Мусульманське право поступове втрачає самостійне значення на рівні системи права в цілому. Однак мусульманська правова доктрина нерідко все-таки продовжує виступати як форма права, що підтверджується й законодавством мусульманських країн.
3.3. Родина африканського права
Населення Африки в плині багатьох століть жило по нормах звичаю. Кожний вважав себе зобов'язаним жити так, як жили його предки. Найчастіше було достатньо страху надприродних сил, щоб змусити поважати традиційний спосіб життя. Кожна громада мала свої власні вдачу і традиції. Розходження між звичаями одного району чи однієї етнічної групи були незначними, а іноді носили просто незначний характер. У той же час були значні розходження в інших сферах життя племен: одні народності мали монархічний режим, інші демократичний; в одних панував матріархат в інших патріархат. Визнаючи крайній достаток звичаїв на континенті всі дослідники визнають, що є щось загальне, що відрізняє африканське право від європейського.
Африканська правова родина охоплює правові процеси на величезному континенті. Історичні племена і народності цього континенту керувалися такими «вічними» джерелами регулювання життя, як прихильність спільності людей (роду, племені, родині) і шанування предків. Нерозчленованість – соціальна і психологічна – обумовила акцент на обов'язках людей, причому скоріше моральних, чим юридичних. Суб'єктивні права залишалися невідомими африканському мисленню. А звідси нерозвиненість аж до XX століття юридичної науки, юридичних професій і установ.
Ідея права проклала собі шлях в Африці, як і в Європі: християнізація і ісламізація позбавили звичаї їхньої надприродної і магічної підстави, вони відкрили шлях до їхнього занепаду.
В XIX столітті вся Африка підпала під панування європейців. Країни Африки, що входили в Британську імперію, вважають себе зараз країнами загального права, а країни, що входили у Французьку імперію – примикають до системи романо-германського права.
У даному випадку мало місце подвійний розвиток. З одного боку, відбулася рецепція сучасного права, що торкнулася насамперед тих сфер, де особливо відчувався перехід до нової цивілізації і де, отже, традиційні звичаї були практично марними. З іншого боку, можна відзначити перетворення звичайного права навіть і там, де воно давало повну регламентацію. Це відбувалося або тому, що держава-колонізатор не розглядала його як досить цивілізоване, або тому, що звичайне право було змушене пристосуватися до змін в інших областях.
З часу здобуття африканськими державами незалежності в середині XX століття їхніми національними керівниками спрямовувалися зусилля на зближення давніх традицій, виражених у звичаях, із сучасними принципами, які необхідні країнам, що знаходяться на шляху економічного і політичного розвитку. Разом з незалежністю взяло гору нове відношення до традиційного права. У традиційному способі життя не все необхідно відкидати. Зокрема, солідарність між членами групи є тим позитивним елементом, який варто зберегти. Тому, хоча країни Африки якоюсь мірою і запозичують західні ідеї, вони значною мірою залишаються вірні поглядам, у яких право розуміється зовсім інакше і не покликане виконувати ті ж функції, що в західних країнах.
Сучасний етап розвитку африканської правової родини як і колись характеризується «правовою багатошаровістью», але більш чітко стала виявлятися тенденція до оригінальних юридичних конструкцій і способів правової регламентації. Сильніше позначається і вплив норм африканських міждержавних об'єднань і інститутів, а також загальних норм міжнародного права. Загальною тенденцією багатьох африканських країн є поступове формування загальтериторіального права.
ВИСНОВОК
Правова система кожної держави відбиває закономірності історичного розвитку суспільства, його історичні, національні, культурні особливості. Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчать про те, що на зміст і динамику правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. На правову систему великий вплив робить політика, політична культура.
Правове різноманіття не можна розглядати як історичний анахронізм, зв'язуючи його з традиціями минулих століть і юридичним консерватизмом. Історія кожної держави і групи країн загальної долі чи пов'язаних між собою міцними економічними, культурними узами і географічною близькістю формує стійкі правові погляди, традиції і правову культуру. Відношення до права неоднаково в населенні Північної, Центральної і Південної Європи. Законослухняність англійців, скандинавів і німців контрастує зі зневагою до формальних норм у кавказькому регіоні, у мусульманському світі. Отже, одне з корінних правових розходжень полягає в різних ідеологічних, релігійних і світоглядних джерелах права.
Родини романо-германського і загального права є, безсумнівно, основними в сучасному світі. Немає ні однієї правової системи, що не запозичила б ті чи інші елементи в однієї з цих родин, і може навіть видатися, що всі інші системи – це не більш, ніж пережитки, покликані зникнути в більш-менш далекому майбутньому в міру прогресу цивілізації. Однак подібна думка – це не більш ніж проста гіпотеза, що не відповідає реаліям сучасного світу. Звичайно, усі держави якоюсь мірою запозичають західні ідеї, оскільки це являється їм необхідним для збереження незалежності і прогресу в розвитку. Однак наші сучасники не схильні відмовлятися від уявлень, що ще недавно були загальновизнаними в їхніх країнах. Мусульманський світ, Індія, Далекий Схід, Африка далекі від того, щоб беззастережно приєднатися до західної цивілізації.
Сучасна правова карта світу розкриває розмаїття правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності в законодавстві, правовикористовуваній діяльності в сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, у регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Давид Р., Жоффре-Спінози К. Основні правові системи сучасності. М., 1997
2. Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. М., 1996
3. Цвайгерт К., Кетц Х. Вступ в порівняльне правознавство в сфері приватного права. М., 1995
4. Синиціна И.Е. Звичай і звичайне право в сучасній Африці. М.,1978
5. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманське право. М., 1986
6. Саідов А.Х. Порівняльне правознавство і юридична географія світу. М., 1993