародної торгової палати і Всесвітньої федерації торгових палат, Асоціації торгово-промислових палат Європи, Ділової ради Чорноморського економічного співробітництва, Асоціації ТПП Центральної Європейської Ініціативи.
Торгові доми – торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують за кордоном і перепродують місцевим торговцям і споживачам.
Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Залежно від місця проведення і залучення учасників ярмарки бувають національні, регіональні, міжнародні, всесвітні.
Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації, складовими якої є: виробництво продукції на основі знання споживача, використання цінової та нецінової конкуренції, всебічне відрахування попиту та пропозиції та воробничо-збутових можливостей постачальників. Служби маркетингу діють у більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств.
Консалтингові фірми – надають консультації з питань економічної діяльності та маркетингу.
Холдингова компанія – це акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.
Функціонування і діяльність усіх складових ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.
2) Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.